П’ять років тому Вінницьку єпархію Української Православної Церкви Київського Патріархату очолив єпископ Онуфрій (Хаврук). Як живеться Київському патріархату на Вінниччині, розповів для "Моя Вінниця" владика Онуфрій в ексклюзивному інтерв’ю.
- Владико, у якому стані була Вінницька єпархія, коли Ви її прийняли?
- Наші тяготи ми не таїмо, хоча вони важкі для спогадів. У 2006 році я не застав найменшої матеріально-технічної бази для функціонування єпархії. Збори духовенства були вимушені проводити у невідповідних місцях, майже напівлегально. Навіть орендувати квартиру священику Київського патріархату було дуже складно. Я, особисто, знайшов житло лише через пів року. За останні ж п’ять років Київський патріархат на Вінниччині зміцнився.
- У чому була причина таких проблем в минулому?
- На той час багатьох людей у Вінниці налаштували ворожо проти Київського Патріархату, так що мені прийшлося пів року жити у кімнаті для «командировочних» на одному з вінницьких підприємств. Духовенство було розрізнене, розчароване та розгублене. Познайомившись з єпархією поближче, я побачив багатьох випадкових людей серед священиків.
- Що довело єпархію до такого становища?
- Були переслідування з боку місцевої влади, на священиків «натравлювали» негідних людей. Наприклад, в селі Зозулинці Хмільницького району напередодні пасхального богослужіння нашого священика Івана Файдулу перестрів дільничний міліціонер, одягнув на нього наручники та незаконно ув’язнив на цілу пасхальну ніч. В Бершадському районі міліція також заарештовувала протоієрея Ростислава Процаніна. Окрім цього влада відмовлялася реєструвати наші релігійні спільноти. Навіть до сьогодні деякі сільські ради не видають необхідних довідок для реєстрації громад, відмовляють у наданні земельної ділянки для будівництва храму. На жаль деякі серйозні помилки, які привели до такого результату допустило також попереднє керівництво єпархії.
- Що змінилося за останні роки?
- Всупереч усілякій протидії з різних сторін, у Вінницькій єпархії на сьогодні служить майже півтори сотні священиків (п’ять років тому було близько 80). Кожен з них обслуговує в середньому дві-три парафії. Зареєстровано в області 267 релігійні общини Київського Патріархату. За п’ять років на Вінниччині ми побудували 37 храмів, у стані будівництва ще – 32. Але ще 162 общини, подібно до перших християн, які молилися в катакомбах, зустрічаються в непристосованих для Богослужіння приміщеннях або під відкритим небом. Також ми очистилися від випадкових людей серед нашого духівництва - спекулянтів у рясах. Духовно-освітній рівень сучасного священика Київського Патріархату на Вінниччині суттєво виріс. 70% священиків мають вищу світську освіту, майже усі – вищу або середню духовну освіту, інші її здобувають. Маємо чотири кандидати богословських наук, 12 магістрів богослів’я та релігієзнавства.
- Які ваші позиції у Вінниці сьогодні?
- До цього часу Київський патріархат немає у Вінниці Кафедрального Собору, відповідних приміщень для єпархіального управління. Місцеві ЗМІ для нас майже недоступні. Багатьох підприємців та чиновників примушують будувати або відвідувати богослужіння іншого патріархату. Проте багато з них після того сповідаються та приходять задовольняти свої духовні потреби до наших священиків, іноді, як євангельський Никодим – таємно. Цього року в 1,5-2 рази більше прихожан прийшло до наших храмів під час святкування Пасхи. Вінничани більше не дають себе одурити, і все більше з них розуміють цінність та необхідність існування УПЦ Київського Патріархату. Тому ми почуваємо себе впевненіше, бо покладаємося лише на Божий Промисел, Божу силу та благодать. Нам нема чого приховувати – ми правдиві і до чужого не ласі. А ось за своє, якщо треба - постоїмо.
- Які труднощі для єпархії Ви хотіли б підкреслити?
- Кожна із перерахованих мною проблем у тій чи іншій мірі існують досі. Я хотів би підкреслити фальшиву і далеко нерелігійну пропаганду, яку час від часу розгортають в ЗМІ, зокрема на Вінниччині. Нам було дуже боляче, коли телеканал «Вінниччина» показав на саме Різдво наклепницький фільм проти нашої Церкви, розпалюючи міжрелігійну ворожнечу серед вінничан. До цього часу нам не надали можливість спростувати наклепницьку статтю у газеті «Свобода Слова» - інтерв’ю голови відділу у справах релігій при облдержадміністрації Ігоря Салецького. Київський патріархат на Вінниччині є переслідуваною конфесією: розчерком пера у нас було забрано храми у Вінниці, в селі Стадниця, не пускають молитися до рідного храму прихожан у селі Росоша. А останнім часом розпочалося переслідування керівництва є пархіального управління. Мені стало відомо з компетентних та конфіденційних джерел, що на сьогодні існує замовлення на виготовлення компрометуючого мене фільму, який має бути підло змонтований за допомогою сучасних технологій на кшталт фотошопу. Я знаю прізвища замовників і виконавців.
- Невже ваші опоненти здатні навіть на таке?
- Здатні ще й не на таке. Проти нашого священика відкрили кримінальну справу, яка є замовною по всім ознакам. Його необґрунтовано звинувачують, що нібито він рік тому штовхнув мешканку Харкова, а вона, падаючи, отримала тілесні ушкодження середньої важкості. Священик цієї жінки в очі не бачив. Але слідчі вінницької міліції творчо попрацювали та «висмоктали з пальця» і «підшили білими нитками» аж два томи кримінальної справи, яку готові передати до суду. Досудове слідство проводилося з грубими порушеннями. Ми забезпечимо гласність цього процесу не лише на всю Україну, а також на весь світ. При цьому дивує відсутність Божого страху та елементарної людської порядності у лжесвідків по цій справі. Невже духовні наставники цих людей забули Христову заповідь – «Яким судом судите, таким судитимуть і вас, якою мірою міряєте, такою відміряється і вам. Чого бажаєте, щоб вам робили люди, так і ви робіть їм, бо в цьому є Закон і Пророки».
- Сьогодні багато говорять про об’єднання усіх традиційних українських Церков. Яка Ваша особиста думка про це?
- Україні необхідна єдина помісна Православна Церква, яка стане духовною запорукою існування та розвитку нашої незалежної держави. Саме помісна Православна Церква зможе відродити та зібрати усі духовні цінності українського народу. Така Церква повинна бути не стільки етнічним об’єднанням, скільки християнським, релігійним об’єднанням - незалежним від закордонних духовних центрів. Греко- католики лише тоді зможуть влитися у Помісну Церкву, якщо вони стануть незалежними від Риму адміністративно і повернуться до своїх витоків, від яких вони відійшли у 1596 році на Берестейському Соборі. На мою думку цей процес є неминучим і об’єктивним. Поза наші бажання та свідомість єдина помісна Українська Православна Церква, яка об’єднає у собі відбудеться.
Спілкувався о.Андрій Толстой