Жіночий футбол у Вінниці постійно прогресує. Наші юнацькі збірні здобувають медалі на всеукраїнському рівні, a команда Вінницької обласної спортшколи Блохіна-Бєланова (ВОДЮСШ) перед зимовою перервою посідає другу сходинку у чемпіонаті України серед жінок (перша ліга) і є реальним претендентом на підвищення в класі.
Її капітаном є одна із наймолодших в складі – 15-річна Юлія Христюк. Наша землячка також виводить на поле із капітанською пов’язкою молодіжну збірну України. Не дивно, що Юлію включили до списку кращих молодих футболісток 2018 року.
Трійку лідерів серед дівчат до 17 років визначили 28 тренерів і експертів. Беззаперечним переможцем стала наша Юлія Христюк! Вінничанка набрала втричі більше балів (54) за підсумками голосування, ніж її найближчі переслідувачі (по 17) – переважно, старші за віком. Юлія Христюк стала першою нашою землячкою, яку визнали кращою молодою футболісткою країни.
– Юліє, як ти відреагувала на цю новину? Вона стала приємною несподіванкою?
– Мене раніше включили до десятки кращих молодих футболісток України, було дуже приємно. Фахівці в першу чергу оцінили, що наша команда гарно виступала протягом року. Коли ж мені зателефонували і сказали, що я зайняла перше місце в конкурсі, для мене це стало дуже несподівано. Тоді я відчула себе однією із найщасливіших у світі. Відразу розповіла про перемогу батьку і тренеру, вони мене щиро привітали. В цей же день було тренування, де також дівчата пораділи за мене.
– Якими досягненнями у 2018 році можеш похвалитися?
– Моя команда ВОДЮСШ добре виступала в чемпіонатах України серед дівчат U-15 (до 15 років) і U-16. В обох цих змаганнях ми здобули срібні нагороди. Наш однойменний клуб в першій лізі національного чемпіонату перебуває на другому місці і має гарні шанси на підвищення в класі.
– За жіночий клуб ВОДЮСШ ти стабільно граєш в основному складі?
– Так. Наш клуб – один із наймолодших в Україні. Лише двом дівчатам понад 17 років. Решта – по 15-16 років. В складі наших суперників переважно грають старші футболістки. Але в першій лізі в основному все ж виступають спортсменки не старше 20 років.
– До юнацької збірної України вже викликали?
– Протягом року я виступала за збірну України U-17 на міжнародних змаганнях. Ми посіли третє місце в групі у відборі на чемпіонат Європи. Грали непогано, але все ж не вийшли до еліт-раунду. Для цього було потрібно посісти місце не нижче другого. Україна здолала збірну Фарерських островів – 4:1. Але ми програли Чехії – 0:2 і поступилися елітній збірній Данії – 0:4.
– В усіх командах, де ти виступаєш, носиш капітанську пов’язку. Як вважаєш, чому?
– Так гравці вирішують. Можливо, партнерки цінують те, що я в усіх без винятку матчах намагаюся повністю віддаватися на полі. Для мене найголовніше – не власні індивідуальні показники, а результат команди.
– Яке твоє амплуа на полі?
– Центральний півзахисник. Я намагаюся роздавати націлені передачі, організовуючи атаки. А також нерідко б’ю здалеку та вражаю ціль!
– Скільки років займаєшся грою № 1? І чому обрала саме цей вид спорту? Адже розповсюджена думка, що дівчаткам краще личать танці.
– Я почала ганяти м’яча у вісім років. Тоді навіть не знала, що у Вінниці розвивають жіночий футбол. Просто грала із хлопцями. А у десять років вирішила записатися до спортивної секції. Батьки не хотіли віддавати мене на футбол. Вони, дійсно, думали, що це нежіночий спорт. А також вважали, що у мене нічого не вийде. Але, коли я самотужки знайшла номер тренера і записалася на заняття, батьки повірили в мене. І з того часу вони підтримують мене у спорті.
– Хто був твоїм першим тренером?
– Олександр Дуднік, який і зараз тренує нашу команду. Всі мої індивідуальні та командні досягнення пов’язані із ним.
– Скільки часу присвячуєш футболу, тренуєшся щоденно?
– Тренуємося шість разів на тиждень. Коли займаємося на великому полі, я зазвичай залишаюся після всіх. Відпрацьовую технічні елементи. Якщо самовдосконалюватися, будь-яка мрія може збутися!
– Чи не заважає футбол навчанню?
– Я навчаюся в десятому класі школи № 29. Через участь у турнірах іноді доводиться пропускати навчання. Але шкільні предмети мають для мене велике значення. Тому я намагаюся завжди перездавати те, що пропустила. Особливо подобається опановувати англійську мову. Після завершення школи збираюся отримати вищу освіту.
– Англійська стає в нагоді під час вояжів за кордон …
– Так. В більшості країн, де ми грали у футбол, розуміють англійську. Приміром, у Данії і Фінляндії. практично кожен її знає. Тому ми добре розумілися із місцевими мешканцями.
