За феліжанкою кави у затишній вінницькій кав’ярні розмовляємо з Іриною Френкель про справи непрості — про проблеми та плани, які можна без перебільшень назвати грандіозними. Рік тому, 1 червня, Ірину було призначено на посаду начальника міського управління культури. Вона й досі дивується, що їй, музиканту-скрипальці, судилося сісти у чиновницьке крісло. Дивується, але ні про що не жалкує. Колись випускниці консерваторії дали майже одразу два направлення в аспірантуру (сольну та камерну) та ще й запропонували гастрольну поїздку до... Японії — музичну кар’єру було гарантовано. Але Ірина відмовилася, бо вирішила народити дитину. Свою доньку вона обожнює. Кар’єра теж її не обминула — заслужена артистка України (1997) і водночас посадовець. Вона вміє встигати робити все і навіть більше...

— Ірино, яким був цей Ваш перший “чиновницький” рік?
— Насиченим подіями, конструктивним, важким і цікавим. Я і нині продовжую себе називати “завгоспом” вінницької міської культури. Отже, за цей час зроблено аналіз матеріально-технічного стану закладів, підпорядкованих управлінню культури та розроблено Програму розвитку культури, та мистецтв у місті Вінниці до 2012 року. Кожному закладу присвячено спеціальний розділ, в якому конкретні плани та цифри. Ми взяли досить високу планку.
— Яким сферам довелося приділяти особливу увагу, тобто, які були найпроблемнішими?
— Парки та бібліотеки — у найважчому стані. Над чим працюємо? Над створенням об’єднаної дирекції парків. Якщо буде єдине керівництво, це дозволить комплексно вирішувати господарські питання. Парки будемо відновлювати так, щоб вони відповідали своєму призначенню та стали центрами сімейного дозвілля. Парк ім. Горького вже відновлюється. Прибрали усі незаконні МАФи, переглядаємо усі угоди згідно з чинним законодавством України. Проведено технічну перевірку атракціонів на безпеку. 50% було закрито, із них уже 20% приведено до належного стану. Чотирьом — потрібен капітальний ремонт, але це не рентабельно, ліпше придбати нові. Ведуться переговори з російськими, чеськими та місцевими виробниками. У 2008-2009 роках це буде вирішено.
— Міська влада обіцяла створити для малечі Алею казок, де і коли?
— Вона буде за Фонтанною площею. За допомогою дерев’яних скульптур створені сюжети з українських народних казок. Нині до затвердження готується проект. Створено Алею закоханих, яку облаштовано, до речі, за спонсорські кошти. Буде відреставровано Алею афганців. У перспективі — огорожа навколо парків, щоб він не перетворювався на прохідний двір. Це ж територія комунального підприємства! А огорожі колись були — ще до Хрущова, а потім хтось сказав: “Нам приховувати нема чого”, і їх прибрали. Територія повинна охоронятися, там же атракціони, які будь-хто може пошкодити — а це життя людей. Виділено кошти на облаштування туалетів у Центральному парку та у парку Дружби народів.
— Ось ми і підійшли до Вишеньського парку...
— Це серйозна проблема. Цей парк має стати центром відпочинку для жителів Вишеньки, мікрорайонів Пирогово, електромережі, де проживає майже пів-Вінниці. До кінця липня парк буде повністю електрифіковано, за літо облаштують центральну алею. До вересня мають затвердити схему організації спортивно-розважальної зони парку. У планах — створення аквапарку та стадіону, невеличкий парк атракціонів для дітей. Вся зелена частина парку буде збережена. Більше того — ті стежечки, що протоптали люди, теж залишаться, але їх буде облаштовано як пішохідні, бігові та велосипедні. А ще у парку Дружби народів згодом з’явиться музична раковина для концертів. Парк має зажити!
— Ви назвали ще одну болючу “точку” вінницької культури — бібліотеки...
— Після аналізу стану ЦБС ухвалили рішення щодо збереження мережі, яка нараховує 21 бібліотечну філію. Такі заклади повинні існувати і працювати, повинні розвиватись. Торік міською радою вирішено передати два приміщення для бібліотек на Тяжилові та Старому місті. Також виділено кошти на їх реконструкцію (це перший випадок по Україні з 1991 року!). Це будуть не тільки бібліотеки, а Центри культури та дозвілля з розташуванням бібліотек-філій. Для віддалених куточків міста це дуже важливо.
