За іронією долі у третій фінальний бій на ринг вийшли дві вінничанки і дві подруги Олександра Сидоренко і Катерина Суслова. Золото виборола Олександра, а срібло — Катерина. Коментувати ситуацію Олександра відмовилась, мовляв “самі розумієте... - подруги” - проте погодилась відповісти на інші запитання.
- Чому почала займатись спортом? Хто привів Вас у спорт?
- Хотілось навчитись і захищатись, і захищати. Коли зрозуміла, що я не вмію цього робити, то пішла до секції. Наша сім’я проживала у Калинівці певний час, тож особливого вибору не було. Довелось вибирати між волейболом і карате. Я записалась на карате у 12 років до Володимира Дармороза. Потім був кікбоксинг. Далі оділа рукавиці і зрозуміла, що хочу чогось іншого. А коли переїхали до Вінниці - перейшла до боксу.
- А хто тренував?
- Спочатку самостійно, а згодом Леонід Лоївський. З ним я почала серйозно боксувати. Без тренера практично неможливо чогось досягнути. Після 1,5 року тренувань ми з ним поїхали на чемпіонат Європи і у 2009 році я виборола бронзову медаль.
- Як відреагували батьки на таке не зовсім жіноче вподобання?
- Вони, напевне, більше боялись того, щоб я вулицями не ходила без діла. Батько і мати мене повністю підтримали. Вони колись займались парашутним спортом, тому до цього поставились нормально.
- Як друзі ставляться до Вашого захоплення, яке стало сенсом життя?
- Реакція найрізноманітніша. Дехто у захваті. А дехто навпаки. Чесно — мене не зовсім цікавить їх думка. Мої друзі всі займаються спортом, тому розуміють. З іншого боку, якби я слухала усіх знайомих, то б з дитинства не займалась спортом.
- Є інший вид діяльності?
- Це і є моя робота, бо я постійно на зборах, змаганнях... на це іде багато сил, тому важко суміщати.
- Кажуть за тобою вся спортивна Європа бігає?
- Трошки є (посміхається Олександра — Авт.) Але я тут, а вони там.
- Одразу признаєтесь, що боксерка?
- Я одразу людям не кажу, що боксую. Навіщо лякати? (жартує — Авт.) Є кохана людина, яка займається туризмом. Познайомились ми у Криму на зборах. Він родом з Криму, працював у банку, залишив роботу і переїхав до мене у Вінницю. Певно зрозумів, що мене до Криму “перетащити” буде важче. Обожнює гори, займається гірським альпінізмом і дуже за цим скучає.
- Разом у гори ходите?
- Думаю, це і стало тим спільним, яке нас об’єднало. Вид спорту — як родзинка, яка підкупила і мене, і його. Ми двоє, які прагнемо вверх, він — на вершину гори, а я вверх по спортивній драбині.
- Які плани на майбутнє? Сім’я?
- Ні, поки, у свої 25 планую поїхати на Олімпіаду, що буде проходити у Лондоні, і вигравати, потім ще одна, а згодом можна і про дітей задуматись. Треба зараз досягти чогось.
- У яких країнах завдяки боксу побували?
- Десь більше десятка набереться, але 20-ти не буде. У Венгрії, Китаї, на Барбадосі, Швеції, Данії, Норвегії, Польщі, Франції...
- Що найбільше запам’яталось з поїздок?
- Найкольоровіші спогади залишив, звичайно, Барбадос. Там все виглядає, як в рекламі шоколадки “баунті”. Без перебільшення: екзотика, пальми, блакитна лагуна. І Собор Паризької Богоматері, що у Франції. Я багато бачила соборів, але коли потрапляєш всередину цього, то втрачаєш мову.
- Не страшно “бити” особливо в обличчя інших дівчат?
- Нічого у цьому страшного немає, це лише надумані стереотипи. Все можна суміщати. Якщо жінки займаються бодібілдінгом, який я вважаю, не жіночим видом спорту.
- А як же травми? Переламані носи?
- Звичайно, це неприємно. Хто хоче собі зламати носа? Я не боюсь синців, зсадин, це все проходить, а ось коли вже може змінитись зовнішній вигляд, ніс зміститись... Це вже неприємно і страшно. Та, коли є мета, то закриваєш очі на все, і розставляєш пріоритети.
- У чому кайф боксу?
- Класно, коли виконуєш задачу, яку тобі поставили. Коли ти перемагаєш сама себе. Від цього отримуєш велике задоволення. Це як у роботі, коли ідеш по кар’єрній драбині. Ну й рівень тестостерону у жінок підвищується.
- Чи були у житті моменти, де довелось застосувати кулак?
- Я людина неконфліктна. Ні, не було.
- У чому різниця між чоловічим і жіночим боксом?
- Я не бачу різниці між ними. Просто чоловіки від природи сильні і тому сила удару жорсткіша. Навпаки, спорт допомагає по життю, навіть у самореалізації, укріплює твій характер, внутрішній стержень... У всьому іншому жінки ні у чому не поступаються чоловікам, ні у витривалості, ні у швидкості.
- А як же жіночність? спідниці?
- Я люблю ходити і у спідницях, і у платтях. Останні дуже подобаються. Можливо, тому що постійно на тренування одягаю джинси, штани. У них просто зручніше ходити. Якщо я хочу бути жіночнішою, то бокс не заважає. Хто хоче бути схожим на чоловіка, той і так буде на нього схожим. Це особисте бажання людини.
- Ви з Катею подруги, як виходите на ринг разом?
- Коли ми одягаємо рукавиці — у нас бувають момент, коли виникає спортивна злість. Але це так повинно бути, а у житті — ми подруги з Катериною Сусловою.
Наступного 2012 року жіночий бокс вперше стане Олімпійським видом спорту. Тому вінницька Олександра — олімпійська надія України.
Довідка:
У 2005 році - виграла чемпіонат України з боксу. У той час, як була 18-річною першокурсницею. Отримала звання майстра спорту. Згодом у 2009 році поїхала на чемпіонат Європи і виборола бронзову медаль.