Вибір, який робить нині церква, насправді доленосний не лише для УПЦ (МП), а й для всього українського релігійного середовища.

Ще до архієрейського собору доволі чітко вирізнилися принаймні кілька фігур-кандидатів на майбутнє предстоятельство.

Антоній

Митрополит Бориспільський і Броварський Антоній (Паканич) навчався у Московській духовній академії, після завершення якої залишився на викладацьку діяльність і на посаді помічника ректора. У біографії владики ніде не зазначено, щоб він служив на парафії, лише суто адміністративна робота. Опісля через талант до богослов\'я і на запрошення Блаженійшого і його команди владика розпочав викладати у Київській духовній академії, згодом став її ректором, отримав єпископський сан.

Система освіти в академії - копіювання московської традиції богословської освіти. Із майбутніх українських священиків готують російських попів. Ці враження надають самі випускники київських духовних шкіл. Академія постійно блокує переклад Святого Письма і богослужбових текстів на українську мову.

Відомо, що студенти академії переписують вручну Псалтир, учать російську історію Православної церкви. Крім того, студентам прищеплюють послух, що асоціюється з відсутністю особистої думки та закопуванням своїх талантів.

Інший неприємний факт - з медіа. Буквально перед смертю митрополита Володимира журналісти "1+1" провели розслідування, згідно з яким екс-президент України "обрав" наступним предстоятелем УПЦ саме митрополита Антонія. Зрештою, в УПЦ підтверджують інформацію, що митрополит Антоній був духівником Віктора Януковича та екс-генпрокурора Віктора Пшонки.

Насторожують певні міфи, пов\'язані із особою митрополита.

Перший міф - поділ єпископату УПЦ на начебто дві партії "монахів" і "бізнесменів". І ще більша облудність - начебто причетність митрополита Антонія до "партії монахів". Аби зробити висновок, чи правда це, досить згадати, як владика на минулорічні святкування Хрещення Русі літав у Херсонес служити літургію "на замовлення" Януковича приватним літаком.

Другий міф - намагання представити Антонія, як "улюбленого сина" митрополита Володимира і того, кого він начебто сам хотів бачити своїм наступником.

Ну, якби хотів, то потурбувався б про те, щоб цей факт дійшов до широкого загалу із достовірних джерел, а не з уст агітаторів.

Онуфрій

Ще один кандидат на предстоятельство - місцеблюститель Київської митрополичої кафедри - митрополит Чернівецький і Буковинський Онуфрій. Це святий чоловік. Такою є загальна думка в УПЦ, яку поділяють навіть недруги Онуфрія. Щоправда, головне гасло цієї святості - "за Русь Святую". Про Україну мова не йде.

Саме тому, очолюючи церковний суд УПЦ, Онуфрій навіть не зміг написати його статуту. Бо не бачить суті у існуванні жодних самостійних організацій в УПЦ, оскільки не бачить цієї церкви поза юрисдикційним контекстом РПЦ.

Друге, це знову-таки нейтральність і дещо пасивність у медіа-виступах, які буквально не підтримують сьогоднішню сторону України у війні з Росією. Це стосується як дещо реверансного листа Патріархові Кирилу на початку збройного конфлікту, себто ми перед парафіянами виконали свою місію - написали листа, а те, яка відповідь, від нас не залежить; так і недавнього звернення до Президента України про порушення прав віруючих на Донеччині представниками батальйону "Донбас".

По-третє, це вік митрополита. Він сам вважає себе уже "старцем" і головне замилування його життя - молитва і піст. Отож обрання Онуфрія означатиме, що де-факто при предстоятелеві Онуфрію керуватиме описаний вище митрополит Антоній.

Симеон

Але з\'ясовується, що у лоні УПЦ (МП) є так зване проукраїнське крило. Це духовенство, яке не бажає коритися Москві, прагне продовжувати ідеї покійного митрополита Володимира та реально прямувати до ідеї єдності православ\'я, а головне: єпископи цього крила - справжні українці.

Кандитатом від цього крила є митрополит Вінницький і Барський Симеон. Насправді у медіа постать владики з\'явилася після смерті митрополита Володимира. Митрополит був близьким другом Блаженійшого, оскільки народився у сусідньому селі і приятелював із ним практично з дитинства. Митрополит Симеон навчався у Московській духовній академії, був ченцем Данилового монастиря, що у Москві. Оскільки Блаженійший Володимир особисто знав митрополита, то запросив його до Києво-Печерської лаври. У лаврі владика мав послух ризничого, тобто стежив за прибиранням храмів і вбранням священнослужителів. 1996 року Блаженійший довірив владиці Володимиро-Волинську єпархію, яку довелося практично відновлювати з нуля, сьогодні вона одна із найбільш розвинених в УПЦ (МП). 2007 року владику перевели у Вінницю.

