Звичайні вінницькі школярки мешкали рік в американських родинах. Участь в цій програмі є безоплатною, однак потрапити туди дуже важко. Зі 100% бажаючих потрапити до країни “здійснення мрій” лише 2%. Як проходив конкурс та чому навчились дівчата за кордоном, ми дізнавались у них особисто.
Програма майбутніх лідерів FLEX- це програма культурного обміну Бюро у справах освіти і культури Державного департаменту США, яка адмініструється в Україні організацією Американської Ради з міжнародної освіти (American Councils) за підтримки Міністерства освіти і науки, молоді та спорту України. Вона надає можливість українським студентам та учням старших класів навчатися в американській школі та жити в американській сім’ї протягом одного навчального року безкоштовно.
Учениця вінницької школи №10 Аліка Степаніщева та Анастасія Жорнова зі школи №1 наважились пройти доволі складне тестування. Зараз вони амбасадори школи FLEX, в їх обов’язки входить інформувати школярів та студентів про освітні можливості в США:
Як ви проходили тести, та що було найважчим?
“Це був 2017 рік,- розповідає Аліка - ми саме прийшли на тури. Програма складається з 3 турів. Саме так обирають тих, хто проходить на навчання. Я завжди хотіла поїхати в США або Британію. Спочатку, я знайшла відео на ютубі. Дуже багато дивилась як студенти розповідають про участь в програмі, дізналась про всі умови. Та вже восени прийшла на тур.”
“По Україні тоді була статистика така, прийшло 11 тисяч людей, а пройшло у фінал 232. - зазначає Анастасія - Перший тур, це невеликий тест з англійської, тривалістю 15 хвилин. Проходить до другого туру половина. Другий проходить на наступний день: це написання трьох есе англійською мовою протягом 35 хв, особливістю є не те, як граматично правильно відповідають, а сам сенс відповіді. Запитання досить проблематичні, їх цікавить, як людина буде реагувати в тій, чи іншій ситуації, ну наприклад: “Ваша прийомна бабуся подарувала вам светр, який вам не до вподоби, але вона просить одягнути його в школу, що ви будете робити?”. Чи таке питання: “Як ви дієте в конфліктних ситуаціях?”. Вони хочуть побачити вашу реакція. Я знаю дітей, які не могли дати відповіді словами, вони просто малювали свою реакцію і вони пройшли. Адже оцінюють саме вас та ваш внутрішній світ.”
Третій тур дуже довгоочікуваний. Річ у тому, що результати першого туру відомі одразу на наступний день, а результати другого туру - повідомляють телефоном за декілька місяців.
“Це найважче, чекати, бо, якщо ти не пройшов, ти про це не дізнаєшся. - Розповідає Аліка - Ти просто чекаєш, а не факт, що тобі зателефонують. Однак, якщо ти пройшов, вони будуть двонити тобі, чи батькам, чи навіть директору школи, в разі якщо до тебе не дозвонились. Коли мені подзвонили, я перепитувала три рази: чи це точно правда, чи я пройшла, чи точно це саме я?”
Якими були очікування та реальність від участі в проєкті?
До того як учень приїде в Америку, йому обирають в родину. Прийомні батьки зв’язуються з учнем онлайн та знайомляться. Вивчають його звички, навіть запитують, які має дитина смакові вподобання. Родина намагається максимально дізнатись корисної інформації. Таким чином іде адаптація. Навчання триває один академічний рік. Групи починають вилітати з кінця липня, а повертаються вже в травні-червні.
“Батькам треба бути готовими відпустити дитину на такий довгий період. - Зазначає Аліка - Були такі ситуації, коли діти пройшли всі етапи, а батьки не погодились так надовго відпускати дітей Для дитини тоді це великий стрес”
“Взагалі, це важко так далеко їхати від рідних. Були випадки, коли діти поверталися з Америки до дому, - зізнається Анастасія - чи наприклад, змінювали родину. Я змінила батьків, в цьому немає нічого страшного. Взагалі 30% дітей змінює родину. Ми прожили разом певний час і вирішили, що нам не комфортно жити разом. Це рішення було абсолютно мирне та взаємне. Ми просто сіли та поговорили і я переїхала до іншої родини. В мене було дві сестри. Зараз ми постійно спілкуємось, кожного дня. Я жила в невеличкому містечку в штаті Айова, було дуже незвично, бо транспорту немає і треба було просити, щоб тебе підвезли. Але це була не проблема. Абсолютна інша атмосфера, інша динаміка життя. Школа взагалі вражала. Я сама обирала предмети та гуртки, в яких брала участь.”
