Навіть не пригадати, яка ще новобудова останніх років викликала у вінничан стільки позитивних емоцій. І справді, світло-музичний велетень обіцяє стати фішкою не лише Вінниці, а й всієї України.

Ніде більше немає такого, тож приїздитимуть до нас дивитися й дивуватися...

Рошенівська набережна у Вінниці. Фонтан

Але ж не фонтаном єдиним! Реконструйована набережна – теж супер. І саме це було головним предметом угоди, яку два роки тому, у 2009-му, підписали Петро Порошенко та Володимир Гройсман. Реконструкція ділянки набережної від кондфабрики до мосту передбачала нову берегову лінію з прогулянковою алеєю і насосною станцією, розчищення русла Південного Бугу і благоустрій прилеглої території. А мега-фонтан став уже приємним бонусом від Порошенка замість кількох фонтанчиків на воді, але типових.

І ще до відкриття набережної, де продовжуються будівельні роботи, вінничани потягнулись на вечірні прогулянки над Бугом. Ще не дуже зручно, зате можна побачити найбільший у Європі водограй бодай у тестовому режимі.

Про що це свідчить? Поміж іншого свідчить це про те, що автори стратегічного плану розвитку міста на 2011-2020 рр. «Вінниця - 2020» не помилились, коли відводили набережній місце ще одного рекреаційно-культурно-розважального простору. І рошенівська ділянка з фонтаном – лише початок. Якою ж вінницька набережна стане до 2020 року в комплексі, - хотілось би хоч уявляти вже сьогодні. За точку відліку можна взяти набережні в інших містах. І там, де вони є одним з найулюбленіших місць самими городянами, і там, де слугують насамперед туристам. Це важливий нюанс, до речі.

«Как вы лодку назовете, так она и поплывет…»

Найвідоміші набережні, звісно, у приморських містах. Ялтинська, Приморський бульвар в Одесі… А най-най – мабуть, Англійська набережна в Ніцці. Названа вона так тому, що саме англійці були ініціаторами побудови пішохідної вулиці уздовж всього узбережжя. І, до речі, «как вы лодку назовете…». Імена набережних – теж далеко не останній момент.

НІцца

От прислухайтесь самі до милозвучності. Англійська набережна, Приморський бульвар і - Лопанська набережна, Нетеченська, Червоношкільна...Останні - це ділянки берегової лінії у Харкові. Або ім. Корнілова. Це уже в Севастополі, хоча місцеві частіше називають її Примбуль, - від Приморського бульвару, що йде вище.

А як вам Арештантка? Це народна назва херсонської набережної. Доволі симпатичної, до речі. Але поруч знаходиться тюрма і раніше був причал, до якого приставали баржі з арештантами. От назва і приклеїлась навічно.

У Вінниці оновлена набережна теж отримала вже народну назву, - „рошенівська”. Доволі вдала і звучить краще, погодьтесь, від Арештантки чи Лопані.

І, повертаючись до приморських набережних. Називаючи морські вигоди, слід згадати і певні проблеми, які море несе місцевим жителям. Вони завжди змушені поступатись інтересами заради приїзжих туристів. Саме море диктує розвиток таких міст.

Моя бувша колега Яна Віцінська живе сьогодні в італійському Ріміні. Тамтешня набережна так і називається – Lungomare ("вздовж моря"). І є просто лінією приватних пляжів та готелів. Влітку це 140-тисячне містечко перетворюється в місто-«мільйонник» завдяки туристам. Саме вони насправді й користуються набережною на березі теплого Адріатичного моря.

Маріанна, знайома з Ніцци, каже, що гордиться місцевою набережною, але полюбляє її саме після туристичного сезону, коли з готелів люкс виїздять зіркові VIPи і вздовж моря можна спокійно гуляти всією родиною, їздити на велосипеді чи на роликах.

З цієї ж причини доволі буденне ставлення насправді до набережних і в Україні, - там, де вони є фактично головними вулицями. В Ялті, Одесі… Тому що не по кишені місцевим мешканцям.

