Як у краплі роси віддзеркалюється Всесвіт, так і у Вінницькій області віддзеркалились економічні стосунки з Росією.

Вінниччина – область традиційно аграрна, а тому і харчова промисловість займає 60 відсотків усього виробництва. Отже, і економічні стосунки з Росією, котрій продавали велику частину виробленого, традиційно були міцними. До всім відомих подій, коли Російська Федерація розпочала скорочення, а потім і взагалі припинила імпорт з України. Як же відбувався своєрідний економічний боксерський поєдинок?


Раунд перший – цукерками "під дих"

Перший сигнал тривоги прозвучав у листопаді 2005 року, коли уряд Російської Федерації прийняв рішення про обмеження ввезення в Росію українських солодощів – льодяників. Це був перший раунд поєдинку на економічному рингу. Отже, почалося все з солодкого, а закінчилося гірким.

Оскільки основним постачальником карамельок до Росії була Вінницька кондитерська фабрика, то саме там почали виникати проблеми з розширенням мережі збуту солодкої продукції. До речі, якісної і смачної. І хоча, з одного боку, це був негативний чинник, з іншого, це послугувало поштовхом до розвитку: нині на вінницькій "кондитерці" відбувається процес модернізації виробництва. Починаючи з 2007 року вона подвоїть обсяги виробництва, вона знайшла іншу нішу виробництва та нові ринки збуту продукції.

Раунд другий – по молоку та м’ясу удар на масу

Другий, дещо сильніший удар по економіці області Росія завдала на початку 2006 року – обмеживши поставки продукції м’ясо-молочного асортименту та лікеро-горілчаної продукції. Наслідки другого раунду відчули і сільські виробники молока та м’яса, і промислові підприємства галузей. Першим нокаутом стало обмеження саме експорту м’яса та молочної продукції. Незважаючи на те, що значна частина м’ясо-молочної продукції Вінницької області не зорієнтована на Росію, і це торкнулося кількох м’ясокомбінатів та молокозаводів, результат виявився важким. Адже відсутність російського ринку та загальне зменшення попиту на молочну продукцію в цілому по Україні призвело до обвального зниження заготівельних цін – в першу чергу, для населення, яке продавало молоко та м’ясо на переробні комбінати чи заводи.

Наприклад, у Вінницькій області середньомісячний рівень від здачі молока та м’яса був 75 млн. грн.. За підрахунками обласних спеціалістів, після торговельних обмежень Росії населення області щомісячно за здане молоко та м’ясо втрачало по 20 млн. грн. в порівнянні з попередніми роками.

До речі, за валовим виробництвом молока Вінницька область займає перше місце в Україні, валове виробництво його перевищує 1 млн. тонн на рік.

"Нокаут" на ринку заготівель молока спричинився до негативної тенденції – скорочення поголів’я корів у приватному секторі. По суті, найбільше постраждали ті, хто виробляє молоко, – і сільськогосподарські підприємства, й індивідуальні господарства. Так само і обмеження поставок м’яса призвело до того, що заготівельна ціна на м’ясо, яке продукується підприємствами, громадським сектором та приватними господарствами, скоротилася в межах 40‑50  % до відповідного періоду минулого року. А це – проблема створення економічних стимулів для розширення і відтворення виробництва.

А що ж у відповідь? Чи є хоч якась можливість якщо не відповісти на удар ударом, то хоча б захиститися? Про це кореспонденту "Статусу" розповів перший заступник голови Вінницької облдержадміністрації Валерій Коро­вій: "За оперативною інформацією, у нашій області працює група експертів з Російської Федерації. Вони зараз ведуть роботу на 4-х м’ясокомбінатах – Вінницькому, Барському, Тростянецькому та Козятинському. Ми маємо інформацію, що є позитивні оцінки експертів щодо спроможності цих підприємств забезпечити систему стандартів якості, яку вимагає російська сторона. Хотілося б вірити, що цей позитивний чинник матиме певну позитивну реакцію.