“Я потрапила до родини дуже класної - говорить Аліка - Ми одразу знайшли спільну мову, мене спитали, який мій улюблений колір, я сказала, що зелений. Так було приємно: я коли приїхала, в мене все було зеленого кольору: рушники, мило, постіль. Я жила в Мічігані в Тревер-сіті, там 15 тисяч чоловік населення. В мене був брат, 12 років та сестра, 7 років. Весь час я відчувала, що мене люблять та про мене дбають. Я коли приїхала, вони мене зустріли, постійно запитували що я їм, вони мене скрізь возили, ми постійно десь були, все для мене купували. Хоча вони не були заможними, ні, це звичайна середньостатистична родина. Я так само спілкуюся зі своїми батьками та родиною кожного дня. Ми рідні один для одного. ”
Про дітей постійно дбають на державному рівні. Кожна дитина має медичне забезпечення, до кожного прикріплено куратора. Діти повністю знаходяться під наглядом.
Яким у вас був шкільний процес?
Шкільний процес абсолютно відрізняється від українського. Головними приорітетом є виховати в учнів відповідальність та надати змогу самовиражатися в стінах учбового закладу. Предмети учні обирають самі. Домашнє завдання не таке велике, як в нас. Однак є багато спільних проєктів, які треба здавати в чіткі строки. Велику увагу приділяють участі в соціальному та культурному житті таспорту.
“Шкільні процеси, як два різні світи, - говорить Анастасія - Для мене обов’язковими були предмет зі сфери біології та один з мови. В мене взагалі була така специфіка цікава. Так, як школа невелика, учням, що добре навчаються, а я відмінниця, надається можливість паралельно вивчати предмети в університеті сусіднього міста. По закінченню можна здати залік і отримати свідоцтво про те, що ти там навчалась. Тому я вчилась одночасно і там, і там. В університеті я вивчала: Хімія 1 та Хімія 2 (програма набагато легше ніж в нас), Соціологія, Риторика. В школі: Вступ до законодавства, Історія та Хімія (там такі круті лабораторні, кожного тижня) та Основи бізнесу, Історія Америки. Вчителі чітко контролюють дедлайн роботи, по іншому оцінюють знання. Багато дискусій та практичних. Там не просто прослухали лекцію і все, ні, там треба застосовувати знання на практиці. Ще я відвідувала гуртки драми (театральний гурток) в якому були справжні театральні постановки, це було досить видовищно та серйозно. Ще, я ходила на волейбол перші три місяці, а коли сезон закінчився, я стала менеджером команди з баскетболу. Я контактувала з різними школами, домовлялася про матчі, контролювала, щоб всі вчасно ходили на тренування, слідкувала, щоб всі ходили в правильній формі (бо школою фінансуються різні комплекти форм). А в кінці року була в команді легкої атлетики. Тренування пропускати не можна. До цього там дуже серйозно ставляться. Якщо ти пропустив без належної причини, ти вилітаєш з команди.”
“Вмене школа була відкрита, - розказує про свій досвід Аліка - основні предмети були: Історія Штатів, Право та Географія. Хоча це логічно, я живу в країні устрій якої маю знати. Інші предмети я вибирала на кожний семестр, в мене був: Театр, Іспанська, Фізична культура, Фітнес, Малювання та Скульптура. Я займалась бігом та театральними виступами, входила до клубу права та лідерства. Там взагалі клуби на будь-які смаки. Можна навіть свою ідею запропонувати та реалізувати.”
Америка - це країна традицій. Які свята та традиції вам запам'яталися?