До речі, самі одесити вважають, що набережної в її традиційному розумінні у них взагалі немає. А Приморский бульвар — це парадний фасад Одеси з боку моря.

Є ще так звана "Тропа здоровья" вздовж пляжів, але це теж не зовсім набережна. Та ще й забудовники облаштовують її фонтанами з нічним освітленням і – перекривають, запроваджуючи пропускний режим на прилеглі пляжі…

Це – не вінницька перспектива. І, якщо чесно, це втішає.

Понти, понти і - кранти

Є міста «на воді», де що не вулиця, то набережна – Венеція, Амстердам, Санкт-Петербург. Але повсякденість притуплює гостроту відчуттів і для тих же пітерців набережна – це швидше щось з розряду курортного нічогонероблення, шашликів і оленоапіних в колонках.

Амстердам- життя на воді

Пітерські набережні – зовсім інша «песТня», вважає моя знайома Олеся, корінна ленінградка. Просто вулиці, тільки ще з річкою. І ще, - коли ти йдеш пітерською набережною, то це означає, що ти вже відмахав дофіга пішки (від метро, наприклад) і що тобі ще пахати й пахати. Пішки. До метро…

Нічого дивного. Згадайте фільм «Водный мир» з Кевіном Костнером. Цо занадто, то не здрово, резонно кажуть в таких випадках наші друзі-поляки.

Як не дивно, але без фанатизму сприймають свою набережну над Кальміусом і в Донецьку. Її нещодавно відреставрували, навіть з пляжами, але донеччани вважають шизами тих, хто там купається. Надто вже забруднена річка.

Донецьк

Більш вдячною виявилась реконструкція Оболонської набережної в Києві. Центральна набережна вздовж Дніпра через незручність для пішохідних прогулянок не користується у киян популярністю. А от на новій Оболонській навіть взимку повно перехожих. Влітку тут взагалі, як на Хрещатику, - гуляють, бігають, п\'ють пиво, їздять на велосипедах…

Оболонь, Київ

«Європейського» вигляду додає викладена фігурною плиткою бруківка і лінія будинків котеджного типу по 4-5 мільйонів доларів кожен.

Тому росіяни саме тут знімають чимало сцен для своїх серіалів, а місцевий народ, вільно гуляючи вздовж котеджів, тихо рипить зубами. Живуть там не найкрутіші персони країни. А такі собі - при дєньгах:) Бо жити на Оболоні - то не є великий понт. Впізнати цих мешканців можна по елітних породах песиків на прогулянці і спортивних костюмах Джусі Кутюр.

Над усією цією красою нависає Київське море, яке тримає дамба. Кажуть, що Оболонь, коли що, змиє за 6 хвилин. Не дай Бог, звісно.

Прибережний марафон

Окрема тема - міста на великих ріках. Там набережні є невід\'ємною частиною панорами міста з боку Волги, як в Самарі, чи Дніпра – в Запоріжжі, Дніпропетровську…

Дніпропетровськ

Це фактично вулиці, які тягнуться через все місто десятки кілометрів і облаштовані лише місцями. В Запоріжжі Набережна магістраль – ще й об\'їзна дорога для транзитного транспорту.

Веселіша (розумій зеленіша) ситуація в Дніпропетровську. Там набережна виконує роль нашого парку Горького для потусуватись, попити пива, з»їсти мороженого, познайомитись, пофотографуватись…

Вистачає таких витягнуто-прагматичних набережних і в Європі. Наприклад, в Бєлграді на Дунаї. Знайома журналістка Весна розповіла, що вони ходять туди лише на катері покататись чи в ресторанчику посидіти.

Іркутськ

Зворотній приклад – Іркутськ. На місцевій набережній проходять всі міські свята і знаходиться більшість осередків культури: «Белый дом» (обласна бібліотека), драмтеатр, університет. Тут же й найгламурніші ресторанчики з назвами "Нежный бульдог", "Одноклассники" і т.п. Іркутянка Юля Мєлєнтьєва каже, що їхня набережна дуже схожа на одеську. Мені ж вона дечим нагадала саме Вінницю. В т.ч. острівцем, як наша Кемпа. Тільки там він називається острів Юності. Декілька років тому, розповіла Юля, біля острова змонтували світлофонтан. Не рівня вінницькому, але теж сучасний. На зиму він згідно технології занурився під воду, але навесні вже не сплив. І дістати його з дна бурхливої Ангари теж не змогли. Тьху-тьху-тьху, у нас принаймі русло мілкіше…

Хотіли, як краще

Є в Україні й набережні без аналогів. Але й за приклад їх брати не хочеться. Наприклад, Верхній БАМ і Нижній БАМ у Миколаєві.

