Українські громадяни вже звикли сприймати політику як щось далеке від реального життя, від повсякденних проблем. Наші депутати грають у «велику політику» і забули про насущні проблеми простих людей. Виборці бачать депутатів лише на екранах телевізора і практично ніколи у своїй місцевості. Водночас сьогодні місцеві громади стикаються з численними проблемами, які потребують негайного вирішення. Нові правила виборів дають можливість принципово змінити ставлення депутатів до своїх обов’язків. Депутат має жити і працювати у своєму окрузі, жити проблемами своїх виборців, якщо бажає бути обраним наступного разу. «Світло в кінці тунелю» бачимо давно, але тунель усе не закінчується. Є небезпека повторити помилки і отримати такі самі результати, які зараз критикуємо. Одного бажання мало – треба вміння та розуміння.

Розглянемо деякі міфи та особливості виборчої кампанії, що скоро розпочнеться.

Міф перший – слід обрати «хорошу людину». Роздуми у ЗМІ щодо майбутніх виборів точаться більше про те, хто з претендентів «хороший» (роздає або, навпаки, не роздає гречку), а хто - ні. Так було і раніше, коли вибирали «кращого баяніста» або голову колгоспу, яких потім бюрократи в центрі (Москві, Києві) дурили, підкупали, використовували як хотіли. Щоб такого не сталося, треба розглядати конкретні проблеми нашого краю, варіанти їх вирішення, а потім дивитися на те, хто реально здатний їх вирішити на рівні державної політики. Тільки після того треба аналізувати життєвий шлях, фахову підготовку та реальні справи як аргумент щодо того, хто підходить, а хто ні для виконання необхідних суспільству завдань.

Міф другий. Багато лунає роздумів у ЗМІ про те, чи мають багаті люди йти в депутати, чи треба, щоб це були неодмінно бідні. Очевидно, що може бути багатим пройдисвіт і бідною чесна людина, а може бути й навпаки. Чичиков не брав хабарів, бо мріяв «чесно» отримати посаду, що надасть можливість хапонути зразу дуже багато. Суттєвим є питання про походження багатства – один «герой» під час прихватизації, користуючись своїм службовим становищем, вкрав народне добро, скористався кредитами з грошей вкладників СРСР ( які не повернули досі) і зараз невеличку частину свого прибутку витрачає на вибори. Такий навіть не збирається зустрічатися із майбутніми виборцями. Замість цього він ставить огорожі для кладовищ, будує на відібрані в народу гроші церкви та роздає подачки замість того, щоби чесно платити за паї. Часто такі діячі створюють видимість успішності, а при перевірці виявляється, що вони реально залізли в борги по вуха (однак цього ніхто поки що не знає) і їх тепер майже насильно змушують бути депутатами, бо лише так з їх допомогою зможуть забрати землю і продати її. Такий думає, що люди дурні і забули минуле, дуже сподівається, що на подачки від нього будуть дивитися як на манну небесну. Однак шила в мішку не втаїти, в сучасному світі все це стає швидко відомим.

Дехто зробився багатою людиною в умовах сучасного бізнесу – а це можливо, якщо є наснага до праці та добра освіта. Представники нового покоління бізнесу зацікавлені у тому, щоб українське суспільство було здорове, освічене і культурне, оскільки тільки так воно може бути заможним і працездатним. Лише такі люди можуть відновити нашу економіку, реалізовувати амбітні проекти, розвивати сучасну Україну. Є, звичайно, і такі «претенденти на папаху», що аж випинаються, хизуючись своєю латаною кожушиною, щоби попасти у народні депутати і заробити собі статки, отримати високу депутатську пенсію. Так чи інакше, бідність або багатство саме по собі не робить людину придатною до депутатства.

Зараз в України загалом і в Поділля зокрема виникає шанс на оновлення влади, на створення нових можливостей для себе. В результаті попередніх реформ ми дуже багато створили можливостей для інших – індуси купляють металургійне виробництво, росіяни замахнулися на газопроводи.

Українському громадянину слід нарешті подумати про себе! Кожна окрема людина прагне добра, як вона особисто його розуміє, а от куди направлені загальні, спільні справи, не так просто зрозуміти і оцінити – тут потрібне фахове знання, яким володіють соціологи, психологи, політологи, юристи. Депутат має бути саме таким фахівцем. Так і хочеться нагадати: ми ж не довіряємо будівництво оселі тому, хто красномовно запевняє нас у своєму бажанні це зробити. Погодьтесь, голові сільгосппідприємства ніхто у тверезому стані не довірить керувати пароплавом.

Чому нас переконують, що робота депутата не потребує фаховості, що для цього достатньо будь-яких успіхів у будь-якій галузі? Так чи інакше, восени вибирати самим людям - і якщо ми в черговий раз під впливом інформаційних провокацій нездатні будемо відрізнити старе і нове, побачити реальні альтернативи вибору, то нездатні будемо зробити такий вибір, щоб він відповідав нашим інтересам. Час є і давайте будемо думати головою, а не якимось іншим місцем, бо тоді точно голова болітиме ще більше, ніж зараз.


Переглядів: 2623
Поширень: 0