Лише за останній рік троє дівчат-колег вийшли заміж за іноземців і виїхали за кордон. Ще одна чекає візу, - днями йдемо вітати її до РАГСу..

І це лише з однієї редакції однієї лише невеликої Вінниці. Думаю, що в масштабах України ця цифра загалом вражаюча.

Звичайно, коли в сердце стукає любов, тут вже не до статистики. І все ж не обійтись без запитання, чому такий рух саме в напрямі West? Адже за цей же час «своє» весілля (між українцями) в колективі було лише одне.

Невже наші чоловіки поставали імпотентами чи цими, як їх… Ну, як в найпопулярнішому нині анекдоті: «Зустрічаються двоє депутатів, вітаються. Раптом один до іншого уважно придивляється і тихо запитує: "Слухай, а ти часом не педофіл?" Той відповідає: "Ні, ти що? Я педераст". "Ну слава Богу!" – полегшено зітхнув перший».

Ні, звичайно. Але ситуація ще гірша насправді. Як говорили ще древні римляни, - "ubi bene, ibi patria" - тобто, "де добре, там і батьківщина".

Сподіваюсь, що нікого не ображу, коли назву причиною «інтервесільного» буму нашу банальну бідність. Жінки просто на рівні підсвідомості шукають чоловіків, які зможуть забезпечити їх дітей. Ну, і їх самих, звичайно. Що цілком природньо.

Але от Україна в цьому плані абсолютно не природня. У нас чіткий розділ: або ти олігарх (мега-, просто- і недо), або ти бідняк. Середнього фактично не дано. Причому перших тисячі, а других – все ще мільйони. Отака конкретна нестиковочка.

Тому синів перших ніколи не вистачить на 60% тих, хто насправді живе й працює за межею бідності.

А бідність попри блискучі вітрини магазинів оточує й підстерігає нас всюди. При зустрічі зі своїм стареньким вчителем, який соромиться латки на поношеному піджаку, бо при мізерній пенсії, яку заробляв увесь вік, не може купити собі нового. Бідність – це сидіти в кафе й пити лишень каву та палити цигарку за цигаркою… Бідність - це пишатись, що тебе на роботу підвозить «ланосом» хлопець, а подружка доїздить маршруткою…Бідність, - це коли на плаття треба заощаджувати кілька місяців з куценької зарплати в півтори тисячі, а твої батьки, вийшовши на пенсію, перетворюються на нещасних злидарів... Бідність – це роздратування від нав\'язливої реклами "Віскасу", без якого не можуть обійтися панські коти. Бідність – це картопля на дачі замість моря. І навіть море, якщо їхати на нього маршруткою від центрального автовокзалу…

Тому наша молодь (і не лише дівчата) прагнуть будь за що і за першої ж можливості "звалити" на Захід. Хоча б тому, що всі вони виховані нинішньою массовою культурою, а вона у нас – суціль західна. З власними цінностями – будинками в зелені, салонами краси зранку, спортзалами вдень і ресторанами увечері… Взагалі-то, дійсність буває іншою. А в «зомбоящику» - то ширпотреб. Але західний ширпотреб, як і автомобілі, зроблений краще, тому й продається краще.

Втім, ніхто не має права осуджувати тих, хто залишає країну, яка для них насправді нічого не зробила. Більше того, часто дає зрозуміти, що ти - ніхто, якщо у тебе немає крутої фірми, крутої машини, грошей, щоб не рахувати їх в ресторані чи при виборі готелю.

Кого ще не тошнить від телевізора, по якому світська Катя Осадча вчить народ жити красіво? І від місцевих рейтингів, які відкрито говорять:" Ми поважаємо лише гроші і людей з грошима. Нам наплювати, де вони їх взяли. Головне, що вони у них є і вони гідні нашої поваги. А всі інші …"

Бідність є на всіх континентах, це загальносвітове явище. Але бідність українська, - щось особливе. Ви знаєте, що, як не дивно, абсолютна більшість співвітчизників при соціологічних опитуваннях відносять себе до так званого середнього классу. Вони мають приватизовану квартиру, телевізор, пальто, шапку й черевики і вважають це нормальним. Квартири їм дістались з радянських часів, вони отримують зарплату в 200-250 доларів, дивляться «телик» і вважають себе середнім класом. А на Заході - це не зарплата, це допомога по безробіттю, - «соціал»…

Люди, які довели наших батьків до такого уявлення (і вони ще й вдячні їм!!!), знову висять на біл-бордах, не вилазять з телевізора і впевнені, що збережуть свою владу. Будь-як. Ви знаєте, що лідери нашої т.з. опозиції теж мають урядові дачі-котеджі на повному державному забезпеченні в Конча-Заспі (http://www2.pravda.com.ua/ru/news/2009/10/19/100465.htm)?

Це все нагадало ще один анекдот,коли онучка декабриста сидить на кухні, п»є чай. Раптом з вулиці чути постріли, канонаду.

- Що там таке? – запитує вона у покоївки.

Та відповідає:

- Це революція!
- О, дуже цікаво. Мій дідусь теж був революціонером!.. А що ж вони хочуть?
- Щоб не було багатих!..
- Дивно, а мій дідусь хотів , щоб не було бідних...

Захід – це не заповідник для багатих. Просто там профспілки добились нормальної оплати праці, якої вистачає на прийнятний рівень життя. Тому тамтешні середньостатистичні Патріки і виглядають принцами на фоні наших Петь, яким 100 років треба працювати лише на власну квартиру. Які вже там діти чи ресторан увечері при свічках…

Саме тому Україна й претендує на почесне міжнародне звання "Відмінник демографії" за збільшення населення Німеччини, Іспанії, Італії, Ізраїлю, США, Канади та інших країн. А «педерасти» з анекдоту залишаються для внутрішнього споживання. Принаймі, до виборів…


Переглядів: 2945
Поширень: 0