Прогулятись коридорами краєзнавчого музею не встаючи з власного ліжка. Про кольчугу древніх лицарів, мамонтів та древні гаджети з космічного матеріалу. Вінничан знайомлять з древніми експонатами он-лайн.
На спілкування з відвідувачами в Фейсбук та Інстаграм музейники перейшли через закриття до 3 квітня, у зв’язку із карантином.
Тож, щодня, вінницький краєзнавчий музей розповідає про свої цікавинки, деяким з них — мільйони років.
«Будемо щодня презентувати окремий предмет з експозиції Вінницького обласного краєзнавчого музею: розкриємо таємниці давно відомих раритетів та на перший погляд звичайних речей з незвичайними історіями. Впевнені, що зможемо Вас зацікавити і чекаємо у музеї після карантину», - йдеться в публікації.
Перший експонат, про який детально розповідають під час віртуальної екскурсії, це кольчуги XI–XIV ст.
Обладунок, сплетений із металевих кілець, рівномірно покриває тіло металом і водночас дуже гнучкий. Кольчуги набули широкого поширення як в Європі, так і в Азії. В залежності від часу і регіону, використовувалися різні види кольчуг, з різною площею покриття – від повних комплектів, що покривали тіло з голови до ніг, до шматків кольчужного полотна, що прикривали окремі ділянки тіла. В абсолютній більшості кольчуг краї кожного кільця склепувалися заклепкою, але були й інші способи виготовлення кольчуги.
На території України кольчуга вживалась від часів античності до XVIII ст. включно, а найпоширенішим її типом була сорочка з коротким, до ліктя, рукавом. В Речі Посполитій кольчуга називалась «панцир», а військові підрозділи, що мали такий захист – панцирними козацькими хоругвами. Щоправда, до 1650 р. з назви підрозділів коронного війська слово «козацькі», через війну з козаками, зникло.
Не цурались кольчуг й українські козаки – не один гетьман зображений на портретах в кольчузі під накинутою наопашки, застебнутою на один ґудзик делією. Вінницький полковник Іван Богун, що командував обороною Вінниці в березні 1651 р., під час нічної вилазки був впізнаний ворогом по блиску панцира під верхнім одягом, швидше за все, саме кольчуги.
По-новому можна поглянути і на давно знайомий як бабусям і дідусям, так і їхнім онукам експонат.
Другий, про кого розповідають екскурсоводи – житель антропогенового періоду, вінницький мамонт Вінні. Його кістяк відкопали на майже 3-метровій глибині у 1961 р. поблизу с. Ольгопіль Чечельницького району. Розкопки проводили науковці АН України та Вінницького обласного краєзнавчого музею. На той момент це була най південніша знахідка на території України. Тож Вінні жив 30 тис. років тому та помер своєю смертю у віці близько 80 років. Був заввишки близько 3 метрів та важив майже 4 тонни.
Третій експонат, про який розповіли музейники – древні кухонні гаджети.
Ручні жорна, які зберігаються у Вінницькому краєзнавчому музеї, з матеріалу космічного походження.
Не часто привертає увагу відвідувачів купа залишків ручних млинів, знайдених під час археологічних розкопок в Іллінецькому районі. Якщо уважніше до них придивитись, може виникнути запитання: «З якого матеріалу зроблені ці жорна?». Як правило, ручні млини виготовлялися з місцевого каменю, наприклад, дрібнозернистого пористого міцного пісковику або скам’янілого вапняку. Однак, поглянувши на представлені зразки, може скластись враження, що їх було виліплено з якоїсь надзвичайно твердої цегляної маси.
Подібні знаряддя праці неодноразово виявляли впродовж ХХ ст. під час археологічних досліджень Києва, та довгий час серед науковців не було одностайної думки, з якої сировини вони зроблені: каменю чи кераміки.
Знайти відповідь на це питання дозволили дослідження 1960-1970 рр., проведені вінницьким археологом Павлом Хавлюком поблизу сіл Жорнище та Лугова Іллінецького району, в результаті яких і були виявлені представлені зразки. Дослідник відкрив давній кар’єр з видобутку породи для виробництва жорен. Матеріал, який видобувався ремісниками, був попередньо визначений археологом як вулканічний туф.
Пізніші геологічні дослідження дозволили інакше поглянути на загадковий матеріал. В 1973 р. вчені встановили, що кар’єр та давнє ремісниче поселення розташовані в кратері, який утворився близько 400 млн р. тому внаслідок падіння великого небесного тіла. Сьогодні цей геологічний об’єкт відомий як Іллінецька астроблема. Матеріал, що видобувався в кар’єрі – зювіт, порода ударно-метеоритного походження, що складається з часток скла, яке утворилось при ударі, та уламків порід і мінералів.
Тож, матеріал, який завдячує своїм походженням падінню величезного метеорита, виявився ідеальним для виробництва жорен: міцний та легкий в обробітку він не «засалювався» під час мелення зерна. Розробка родовищ такого цінного матеріалу розпочалася в ІІІ ст. н. е., в період проживання тут черняхівських племен, і продовжувалась у давньоруський час.
Слідкуйте за новими розповідями про унікальні експонати на сторінках краєзнавчого музею у Фейсбук та Інстаграм
