— Ми спробували зайнятися цим питанням, — зазначає міський голова. — Зрозуміли, що цікавого туристичного маршруту не вийде.
Тільки під капуцинським монастирем Матері Божої Ангельської у Вінниці є підземелля в хорошому стані. Ченці розчистили кілька кімнат і проводять у них заняття недільної школи. Брат Андрій Руднік, 38 років, каже: підвали під храмом зараз у гарному стані.
— Ми вже трохи зробили ремонт, — ченець показує на поштукатурені та побілені кімнати.
Під костелом знаходиться підземелля у два поверхи. Кожен висотою 3 м. Перший — на площу всього храму. Другий – під лівою частиною споруди. Кімнати просторі. Стіни викладені цеглою рівно та акуратно. Два століття тому монахи тут варили пиво.
— Це було не таке пиво, як зараз, — усміхається брат Андрій, — як квас, висококалорійне. Цей напій і шматок сиру — ото вся їжа для монахів і бідних людей.
У підвалах прохолодно. Монахи тримають тут картоплю та закрутки. Коли перебуваєш під землею, не чутно, що вгорі їздять автомобілі та трамваї. Братія планує зробити у підвалі кав’ярню.
— Щоб молоді прихожани могли прийти й за філіжанкою кави поговорити, — продовжує брат Андрій. — Я нічого не бачу поганого в тому, щоб тут грала спокійна музика і люди могли відпочити.
Підземні ходи проходять вздовж центральної вулиці міста Соборної. Особливо їх багато під костелом, Преображенським собором та обласним архівом. Ці три будівлі колись були монастирськими. Під ними зберігається поховання.
— Кожен монастир ховав у підвалах своїх ченців та благодійників, — розповідає доцент кафедри історії України вінницького педуніверситету 63-річний Анатолій Лисий. — Коли будували обласне управління сільського господарства по вулиці Шолом-Алейхема, то в стіні старого муру знайшли скелети жінок і дітей. Напевно, вони йшли кудись, і стався обвал, — знизуючи плечима додає, — скоріше всього їх засипало живцем.
Ніхто не може сказати, наскільки далеко тягнулися ходи. Анатолій Лисий стверджує, що колись енкаведисти склали приблизну карту підземель. Де вона нині — невідомо. В музеях, управлінні архітектури, міліції та Службі безпеки її немає.
Завідувач відділу охорони культурної спадщини обласного управління культури Михайло Потупчик переконаний, що карти ніколи не існувало. Він заперечує і твердження, що ходи тягнулися під річкою на той берег річки, до П’ятничанського лісу.
— Основа дна Південого Бугу — гранітна. Збудувати в ньому тунель практично неможливо, навіть за сучасних умов і технологій, — каже Потупчик, — уявіть це сім століть тому. Всі підземні ходи просто виходили до річки.
Існує версія, що підземелля будували євреї. Вони селилися в центрі невеликих міст, займалися торгівлею й зберігали продукцію в підвалах. Між ними робили ходи. Відомо, що тунелі були двох типів: муровані цеглою та з глини.
— Євреїв грабували всі кому не лінь, — продовжує Потупчик, — то вони зверху строїли маленькі халупки, а внизу були великі цегельні підвали. Коли на них нападали, вони цими підвальними вуличками могли швидко втекти.
Тільки під капуцинським монастирем Матері Божої Ангельської у Вінниці є підземелля в хорошому стані. Ченці розчистили кілька кімнат і проводять у них заняття недільної школи. Брат Андрій Руднік, 38 років, каже: підвали під храмом зараз у гарному стані.
— Ми вже трохи зробили ремонт, — ченець показує на поштукатурені та побілені кімнати.
Під костелом знаходиться підземелля у два поверхи. Кожен висотою 3 м. Перший — на площу всього храму. Другий – під лівою частиною споруди. Кімнати просторі. Стіни викладені цеглою рівно та акуратно. Два століття тому монахи тут варили пиво.
— Це було не таке пиво, як зараз, — усміхається брат Андрій, — як квас, висококалорійне. Цей напій і шматок сиру — ото вся їжа для монахів і бідних людей.
У підвалах прохолодно. Монахи тримають тут картоплю та закрутки. Коли перебуваєш під землею, не чутно, що вгорі їздять автомобілі та трамваї. Братія планує зробити у підвалі кав’ярню.
— Щоб молоді прихожани могли прийти й за філіжанкою кави поговорити, — продовжує брат Андрій. — Я нічого не бачу поганого в тому, щоб тут грала спокійна музика і люди могли відпочити.
Підземні ходи проходять вздовж центральної вулиці міста Соборної. Особливо їх багато під костелом, Преображенським собором та обласним архівом. Ці три будівлі колись були монастирськими. Під ними зберігається поховання.
— Кожен монастир ховав у підвалах своїх ченців та благодійників, — розповідає доцент кафедри історії України вінницького педуніверситету 63-річний Анатолій Лисий. — Коли будували обласне управління сільського господарства по вулиці Шолом-Алейхема, то в стіні старого муру знайшли скелети жінок і дітей. Напевно, вони йшли кудись, і стався обвал, — знизуючи плечима додає, — скоріше всього їх засипало живцем.
Ніхто не може сказати, наскільки далеко тягнулися ходи. Анатолій Лисий стверджує, що колись енкаведисти склали приблизну карту підземель. Де вона нині — невідомо. В музеях, управлінні архітектури, міліції та Службі безпеки її немає.
Завідувач відділу охорони культурної спадщини обласного управління культури Михайло Потупчик переконаний, що карти ніколи не існувало. Він заперечує і твердження, що ходи тягнулися під річкою на той берег річки, до П’ятничанського лісу.
— Основа дна Південого Бугу — гранітна. Збудувати в ньому тунель практично неможливо, навіть за сучасних умов і технологій, — каже Потупчик, — уявіть це сім століть тому. Всі підземні ходи просто виходили до річки.
Існує версія, що підземелля будували євреї. Вони селилися в центрі невеликих міст, займалися торгівлею й зберігали продукцію в підвалах. Між ними робили ходи. Відомо, що тунелі були двох типів: муровані цеглою та з глини.
— Євреїв грабували всі кому не лінь, — продовжує Потупчик, — то вони зверху строїли маленькі халупки, а внизу були великі цегельні підвали. Коли на них нападали, вони цими підвальними вуличками могли швидко втекти.