За цей час на зібрані кошти вдалося придбати для Прибузьської школи-інтернату телевізор, цифровий фото апарат, звукопідсилюючу апаратуру.
Цього року проект набув нового звучання завдяки зміни концепції у підборі виконавців. Фестиваль пройшов під гаслом "Рок по-нашому" і представив крім "Клондайка", який відкривав та задав темп дійству, ще шість вінницьких гуртів, що співають свої пісні українською.
К
ажуть, що не має пророків у рідній Вітчизні, і признаюсь, що до цього не був обізнаний, як ідуть справи на такому актуальному перехресті музики та слова. Тому був приємно вражений розмаїттям талантів та нових поглядів сучасної вінницької рок-сцени.
Першим рвонули на себе ковдру тріо двадцятилітніх адептів творчості Курта Кобейна з гурту "MilkIt". Денис Токарчук (вокал, соло гітара), Артем Попик (бас-гітара) та Сергій Данильченко (барабани) окрім потужної подачі та непідробної віри у справу, яку обрали, у цьому виступі показали не погане володіння інструментами та словом. Що до музики, то поки це досить стандартний потік альтернативного мейнстріму. Але схоже присутніх у партері їх фанів це не розчарувало, а навпаки підняло з місць на ноги. Таким чином практика в конкретному взятому випадку знову перемогла теорію.
Далі був "Водевіль". Знайомтесь: Катерина Михайленко (соло гітара), Настя Федоришина (вокал), Наталя Царенко (барабани) і Андрій Стальченко (бас-гітара). Старшому, себто Андрійкові уже АЖ 19 років. Його "коліжанкам" від 14-ти до 17-ти. Такий собі милий тінейджерський гурт, доки не напишеш їх назву англійською - "VoDevil", що ще раз підтверджує думку про те, що людський ворог ховається саме у нюансах. Учасники гурту вважають себе панками. Але навіть не нормативна лексика в ніжних дівочих вустах не змогла мене вивести з розчуленого стану. Зрозуміло, що за всіма канонами української народної педагогіки потрібно було задрати спіднички (чи в чому вони там були одягнені) та надавати по дупка, щоб не матюкалися. Але ж вони панки, і кому як не їм бентежити старих покритих псевдо інтелігентською пліснявою пеньків!?
Наступила черга "Ейфорії". Гурт на сьогодні являє собою крихкий сплав фізиків з політеху: Артемій Позняк (гітара), Євген Ковруков (гітара), Павло Задніпрянський (бас-гітара), Степан Рибак (барабани) та лірика вокалістки Катерини Григорук. Катя закінчила київський кульок. Що на даному етапі реалізації в якості рок-співачки їй більше заважає, ніж допомагає. Але Катя і її друзі по спільній "Ейфорії" ще дуже молоді і знаходиться у вільному пошуку своєї само ідентифікації у океані під назвою РОК. Дуже не хотілося б, що вони стали ще однією хвилею, що з гнітючістю періодичністю розбиваються об скелі вибагливої критики. Хотілось би бачити їх дев\'ятим валом, що перевертає хиткі кораблі уявлень та умовностей.
Порадував гурт "Ларус", що складається з майбутніх і уже діючих педагогів Максима Кохана (вокал, акустична гітара), Юрія Пошелюзного (соло-гітара), Олександра Волошина (бас-гітара), Михайла Ридванюка (баян), Вадима Постернака (клавішні, вокал), Максима Грабовського (барабани). Сцена з актового залу по вулиці Острозького, 32 уже дала нашій незалежній рок-культурі таке явище весільного року як "ТІК". Але їх "молодші" по альма матер набагато дальші від Віктора Бронюка, ніж ближчі до Фоми з "Мандрів". І все ж наявність баяна серед інструментів колективу не робить хлопців автоматично епігонами будь кого, навіть перелічених мною поважних монстрів українського року. "Ларус" впевнено торує власно дорогу до сердець потенційних слухачів. Їх баян на відміну від інших не є лише примхливою арабескою у загальній музичній канві. Навіть навпаки іноді виступає несучою опорою загальної архітектоніки твору.
Що здалося мені доки не вирішеним у "ларусників" так це розподіл ролей у зовнішній подачі команди. Три фронтмени одразу - це забагато. Порадив би комусь з вас взяти на себе роль "виходячих персонажів". Приклад наявності навіть зіркових вокалістів типу Яна Гіллана говорить, що ні Річі Блекмор, ні Джон Лорд не були затьмарені його постаттю у "Deep Purpl". І ви не постраждаєте. Дівчат на всіх вистачить. До речі навіщо нам "Deep Purpl"!? Беріть приклад з ваших земляків з "Карт-бланшу"
"Карт-бланш" на сцені - це гурт з явним лідером харизматичною молодою дівчиною Лілією Коломієць. Вона пише більшість пісень до репертуару гурту, у неї потужний голос і добра техніка володіння гітарою. За її спиною стоять вірні безстрашні зуави Юрій Маніта (соло-гітара), Ігор Сенник (бас-гітара), Михайло Никифорчак (барабани). Все це має дуже цілісний артистичний образ, що допомагає слухачам не відволікаючись на стороннє орієнтуватися в сплетінні образів та звуків, що становлять головну музичну гамму гурту.
Хедлайнером цього фестивалю було призначено досвідчений етно-рок колектив "Ясон". Наразі цей гурт представляли Олександр Лека (гітара, вокал), Олександр Солтіс (бас-гітара), Вадим Лещенко (барабани), Ілля Пікін (флейти). Вони потужно стартували, але на четвертій-п\'ятій композицій я відчув певне дежа вю. Наче хлопці самі себе переспівували. Витала якась однаковість. Постійні флейтові партії Іллі наче нівелювала свіжі гітарні рифи та волання Олександра. І тут дійшов час до пісень "Бабай" та "Чорне і біле". Вони прозвучали дуже потужно. Стало зрозуміло, що певний дискомфорт в сприйманні творчості групи загалом спричинила проста не продуманість програми . Ще мене трішки стременула перебільшена як на мій смак соціальна заангажованість текстів гурту. Я б залишив кесареве кесарю, а слюсарне слюсарю. Не царське це діло колупатися у політиці. Але це, повторюю, на мої роздуми та мій особистий смак.
В цілому концерт мене порадував, як давно мене уже не радували ні вінницькі рокери, ні зарубіжні майстри класичного квадрату. Є потенціал, є особистості, є свій погляд на світ, є власне звучання і є власна гідність. Буду чекати 15 січня. Саме цього дня в режимі опен ейр більшість з представлених мною вище гуртів буде закривати новорічні свята біля центральної міської ялинки. Запрошую всіх пересвідчитись, що я тут не набрехав.
Більше фото на http://picasaweb.google.com/Zarybun4uk/CmWbhH?authkey=Gv1sRgCODpxp3X3-bSLQ#