Де на Вінниччині краще жити

За результатами оцінок експертів різних галузей ”Газета по-українськи” склала рейтинг найпривабливіших для проживання міст і селищ Вінниччини. Надалі для спрощення називатимемо їх словом ”міста”.

Кожен експерт оцінював міста лише за одним із критеріїв за 10-бальною шкалою. Найвищий бал, який експерт міг поставити — ”1”. Якщо у фахівця інформація про стан справ у певних містах була відсутня, їм нараховували максимально низький бал — ”11”.

У підсумку позицію кожного міста визначили сумою балів, виставлених кожним із експертів.



Чим подобається місто?
Тетяна Мандзюк, 25 років, перебуває у декретній відпустці:
— Фішка міста — скульптура бітла Джона Леннона. Її з граніту зробив знаменитий митець Олексій Альошечкін. Поставили біля райвідділу міліції десь у 1980-х роках. У Могилеві красива природа, гориста місцевість, немає високих будинків. Це розвантажує. Кожен двір чимось відрізняється. Крім того, у нас стоїш на одному березі Дністра, а з іншого вже закордон.

Що не подобається в місті?
Людмила Колеснік, 27 років, кореспондент радіо:
— Ненавиджу, коли йду вранці на роботу і двірники метуть дороги. Місто в ямі, тому весь мусор концентрується на вулицях. Дихати немає чим. Коли комусь стає погано, навіть ”скора” вивозить спеціально за межі Могилева. І, знаєте, багатьом легшає.

Таких поганих доріг, як у нас, напевно немає ніде. Ямка на ямці. Після липневої повені по району хоч щось зробили. А в місті нічого не видно.

Встигли лише дитсадок довести до пуття. І то, бо закладати кірпіча приїжджав Ющенко.

Ціни дуже високі, як у великих містах. За літр молока вранці заплатила 3,50. Якби могла, перенесла би наш базар із центральної вулиці кудись за місто.

А ще крадуть. Ми межуємо з молдованами. А вони красти вміють добре.


Чим подобається місто?
Руслана Тарасенко, 27 років, заробітчанка, повернулася з Німеччини:

— Дуже все змінилося. Построїли нові супермаркети ”Сільпо”, ”Корону”. Є кілька сучасних фірмочок великих бізнесменів, туди можна без проблем влаштуватися на роботу. І зарплату платять непогану. Кажуть, у нас неофіційно сім мільйонерів. Їх запросто можна визначити по крутих тачках. А ще мені дуже подобаються наші дев’ять санаторіїв. Гостей веду на прогулянку в залізничний санаторій. Там дуже класний парк.

Іноземці кажуть, що в нас лікування дуже дешеве. Зараз нізащо не переїхала би навіть у Вінницю. Там всі кудись спішать, купа транспорту. У нас всього три світлофори, і ті всігда зеленим світять. І невеличкі маршруточки, в які залазиш скрученим втроє. Курортники возмущаються за ці маршрутки. Але їх не міняють, бо це ж наша достопрімєчатєльность.

Що не подобається в місті?
Володимир Кирилашенко, 30 років, фінансовий консультант страхової компанії:

— Ще по центральній вулиці дороги сяк-так латають, а вбік від центру ремонт робився ще за Союзу. Хотілося би, щоб збудували спорткомплекс. У Хмільнику ні басейна, ні спортзали ніякої. Колись у 1980-х почали басейн строїти, так та розваліна досі недобудована.



Чим подобається місто?
Ганна Жмуд, 52 роки, завідувач неврології райлікарні:
— Щоб в’їхати у Немирів, треба з будь-якого боку спочатку спуститися, а тоді виїхати на гору. Це додає драйву.

Людину, яка вперше приїхала до Немирова, я повела би в парк княгині Щербатової. Тут є палац, дерево кохання, унікальна шипшина, що має довжину понад 15 метрів. Показала би монастир, стіни якого колись розмальовував сам Сошенко, і ще музей Марка Вовчка.

У нас багато вокальних і танцювальних колективів. Приємно, що молоді люди віддають своїх дітей у музичні школи, у гуртки різноманітні.

Що не подобається в місті?
Ірина Кононова, 48 років, голова Немирівської спілки творчих ініціатив:

— Дуже вузький центр, і в подальшому не буде можливості тут розширити дорогу. Не скрізь асфальт, не всі вулиці освітлюються.

Не у всіх частинах міста постійно є вода. Якби держава допомогла місту на будівництво нової артезіанської свердловини або на станцію другого підйому.

Базар у центрі для городян зручний, але через нього на центральній вулиці постійні пробки.

Хочеться, щоб немирівчани ставилися до міста, як до рідного дому. А то комунальники встановили на вулицях контейнери для сміття, а люди їх не помічають, плюють поряд.