З американських кінострічок та серіалів, можна побачити, що американці люблять та шанують свої традиції. Ця країна сповнена патріотизму, люди пишаються своїми героями та досягненнями. Дівчата мали змогу все побачити на власні очі. Вони відвідували спортивні матчі, святкували День Подяки, Різдво та Хеловін. Зі слів Анастасії та Аліки виявляється, що насправді жоден фільм не може передати тої атмосфери традиційності та свята, яка вирує в США.
“ Прапори взагалі скрізь, на кожному будинку, вони так пишаються тим, що вони американці. - Розказує Аліка - Мій перший спогад, це футбольна гра на міському стадіоні, там зібралось все місто. В місті нікого не було, уявіть собі, всі були на трибунах. Ми вболівали, всі разом, переживали. Це було круто ”
“В них навколо спорту вирує все життя для них спорт це гордість, тому вони підтримують свої команди, це масштабна подія для всього міста” - зазначає Анастасія
“ Хеловін був дуже драматичним, моя сестра була піратом, брат одягнув чорного костюма, ми ходили по сусідах, нам всі давали цукерки. Якщо людей не було вдома, вони лишали кошик біля дверей. Були ті, хто вимикав вогні ілюмінації, тоді ми знали, що туди йти не варто. - Говорить Аліка - Цукерок було багато, вистачило до Різдва”
“ Різдво в них казкове, вони всі прикрашають свої будинки святковою ілюмінацією. - згадує Анастасія - Це коштує неймовірних грошей, в моїй родині це вартувало 16 тисяч доларів, але це традиція. Подарунків дуже багато, от як у фільмі “Один вдома”, під ялинкою купа подарунків. І ти отримуєш не щось одне, а багато всього. Я стільки ніколи за все життя не отримувала! Ми з сестрою навіть прогуляли один день школи, щоб скупитись подарунками. Їжа традиційна і дуже колоритна. Вони купують індичку до столу і це дуже смачно”
Дівчата змогли відвідати випускний в школі, вдіти омріяну мереживну сукню та отримали бутоньєрку від кавалера. Випускні були урочистими та розподілялись на офіційну частину й сам шкільний бал. На шкільний бал випускники приходили зі своїми другими половинками, які зовсім не мали стосунку до їхнього класу. Після танців молодь їхала грати у боулінг та веселитись. Розваги безалкогольні, за цим слідкує батьківський комітет.
Як змінилось ваше життя після повернення в Україну?
Адаптація на батьківщині процес дуже важкий. По перше різниця в часі, важкий переліт та інший клімат. До цього звикати прийшлось цілий тиждень. По друге різниця менталітетів. До цього звикати було важко та довго. За рік кожна з дівчат подорослішала, вони стали самостійними та цілеспрямованими. По поверненню, кожна дівчина мала скласти іспити та закінчити школу. Анастасія вирішила перейти на індивідуальне навчання. Багато часу вона приділяє підготовці до вступу в коледж та ЗНО. Аліка залишилась в школі. Вчителі з розумінням поставились до необхідності адаптації, їй складно було, іноді, висловлюватись рідною мовою, тому перші місяці навчання були важкими. Однак, зараз Аліка налагодила свій учбовий процес і готується до вступних іспитів. Обидві подають документи одночасно до американських, європейських та українських вишів. Анастасія мріє повернутись в США та вступити до коледжу там.
“Флекс розвиває українських учнів, це я говорю не про вивчення мови. - коментує Аліка - якщо ти маєш мрію, Флекс навчить тебе, як її реалізувати. Для багатьох учасників програми, це шанс отримати знання саме для того, щоб повернувшись додому змінити життя саме тут, в твоїй країні. Я знаю, що в мене буде саме так, коли я отримаю необхідні знання. Я повернусь сюди за десять років. Тоді я знатиму, як побудувати свій бізнес, як має цей бізнес працювати на користь людей. Сподіваюсь, що на той час, наша держава всіляко сприятиме таким як я. Насправді, такі програми орієнтовані на зміни в твоїй країні. Вони допомагають виховувати свідомість людини. Тому так, я хочу вивчитись там, для того, щоб жити та розвиватись тут в Україні”