Щодо бібліотечних фондів — коли ми їх проаналізували, виявилося, що 70% — це радянська дитяча література та книжки з марксизму-ленінізму, 80% — російською мовою... Зрозумілий стан? Приємно, що наші міські депутати взяли участь в акції “Депутат, подаруй бібліотеці книжку”. На ці кошти вже закуплені книжки з економіки, довідкова література, посібники з менеджменту. Це книжки, що нині користуються попитом, те, чого раніше бракувало.
Збільшилось фінансування на придбання книжок для бібліотек з боку міської влади. Також ми тісно співпрацюємо в цьому напрямку з іноземними культурними інституціями. Від них із початку року отримали книжок на 40 тис. гривень, до кінця року отримаємо ще на 70 тисяч. У Вінницю має приїхати директор бібліотечної системи Гете-інституту (Німеччина), з яким розпочинаємо плідну співпрацю щодо поповнення бібліотечних фондів. Налагоджені зв’язки з посольствами Литви, Франції, Італії, Швеції, США, Польським інститутом. Від них отримуємо книги з історії, мистецтва, словники.
— Культура і творчість не є синонімами, проте тісно пов’язані. Які творчі проекти народилися в місті за цей рік, які будуть мати продовження?
— По-перше, створено три нових заклади культури. “Вінбенд”, Центр концертних і фестивальних програм. У самостійну організацію відокремився і камерний хор “Вінниця”. Центр концертних і фестивальних програм — для організації гарних свят для вінничан, приведення до відповідності всієї гастрольної діяльності у місті та запропонувати вінничанам можливість якісних різноманітних концертних і театральних програм.
Серйозне творче дитя — Асамблеї Леонтовича. До речі, в рамках Асамблеї в середу в залі обласної Вінницької філармонії відбулася визначна культурна подія України — прем’єра опери Леонтовича “На русалчин Великдень”. Приїзд до Вінниці народного артиста України Мирослава Скорика, який, власне, дописав твір Леонтовича, — це підтвердження того, що Вінниця поступово стає одним із культурних центрів нашої країни.
Вперше у вересні 2007 року відбувся “Вінниціанський кінофестиваль”.
Ще один проект — спільно з відомою у світі фірмою “Ямаха” проведено дитячий музичний конкурс “Кришталева нота”. З 2009 року започаткуємо на базі наших закладів проведення Всеукраїнського конкурсу молодих виконавців на духових інструментах спільно з “Ямахою” у класичному та джазовому напрямках.
Досить цікава робота з молоддю. Реанімовано роботу міського клубу в мікрорайоні Сабарів. Потужно працює міський палац мистецтв “Зоря”.
Уже традиційними для вінничан стали джазовий фестиваль і Форум молодої музики “Барви музики”. У другі вихідні вересня 2008 року музиканти з 12 країн стануть гостями “Міжнародних днів джазової музики у Вінниці”.
Вважаю за мету своєї діяльності саме розвиток професійної творчості у Вінниці. Тому ми створюємо відповідні умови щодо прилучення молоді до світових надбань культури та мистецтва.
— Ірино, в даний час Ви є студенткою...
— Так. Я навчаюся в Донау — університеті в Австрії. Це університет для тих, хто вже має вищу освіту і хоче здобути науковий ступінь. Вивчаю економіку, арт-менеджмент. Раз на два місяці на тиждень нас збирають на лекції та іспити. Між сесіями надсилаю письмові роботи Інтернетом. Тяжко, звичайно, все поєднувати, але, з другого боку, нові знання дуже допомагають у роботі. А в перспективі — докторська дисертація.
— Повернемося до Вінниці. Безумовно, городяни останнім часом відчули, що до розвитку культури влада почала ставитися не як до чогось абстрактно потрібного, але не необхідного. У цьому чимала заслуга належить саме Вам.
— І не тільки. Я дуже вдячна за розуміння, підтримку нашому міському голові Володимиру Гройсману, всім, хто співпрацює з нашим управлінням. Тому що один у полі не воїн. Коли є команда, немає нічого неможливого.
Я вдячна нашим депутатам — понад 30 питань по культурі, що виносилися на сесії, вони підтримали. Уявіть собі, бюджет на культуру в цьому році у 2 рази збільшено.
Що мені ще вдалося... Зібрати професійну команду. В управлінні культури та директорському складі закладів культури відбулися великі зміни. Хтось пішов, але прийшли нові люди — одержимі, готові робити нашу спільну справу.


Переглядів: 3396
Поширень: 0