Регіони вже звикли, що останнім часом вони поділені на різні ґатунки... Одні області - є «кузнею кадрів» для влади, і, відповідно, мають своє лобі в уряді та парламенті; інші ж - знаходяться за задвірками «бюджетної імперії», як, наприклад Полтавщина. Одна область - батьківщина Президента, інша - віце-прем\'єра чи прем\'єра.
Жоден депутат чи урядовець не «підніме руку» на скорочення частки «першосортних областей» у загальному державному пирозі. За рахунок інших і відбувається ця подорож фінансів з регіону в регіон, наприклад, з Полтавщини до Донецька. Очевидно, нам не так пощастило, як Єнакієву, у нас народився не Янукович, - а Гоголь, Сковорода, Остроградський, Гончар, Глібов, Котляревський. Отже, бути нам самостійною, а не дотаційною областю.
Політична доцільність, зухвале пристосуванство чиновників та депутатів порушує Конституцію та Закони України, в яких передбачено рівний неупереджений розподіл бюджетних ресурсів між областями. Не може Донецька область отримувати субсидії з бюджету в розмірі 27% від загального їх обсягу, коли її частка в виробленому ВВП становить всього 10-12% - тобто в два рази менше. Ці розбіжності у співвідношенні між фінансами і часткою у ВВП і є головним критерієм при поділі регіонів на різні ґатунки. Можна навіть скласти своєрідну таблицю, де буде зрозуміло як розподілені регіони. Це все на фоні гострої потреби аграрної області у фіксуванні її проектів, соціального забезпечення, вирішення інших проблем. Саме на Полтавщині, та ще у низки подібних областей, розміщені підприємства галузей, які згодом можуть стати локомотивом сучасної економіки України - сільське господарство, туризм, газодобування та промисловість.
Проте, промисловість, робочі місця, продовольчий ринок відставлено на другий план, зараз відбувається процес конвертації державної уваги у депутатські мандати та голоси за правлячу партію. Відтак, вся країна чекає, доки партія регіонів стискає у обіймах свої базові електоральні центри - Луганщину, Донецьк, Харківщину. Мешканці Донбасу добре усвідомлюють, що «жонглювання економічними інтересами регіонів» торгнеться і їх. Це відбудеться, відразу після появи для цього політичної доцільності. Політичне адміністрування бюджетом може трагічно закінчиться для української влади, адже вибори відбуваються кожні два роки, з такими «бюджетними витівками» неможливо почати реформи, а уряд з парламентом виконує роль політичних каскадерів, через різні трюки годуючи людей черговими поясненнями та обіцянками.