Митрополит Симеон чи не єдиний серед архієреїв УПЦ висловив чітку підтримку України:

"Україна - це наш дім і наша земля, на якій ми народилися, яку ми любимо і яку повинні захищати від будь-яких ворогів - звідки б вони не прийшли".

Митрополит Вінницький і Барський Симеон:

- З самого початку збройного конфлікту я говорив, що у східних регіонах українці захищають цілісність нашої держави, непорушність її кордонів. Захищають від тих, хто приносить зло, руйнування і смерть. Захищати свою Вітчизну - це священний обов\'язок як кожного громадянина, так і у першу чергу християнина, бо Господь наш Ісус Христос сказав, що найвищим проявом любові є - віддати душу свою за ближнього свого. І ось те, що сьогодні роблять наші воїни, якраз і є прикладом виконання цієї євангельської священної заповіді. Власне, і у мирний час Українська православна церква долучалася до справ Збройних Сил України, співпрацювала і підтримувала моральний дух вояків. Зараз це вкрай необхідно учасникам антитерористичної операції. Як раніше, так і сьогодні, священики нашої єпархії, які відповідають за зв\'язок між церквою і армією, достойно виконують свій послух. Вони проводять зустрічі у військових частинах, проводять бесіди, благословляють, служать молебні, благословляють наших солдатів на їхні ратні подвиги і у тому числі у теперішній непростий час. Раніше, зустрічаючись також із військовими - чи то в частинах, чи то у навчальних військових закладах, я проводив таку паралель між церквою і армією, що церква і армія подібні в певних моментах свого служіння. Адже ми так і говоримо: і в церкві, і в армії ми служимо. В армії виконуються накази, а в церкві вони називаються не накази, а благословення і послух. У церкві і в армії є ступені так званого кар\'єрного росту: від послушника до архієрея у церкві і від солдата до генерала у армії. Ми, звичайно, є воїнами: воїни земні і воїни духовні, церковні, і ті, хто сьогодні захищає нашу Батьківщину. Армія і церква єдині. Єдині у прагненні захистити нашу країну і наш народ, у чому і допомагає церква нашій армії.

Аналізуй, але не ганьби!

- Нічого поганого у тому, що хтось намагається аналізувати ситуацію у церкві і прогнозувати її розвиток у майбутньому, звичайно, немає, - каже секретар Вінницької єпархії УПЦ протодиякон Владислав Демченко. - Однак дедалі частіше трапляються й зразки чорного піару, які намагаються вдарити по репутації того чи іншого кандидата на місце Предстоятеля.

За словами Владислава Демченка, ефективність таких публікацій сумнівна.

- У виборах Предстоятеля бере участь дуже обмежена кількість учасників - трохи більше 50 архієреїв, які і без зайвої масмедійної підказки знають позитивні і негативні сторони один одного, - каже протодиякон. - Адже ще одна відмінність церковних виборів від світських полягає у тому, що усі, хто обирають, мають можливість бути обраними. А усі негативні статті і відеоматеріали лише зайвий раз вдаряють по авторитету усієї церкви.

Наскільки було відомо Владиславу Демченку, митрополит Симеон разом із певною частиною архієреїв був прихильником того, щоб вибори Предстоятеля відбулися не на 40 день, а значно раніше, наприклад, на дев\'ятий день по смерті Блаженнішого митрополита Володимира.

- Тоді б, на думку владики, вдалося уникнути багатьох неприємних і недоречних у житті церкви явищ, таких, зокрема, як політичні технології, а вибір відбувався, як ми це завжди декларуємо, по волі Божій і за натхненням Духа Святого, - говорить співрозмовник. - Та попри те, що світ і правила світу цього намагаються втрутитися в життя церкви, я вірю в те, що вибір все ж таки відбудеться по волі Божій: Господь вкаже кожному учаснику голосування на того, хто надалі поведе корабель нашої церкви на його шляху до Господа Ісуса Христа.

На думку секретаря єпархії, обраний керманич має бути подібним до митрополита Володимира.