Чим подобається місто?
Йосип Барчина, 47 років, заступник міського голови:

— Наше місто, як велике село: усі друг друга знають. Кругом чуствуєш себе, як дома. Навіть якби мені квартиру давали би в Вінниці чи у Києві, нізащо не переїхав би.

Є гарна пісня про Шаргород, що це містечко, де зібралися євреї, росіяни й українці. У нас при в’їзді напис на івриті. Хоча євреї вже давно повиїжджали. Колись тут їх було більше трьох тисяч, а зараз усього 40 чоловік. Тут синагога залишилася, похований цадик. То раз на рік сюди з-за границі приїжджають. Я б іноземцям усе місто показав би, крім палацу Замойського. Мені за нього стидно. Хоч він і є пам’ятником архітектури, та дивитися на нього не можна. Такі руїни. А в міському бюджеті коштів нема.

Що не подобається в місті?
Василь Нечко, 57 років, інженер із охорони праці та цивільного захисту Шаргородського молокозаводу:

— Шаргород хоч і числиться містом, але є вулички, що виглядають гірше, ніж у селі. Кругом болото, тротуару нема. А ще в Шаргороді є дуже багато пам’ятників архітектури, та ними ніхто не займається. Вони на державному рахунку, але держава грошей на їх утримання не виділяє.

Чим подобається місто?
Наталя Громова, 59 років, директор Гайсинського музею фольклору:

— Тут жив і працював мій батько — фольклорист, етнограф і педагог Гнат Трохимович Танцюра. У школі N4, де він викладав і де працювала моя мама, навчалася я, мої доньки. А зараз у 8-му класі — внук Дмитро. Дуже приємно, що саме в Гайсині 2006 року було Всеукраїнське фольклорне свято автентичної пісні на приз Гната Танцюри.

Чудова у нас центральна вулиця. Місто дуже чисте, тут єдиний на всю Україну приватний смітник. Збереглися старі будинки. Є парк, дуже великий.

Гарне сполучення з іншими регіонами України. Людям є де працювати: молокозавод, один із кращих в області цукрозавод, хлібозавод, філія продовольчої компанії ”Зоря Поділля” Олексія Порошенка, військова частина. Недавно відкрили спільний із голландцями соєвий завод. Є лікарня, сім шкіл, медичний коледж, розвинена мережа магазинів.

Що не подобається в місті?
Галина Цимбал, начальник Гайсинського відділення ”Райффайзен Банк Аваль”:

— Досі немає генерального плану забудови міста. Останнім часом ростуть приватні малі архітектурні форми. Вони зовсім не красять місто.

Наболілим є стан доріг. Погане освітлення. Воно є тільки у центрі та кількох прилеглих вулицях. Трохи завдає проблем Уманська траса, по якій їздять величезні фури.

Затісним став базар. Непогано було би перенести його за місто.


Чим подобається місто?
Алла Мруг, 56 років, завідувачка Художнього музею:

— Місто дуже компактне. Все в центрі. Можеш за день вирішити купу справ і не прив’язуватися до транспорту. Ямпіль — одне з найтепліших міст області. Тут і персики ростуть, і виноград. Дуже гарний парк скульптур на березі Дністра. Можна на катері по Дністру покататися. У Молдову заїхати, подивитися, як вони живуть.

Цього року в центральному парку лавочки полагодили. Щовечора там збираються мами з малими дітьми. Поки тих лавочок не було, я й не знала, що в нас стільки малечі.

У нас є єдиний на всю Україну колектив ”Солов’їні вічка”. Люди займаються подільською вишивкою. Вони навіть розробили моделі для сучасної молоді. Колись приїжджали з-за кордону, просили навчити їхніх дітей вишивати. Навіть готові були знімати тут квартири.

Що не подобається в місті?
Василь Кізка, 51 рік, депутат райради:

— Слід переробити центр міста. Останнім часом він нагадує цвинтар — три пам’ятники загиблим воїнам. Ще й пам’ятник Леніну стоїть. Нема чогось сучасного.

У місті досі нема газу. Люди гріються грубками, буржуйками. Роботи нема, багато чоловіків виїхали на заробітки.

Чим подобається місто?
Олександр Онищенко, 44 роки, викладач Тульчинського училища культури, депутат райради:

— Ходять розмови, що в місті живе більше десятка мільйонерів. Неофіційна інформація, але все одно приємно. Тульчин знають в Україні за продукцією маслосирзаводу. Шкода, що заглохла взуттєва фабрика. Колись за тульчинськими черевиками у Москві черга стояла. Зате непогано працює швейна фабрика, де частину продукції виготовляють під німецькою маркою ”Арбер”.