Миколаїв

БАМ – це бульвар адмірала Макарова, а не Байкало-Амурська магістраль, як я було подумав, почувши цю назву, коли вперше побував у Миколаєві. Верхній БАМ - прогулянкова алея, яка мені взагалі-то сподобалась. Нижній БАМ – царство бабульок-рибалок з вудочками і кафешек.

Миколаїв завжди заздрив сусідній Одесі й намагався змагатись з нею. Так свого часу з»явились монументальні сходи з Верхнього БАМу на Нижній, а-ля Потьомкінські. А років сім назад якийсь дивакуватий архітектор з погодження не менш дивакуватої у цьому випадку міської влади відчебучив ще одні сходи між БАМами. Самі миколаївці називають їх шрамом на лиці міста і декорацією до мультфільму «Дюймовочка», - в епізоді, де вона потрапила до жабів. Видовище не для слабких нервів. А ще – ілюстрація до архітектурного розвитку міста і стратегічного бачення того, що має вийти в результаті.

Є й інші міста, які теж заздрять – в т.ч. Вінниці. Взяти хоча б Житомир, де взагалі немає набережної. Або Тернопіль, котрий як в пісні «я его слепила из того, что было, а потом что было, то и полюбила…».

Так це там і називається, - "Набережна тернопільського ставу". Є навіть острівець, який теж називається без викрутасів, - "Острівок на тернопільському ставі". Хіба що старі люди ще кажуть на нього «острівок Сидоренка», за прізвищем мера, при якому той острівець насипали з будівельних відходів. Відповідний там і пляж "Циганка" - асфальтований…

А Кемпа – що?

Все це була приказка. Для того, щоб наочно показати, якої фори перед багатьма іншими містами отримала Вінниця. Навіть без урахування фонтану.

Хмельницький

Щоб зрозуміти, наскільки відчутна ця фора, досить побачити набережну Південного Бугу у сусідньому Хмельницькому, яка на очах руйнується і сповзає у річку. Там вже навіть ходити страшно. А місто не може віднайти на порятунок набережної хоча б 10 мільйонів, тому що витратило бюджетний резерв цього року на пам\'ятник "Віра. Надія. Любов". А ще ж треба робити й дороги, які у Хмельницькому в жахливому стані…

Вінниця виграла в часі та можливостях і тому, що думає й бачить свій розвиток на роки вперед. От і реконструкція рошенівської набережної була закладена ще кілька років тому в стратегічному плані розвитку міста на 2011-2020 рр. «Вінниця - 2020: сучасне та комфортне європейське місто».

Красивого міста на чудовій річці, якій, як алмазу, потрібна «огранка», — така ж красива набережна.
Набережна, яка, на думку мера Володимира Гройсмана, стане для вінничан не менш улюбленим місцем для відпочинку, ніж сквер біля башти, парк чи «Париж».

Для завершення такої «огранки» слід облаштувувати набережну ще хоча б до «Бригантини». А в ідеалі- і на правому березі, біля Кумбар, де до революції й була перша вінницька набережна - з плаваючим танцмайданчиком і сходами від Козицького до самої води.

Звісно, це потребує чималих коштів, які міському бюджету сьогодні не по кишені. Втім, не по кишені це було і вчора. Саме тому міська влада і звернулася до бізнесу, - приходьте і облаштовуйте на взаємовигідних умовах. Звичайно, по єдиному архітектурному плану, затвердженому містом. Бо якщо не погоджувати, то може повторитись уже згадувана «жаб»яча алея», як у Миколаєві. Пам\'ятаєте?