Я досить обережно ставлюся до таких висновків експертів, тому що три місяці тому аналогічні експерти надали позитивні висновки і по молокозаводах Вінниччини, зокрема, по Літинському молокозаводу. Але рішення експертів не було віддзеркалено у відповідних рішеннях міністерства сільського господарства Російської Федерації, а відтак проблема не була вирішена ніяк. Тому можу сказати, що запровадження торговельних обмежень з боку Російської Федерації б’є дуже болісно по підприємствах харчової промисловості, і в першу чергу, по виробниках сільськогосподарської сировини.

З іншого боку, наша промисловість, на жаль, мало адаптована до нових умов конкурентної боротьби, їй складно опановувати нові ніші збуту своєї продукції. Хоча, якщо говорити відверто, то ця робота вже розпочалась. І поки що в короткотерміновому проміжку часу ми несемо великі збитки, але в довгостроковому проміжку (2‑3 роки) – це послужить поштовхом до пошуку нових ринків збуту. В принципі, така тенденція вже є.

Втім, мені важко зрозуміти логіку РФ з точки зору економічного прагматизму – адже і Україна, і Росія прагнуть вступити до Світової організації Торгівлі (СОТ). Ми, як органи місцевої виконавчої влади, в свою чергу зробимо певні висновки. Наприклад, зараз ми максимально заохочуємо створення на селі заготівельних кооперативів, особливо по заготівлях молока. Це дає можливість здійснювати оперативний контроль за якістю молока, яке купується безпосередньо у населення. З цією метою нинішнього року на організацію пілотних проектів виділено 500 тис. грн. До речі, в Томашпільському районі, де вже організовані такі кооперативи, селяни добилися, щоб молоко в них молокозаводи приймали по 1,1 гривні в той час, коли у всіх інших приймали по 60 коп. за літр. Причина – висока якість молока".

Раунд третій – сорокаградусний нокаут

Відчула на собі удари з боку Росії і лікеро-горілчана галузь Вінниччини, особливо найбільший її виробник – компанія "Nemiroff". На перший погляд, здавалося б, банальна проблема відсутності акцизних марок для найбільшого експортера української горілки, якою є "Nemiroff", призвела до того, що ця компанія скоротила виробництво "найдружелюбнішої" продукції. Приміром, якщо в грудні нинішнього року вона виробила продукції на 105 млн. грн., то в квітні – лише на 40 тис. грн. Перекрити такий спад за рахунок інших можливостей не було. Втім, тепер компанією проблема вирішена, хоча і досі вона перебуває в перманентному стані невизначеності, принаймні, на найближчу перспективу. У шоці, швидше, перебуває обласна влада – ця ситуація може стимулювати компанію на відкриття виробничих потужностей безпосередньо в Росії, де компанія вироблятиме горілчані вироби під тим же розкрученим брендом. Вінниччина в результаті постраждає економічно – адже 40  % надходжень до обласного бюджету давала саме компанія "Nemiroff".

Яким буде четвертий раунд?

Отже, харчова промисловість Вінницької області й досі "хитається" після російських ударів на економічному рингу. Багато потужностей зупинено, ринок обвалився. Більше того, корпорація "Клуб сиру", яка планувала побудувати під Вінницею потужний сирзавод, призупинила інвестиційний проект і згорнула будівництво.

Але не все так погано: вінницькі виробники загартовуються в конкурентній боротьбі, вчаться виходити зі складних ситуацій і сподіваються на власні сили. Хто виграє в цій боротьбі? Російські споживачі залишилися без якісної української продукції, українські виробники мають стимули її поліпшити і знайти власні ноу-хау в економічному двобої.

Поки що – нічия, бо все, що не робиться, як кажуть у народі, – на краще. А ще кажуть – за одного битого двох небитих дають.

СТАТУС


Переглядів: 2753
Поширень: 0