Творчим людям у нас добре. Між колективами художньої самодіяльності ”Вітерець”, ”Лілея”, ”Сюрприз” — справжня конкуренція. Городяни свідомо вкладають гроші в освіту дітей. У нас потужна музична школа, училище культури, технікум ветеринарної медицини і ПТУ сільськогосподарського напрямку. Є багато місцевих самородків, як-от художники Григорій Зорик, Михайло Довгань. Мабуть, особливу атмосферу створюють палац Потоцьких і кафедральний собор.

Місто вирішило проблему опалення. Сьогодні у нас 100 відсотків індивідуального опалення. А ще Тульчин — єдине місто на Вінниччині, де росте софора — дерево здоров’я.

Що не подобається в місті?
Вячеслав Бондар, 40 років, голова спілки підприємців району:

— Хотілося би, аби влада більше чула людей. А то вона якось сама по собі, а люди самі по собі. Наші депутати — випадкові люди, які пройшли по партійних списках. Це недолік місцевого самоврядування.

Відколи змінився міський голова, багато у місті змінилося на краще. Тульчин став більш чистим і охайним. Але після газифікації виникли проблеми з дорожнім покриттям. На вулицях не відновлені бордюри, газони.

Турбують стосунки влади з бізнесом. Вони далекі від партнерських. Бізнес у нас сприймають, як дійну корову.

Чим подобається місто?
Інна Власюк, 30 років, фармацевт:

— Через Калинівку проходить автомагістраль і залізниця. Будь-куди легко доїхати, без пересадок.

Усі головні установи знаходяться в центрі, все поряд. Дороги стали кращими. Багато лісів, річок. Є де відпочити. Тихе і затишно по місту. Є газ, вода, що немало важливо. А головне, що нарешті з’явилися контейнери для сміття. Вони тепер навіть у приватному секторі стоять. Раніше всюди сміття було, його собаки розтягували.

Не проміняла би Калинівку на Київ. Добре, що зараз немає кадрового голоду. Із моєю професією легко знайти роботу.

Що не подобається в місті?
Людмила Кокожко, 40 років, вихователька Калинівського дитсадка N5:

— Вулиці погано освітлюються. Стовпи стоять всюди, а лампочки горять тільки по центральній трасі. Біля шкіл і центральних перехресть немає світлофорів.

Парк є, а облаштувати його нема кому. Матері з дітьми по дорозі гуляють, де машини їздять. Малі дихають вихлопними. Хоча б лавочки поставити, качелі.

Люди в нас смітять. От людина йде по дорозі і викинула бумажку. За це треба штрафи придумати, привчати до порядку.

Чим подобається місто?
Микола Харицький, 48 років, начальник відділу безпеки молокозаводу ”Люстдорф”:

— Городок компактний, живий. Багато кафе, ресторанів, бізнес процвітає. У парикмахерську інколи треба в чергу записуватися. Я сам з Оратівського району. То якщо порівняти з Іллінцями — небо і земля. Їдеш Оратовом у дев’ять вечора — на вулицях пустка.

Місто розбудовується. Торік здали 5-поверховий житловий будинок, цьогоріч заклали ще один. За роки незалежності побудували терапевтичне та пологове відділення лікарні, новий центр зайнятості. Приводять школи до сучасних стандартів. У Києві будівельні організації згортаються, а у нас будівельникам роботи вистачає. Місцевий аграрний коледж — один із кращих в області, має чудову спортивну базу.

Добре працюють молокозавод, цукрозавод, цегельний завод, приватний цех із виготовлення меблів. Великий плюс, що влада поміркована і можна вирішити будь-яке питання.

Що не подобається в місті?
Анатолій Фаріон, 52 роки, заступник голови Іллінецької райадміністрації:

— З екологічної точки зору є проблеми з утилізацією відходів. Псують краєвиди стихійні сміттєзвалища. Є нарікання людей на якість доріг. Але їх нема за що ремонтувати, дуже мало капіталовкладень. Доводиться обходитися ”ямочними” ремонтами.

Як і кругом, не вистачає у повній мірі роботи.
Експерти, які взяли участь в опитуванні:

• Роман Аксельрод, начальник Головного управління житлово-комунального господарства Вінницької облдержадміністрації
• Андрій Бабич, власник агентства нерухомості ”Світ нерухомості”
• Андрій Борисюк, заступник директора обласної асоціації автомобілістів
• Володимир Захарченко, доктор економічних наук, професор
• Євген Зільберт, заступник голови обласного представництва комітету з питань регуляторної політики та підприємництва
• Олена Марущак, кандидат історичних наук, приватний екскурсовод
• Юрій Мельник, начальник відділу взаємодії з правоохоронними органами й оборонної роботи облдержадміністрації
• Олександр Мудрак, кандидат сільськогосподарських наук, голова Наукової ради обласного осередку Всеукраїнської екологічної ліги
• Олександр Чабан, кандидат медичних наук
• Обласний Центр громадських зв’язків УМВС України у Вінницькій області