Кошти потрібні дійсно чималі. Тільки відрізок від кондфабрики до центрального мосту обійшовся Порошенку у 35 мільйонів гривень. Дещо менше потягнуло б продовження реконструкції набережної на ділянці від центрального мосту до півострова Бригантина. Але інвестора, який планував там будівництво аквапарку із розважальною зоною, не обминула фінансова криза.

Звісно, в перспективі буде реконструйована уся набережна. Питання наразі лише - як швидко. Усе залежить від економічних процесів в країні, а ще - від можливостей інвесторів та їх пошуків міською владою.

Що думає з цього приводу міська влада і безпосередньо Володимир Гройсман – відомо.
Набережна має визначати та підкреслювати неповторне лице Вінниці, -раз.
Набережна має бути променад – пішохідною зоною з різноманітним функціональним наповненням: культурним, історичним, дизайнерським…, - два.
Витрати інвесторів не мають суперечити запитам і потребам городян,- три.
Набережна має бути доступною для всіх і максимально задовольняти інтереси усіх соціальних і вікових груп городян. Як старшого покоління, так і молоді, - чотири…

Думаю, що кожен вінничан також має свою особисту думку з цього питання. І влада має врахувати ці наші думки при розгляді та корекції проектів розвитку приберегових територій. Тому, - висловлюйтесь прямо зараз. Пишіть свої пропозиції в коментарях до цієї статті.

Наприклад, по майбутньому Кемпи. Схоже, що через фонтан варто змінити і плани облаштування острову. Обговорювана раніше історична реконструкція не зовсім інтегрується з хайтеківським водно-лазерним гігантом. Куди природнішою біля такого фонтану була б концертна сцена з велетенським екраном. За реалізації подібного проекту могла б замовкнути Юрмала і нервово сковтнути навіть Ніцца з її фестивалями під відкритим небом.

Мені особисто, приміром, до вподоби тип набережної, як у німецькому Дюссельдорфі.

Дюссельдорф – найкраще місце для зустрічей

Вона теж знаходиться в центрі міста. Теж має свою унікальну фішку – одну з найвищих у Європі телевеж з рестораном на верхівці. А під нею – найдовшу в Європі барну стійку, де наливають місцевий Diebels. Тут же пристають і відходять в невеличкі круїзи по Рейну маленькі теплоходики.

А на сходах самої набережної, розповідає бувша вінничанка Юля Пономарьова, завжди сидять люди…

- Просто сидять. Хто з книжкою, хто з музикою, хто сам на своїх інструментах грає, хто цілується, хто співає, - каже Юля. – І тому коли хтось домовляється з кимось випити кави чи чогось міцнішого, то першою на думку спадає саме набережна. Тому що там красиво, весело, гамірно і водночас романтично…

Чи не правда, схоже на Вінницю й стартові умови, які маємо сьогодні.

І останнє. Набережна, - це не лише вода і якесь мега-супер-пупер-доповнення до неї. Статуя Свободи не йде ні в яке порівняння з вінницьким фонтаном. Але американські мешканці Нью-Йорку чомусь нечасті гості на Брайтон-біч. Як думаєте, чому?

Брайтон-біч. Запах океану, мова і обличчя радянсько- одеські…

Маша Прусс, теж моя коллега, що вже з десяток років живе у місті «Великого яблука», описала Boardwalk лаконічно і образно.
- Звичайна дерев»яна набережна. Чайки... Пахне океаном... Купа народу. Ресторани російські, мова і обличчя радянсько- одеські. Враження, що це законсервували і вивезли в Америку тих, хто хотів залишитись жити в 90-х. І маса поліції…

У нас, коли почалось тестування фонтану, теж повиходили до набережної купи народу. І дехто теж ніби законсервований в 90-х. Принаймі, сміття після них приходиться вивозити КамАЗами…

Сподіватимемось, що це була тільки прикра несподіванка через неготовність будівельників з комунальниками до такого паломництва. Не пердбачили. Адже місто загалом, його лице біля башти і «Парижу», його набережні груди –це передусім ми. Вінничани, жителі цього міста.


Переглядів: 23149
Поширень: 0