– Після завершення школи плануєш залишитися у Вінниці? Або прагнеш перебратися до якогось іменитого футбольного клубу, приміром, вищої ліги чемпіонату України?
– Поки що я збираюся виступати за вінницький клуб, вийти разом із ним до вищої ліги. А після завершення 11-го класу мрію грати за кордоном. У чемпіонатах, де рівень значно вищий за український.
– У яких саме країнах – західної Європи?
– Наприклад, мені хотілося б пограти у сильних клубах Німеччини, Данії або США.
– А українські професіональні футболістки достатньо заробляють?
– В Україні, за великим рахунком, є лише дві потужні професіональні жіночі команди. Це харківські «Житлобуд-1» і «Житлобуд-2». Інші вітчизняні клуби є напів-професіональними. Адже рівень жіночого футболу в нашій країні поки що є недостатньо високим.
– Колись і чернігівська «Легенда» вважалася лідером нашої країни. Саме там виступала вінничанка Ірина Кочнєва, гравець національної жіночої збірної …
– «Легенда» раніше на-рівних конкурувала із «Житлобудом» і навіть вигравала чемпіонати України. На жаль, її вже не існує, два роки тому вона розпалася. В Чернігові діє лише клуб «Єдність-ШВСМ», але він не такий потужний.
– Проти хлопців часто доводиться грати?
– На жаль, у Вінниці і області бракує сильних жіночих команд. Тому, щоб награвати склад, нам нерідко доводиться спарингувати проти хлопців. Кожні два тижні проводимо матч проти юнаків – трохи молодших за нас, але дуже кваліфікованих.
– Буває, що у дворі чи на відпочинку в інших містах дивуєш своєю футбольною майстерністю?
– Так. Хоча б на шкільних уроках фізкультури. Я беру участь у поєдинках юнаків. Спочатку вони зазвичай ставляться до цього скептично. Але, коли починаю грати, дивуються і починають розпитувати, де я займаюся.
– Пересічних, нетренованих у спортшколі футболістів-однолітків зазвичай обігруєш?
– Дворових – так. Але ті, хто ходить на тренування – дуже сильні. Їх пройти на полі набагато важче.
– Нещодавно ти взяла участь у товариському міні-футбольному турнірі за участі гравців жіночої команди ВОДЮСШ і професійної чоловічої команди «Нива». Тоді гравці обох статей були рівномірно розподілені серед усіх команд. Сподобалося?
– Пограти пліч-о-пліч з професіоналами було дуже цікаво. Бо я з партнерками по команді переважно відвідували ігри «Ниви» у другій лізі. Тоді ми спостерігали за футболістами із трибун. А можливість разом із ними потренуватися і пограти – це незабутній досвід.
– За команду юнаків своєї спортшколи також активно вболіваєш?
– Звісно. Ми із дівчатами відвідуємо матчі юнацьких команд школи Блохіна-Бєланова (різних вікових категорій) у Дитячо-юнацькій футбольній лізі України. А вони, в свою чергу, ходять на наші ігри. З юнаками-футболістами товаришуємо, спілкуємося. Недарма інколи наші тренування припадають на один і той же час.
– Хто для тебе є кумиром?
– В жіночому футболі – це наша землячка Ірина Кочнєва. За її грою можу спостерігати. Матчі жіночої збірної України завжди демонструють. Інколи й організовують трансляції ігор її «Житлобуду-1». Зокрема, проти головного конкуренту в Україні «Житлобуду-2», а також кубкові поєдинки. Ірина Кочнєва приїздить у відпустку до Вінниці. Та інколи приходить до нас на тренування, щоб підтримувати фізичну форму. Я мала нагоду кілька разів разом із нею потренуватися. Ірина є дуже досвідченою футболісткою і може багато чому навчити.
– А в чоловічому футболі за кого вболіваєш?
– Я є фанаткою англійського «Ліверпуля». Для мене назавжди кумиром залишиться легендарний гравець цього клубу Стівен Джеррард, який вже завершив спортивну кар’єру.
– Що ти відчувала, коли під час фіналу Ліги чемпіонів УЕФА-2018 воротар «Лівера» Лоріс Каріус зробив два грубих ляпи, що призвело до поразки від іспанського «Реала»?
– «Ліверпуль» давно не виходив до фіналу європейських клубних турнірів. Коли це сталося, я із нетерпінням чекала фіналу. Як виявилося, це був один із найгірших днів у моєму житті. Мерсісайдці грали на одному рівні із іспанцями. Але втрата по ходу поєдинку травмованого лідера Мохаммеда Саллаха та грубі помилки воротаря далися взнаки. Після матчу я відчувала себе дуже засмученою і навіть плакала.
– Чим ще захоплюєшся, окрім футболу? Яке маєш хобі?
– Граю в настільний теніс. Раніше п’ять років займалася цим видом спорту. Але було потрібно вибрати щось одне, і я обрала футбол. Також люблю читати – романи або детективи.
