Якось на ГПЗ (район Вінницького підшипникового заводу, у народі ГПЗ. — ”ГПУ”) попав в яму обома колесами. Побив машині всю морду. А матюкався! — пригадує вінницький таксист 28-річний Євген Луценко. — Там дороги — ужасні. Ще на Старому городі такі, особливо біля третьої лікарні”.
Вінницькі таксисти часто відмовляються везти клієнтів у деякі райони міста. Через погані дороги вкрай неохоче їдуть у райони Бучма, Корея, П’ятничани.
— Як чуємо по рації: ”Корея, П’ятничани, Cтаре місто”, то сидимо тихенько, як миші, — пояснює 33-річний Олег Демко. — Та люди хитрі. Як збираються на ті райони, то кажуть, що будуть їхати містом. Я приїжджаю на замовлення, а клієнт: ”Поїхали, малиш, на вулицю Ілика”. Ви таку знаєте? Якби мій начальник не жив на ній, я б не знав. — Олег працює в таксі півтора року. — А якщо їхати на ГПЗ, то звідти — із великим мішком грошей одразу на станцію техобслуговування. Бо замість доріг там ями. Мінімум 800 гривень віддаш за тормозну колодку та шарові наконечники.
— Цього літа під час першої сильної зливи підіймався зі Старого міста на Свердловський масив, — пригадує інший таксист. — Вода — по фари, дерева валяться. Номер змило передній. Думав, попаду на штраф і оформлення нових номерів. У той же вечір їду шукати. Мусору — купа, комунальники прибирають, навіть не сподівався знайти. Хотів повертатися. Включив дальнє світло. Бачу, лежить мій знак під бордюрчиком, номерами доверху. Я його шурупами намертво прикрутив.
У район Тяжилова таксисти теж возити клієнтів не хочуть. Бо там важко знайти пасажира, аби оплатити зворотну дорогу. Це один із найдепресивніших районів міста. Про нього говорять: ”Із села вийшов, до Вінниці не дойшов, у Тяжилові спинився”.
— Туди приїжджаєш, а назад шуруєш порожняком, — розповідає 28-річний Віталій. — Тікаю звідти, навіть без пасажирів. Вулиці в Тяжилові такі покручені, що не знайдеш адреси.
У Хутір Шевченка таксисти не люблять заїжджати через наркоманів і погані дороги. Район розташований на окраїні, починається за колишнім хімзаводом. Маршрутки туди не їздять, лише муніципальні автобуси.
— Таксисти бояться їздити на Хутір Шевченка, — підтверджує вінничанин Олег Заєць, 25 років. — Я сам його не люблю: і дороги там погані, і пасажирів чекати довго. Замовлень із цього району не беру, навіть якщо стою десь близько.
На Вінницьких Хуторах, буває, пасажири не хочуть розраховуватися за поїздку.
— Там якісь неадекватні люди! — нарікає бригадир однієї зі служб таксі міста Олег Дорош, 37 років. — Привозиш їх, а вони кажуть: ”Зараз візьму гроші, розрахуюся”. Ідуть — і ні їх, ні грошей. То досвідчені таксисти обов’язково просять щось у заставу.
Зупинку біля обласної Державтоінспекції на вул. Ботанічній таксисти не люблять, бо там інспектори найбільше їх штрафують.
— Ставати там не можна, а більше — ніде, — розповідає Олег Дорош. — Не встигнеш стати, а до тебе вже даїшник біжить. То стараюся там не затримуватися.