- Я окреслю лише дві якості, які були притаманні митрополиту Володимиру і які, знову ж таки, на мою думку, повинен мати майбутній Предстоятель УПЦ, - каже Владислав Демченко. - Насамперед, це - відданість церкві, готовність захищати віру і вірян, стояти за них "горою", відстоювати їхні інтереси на усіх рівнях, в тому числі перед сильними світу цього. Це також і ревність у проповіді слова Божого, вихованні моралі у суспільстві.

До речі, саме виховання молодого покоління на засадах християнської моралі, тобто на основі заповідей про любов до Бога і ближнього, має стати пріоритетним напрямком діяльності нового Предстоятеля. Адже це - перспектива і для церкви, і для держави, якій потрібні високоморальні, порядні і відповідальні громадяни.

Друге, що має бути у характері майбутнього Предстоятеля УПЦ - це патріотизм. Блаженніший митрополит Володимир любив Україну і був одним з тих, про кого можна без перебільшень сказати: "Великий Українець". Майбутній Предстоятель повинен мати таку ж любов до України і проявляти її у ділах. Якщо говорити про духовну просвіту, то у нас, нарешті, має з\'явитися переклад Святого Письма українською мовою, який би не був перекладом однієї людини чи групи аматорів, а був би високоякісним як із філологічної, так і з духовної точок зору, перекладом групи спеціалістів, яких навколо цієї справи має згуртувати і "запалити" своїм бажанням майбутній Предстоятель.

Наголошую, що ці мої міркування є моїми особистими думками і моїм особистим баченням, як одного з багатьох священнослужителів, а якщо точніше - одного з членів Української православної церкви.
Сподіваюся, що Господь, до якого ми звертаємося кожним богослужінням з особливими молитвами за майбутній собор архієреїв, управить все так, щоби на чолі нашої церкви стала б така людина, яка сьогодні найбільше потрібна Україні.

"Місто" запитало у вінничан: - "Яку позицію повинна зайняти церква в складні для України часи?"

Петро, військовий пенсіонер:

- Церква, як правило, відокремлена від держави, але справжня українська церква повинна захищати своїх парафіян, істинних українців. Хоча розподілу на парафії не повинно бути. Всі парафії повинні з розумінням ставитися до свого пригнобленого народу, тому я вважаю, що церква повинна підтримати та закликати до захисту своєї землі.

Валентина, учителька:

- Церква повинна рятувати народ і закликати до миру. Ми всі живемо у нашому спільному домі, на своїй землі і повинні жити в злагоді не залежно від конфесій та національностей. Головне - мир.

Людмила, завідувачка складу:

- Церква повинна закликати до миру. Це її основна функція, вона не повинна перейматися справами політики, але заклики до парафіян жити в мирі - це її завдання.

Ірина, учителька:

- Думаю, що церква повинна закликати людей до захисту країни. Якщо церква та люди, які її відвідують, будуть стояти осторонь, то не буде ні миру, ні інших зрушень.

Олена, домогосподарка:

- Потрібні заклики до миру. Ні в якому разі церква не повинна кликати людей до зброї. Я не хочу відправляти свого чоловіка на війну. У нас незабаром народяться двійнята, я дуже не хочу, щоб війна руйнувала наше майбутнє.

Святослав, майстер із укладання плитки:

- Церква повинна перейматися питаннями миру та молитися за те, щоб наші солдати не гинули. Думаю, що ця війна - це суто діло рук Росії та нашої колишньої влади. Через їхні вчинки склалася така важка ситуація.

Марія, студентка:

- Церква повинна зберігати нейтралітет і не зачіпати цього питання. Церква не має відношення до державної політики, тим більше такого рівня. Церква - це тільки духовна сторона нашого суспільства.

Віталій, вантажник:

- Церква повинна закликати людей до захисту країни, не інакше. В нашій країні зараз все залежить від людей і громади, тому ідеологічно та морально вона повинна сприяти тому, щоб люди захищали свою землю.

Віта, директор будинку культури:

- Церква - це духовне життя людини. Я думаю, що вона повинна закликати до миру незалежно від патріархату. Церква повинна молитися за здоров\'я тих, хто воює на Сході, за упокій тих, хто втратив там життя.

Лідія, пенсіонерка:

- Потрібно, щоб був мир. Тому завдання церкви - закликати і до миру, і до захисту території. Але мир - це найголовніше, без нього нічого не потрібно. Церква має вплив на державу. Головне, щоб вона була патріотичною, а не підкупленою чи проросійською.



Переглядів: 4038
Поширень: 0