— Зараз їм підняли зарплату до 300 доларів, — каже Олена про колишніх співробітників. — А в мене їхніх зарплат тепер виходить 20—30.
З Оленою розмовляємо у вінницькій двокімнатній квартирі на вул. 50-річчя Перемоги, яку вона здає в оренду. У вітальні диван, біля нього пересувний скляний столик. Навпроти комод, шафа, телевізор. Ліворуч вбудована шафа з дзеркалом для одягу, поряд — балкон. Через вітальню можна пройти до спальні. Стіни пофарбовані в блакитний колір, посередині — велике ліжко. Ванна й туалет у квартирі сумісні, кухня — невелика.
— Мама поїхала в Італію, а мені залишила свою однокімнатну квартиру, — розповідає. — На той час вартість становила 50 гривень за сутки. І це були бєшені гроші.
Першими клієнтами були іноземці. У місті відкрилося чимало весільних агентств і женихам, які приїжджали до наших дівчат, треба було десь жити. Згодом почали звертатися й організації — хімзавод, кондитерська фабрика.
— Ці німці, шо приїжджають до Порошенка, останавлюються в мене. Ось у магазин ”Метро” приїхало багато закордонних працівників. Вони по місту взагалі чимало квартир зняли.
Тепер в Олени 5 квартир у Вінниці — 2 однокімнатні та 3 двокімнатні. Вона їх здає за 150, 200 та 250 грн за добу. Вартість залежить від стану помешкання та меблів. Квартира, в якій ми зустрілися, коштує 200 грн за добу.
— Другу квартиру ми купили десь через два роки, — розповідає Олена. — Коштувала вона чотири тисячі доларів, брали за готівку. Третя квартира обійшлась у 17 тисяч. Виручені гроші вкладала в наступну квартиру. Останню, п’яту, купила півтора року тому.
Нині жінка планує купити для себе будинок, а свою квартиру здавати. Вона розповідає, що в газету оголошення не давала жодного разу. Клієнтів вистачає.
— На день може бути до 70 дзвінків, — каже Олена. — Я знаю, що мій номер продають між собою агентства нерухомості. Колись казали, що продали його за 20 чи 30 гривень.
Із клієнтами Олена укладає договір на оренду житла. Засвідчує його достовірність своєю печаткою — жінка оформилася приватним підприємцем.
— Такі звіти потребують бухгалтерії підприємств, — пояснює Олена. — Їм для звіту потрібен касовий чек або касовий ордер. Даже іностранцям виписую — і на Германію, і на Америку.
Найбільше квартирантів у Олени взимку. Тоді з’їжджаються іноземці. За весь час конфліктів із клієнтами не було жодних.
— Вимагають хіба що м’яких рушників, щоб вони були ”софт”. Одного разу німець приклав рушник до лиця, каже: трохи твердий, принесіть мені інший, м’якіший. А так вони не вибагливі. Головне, щоб було чисто та зручно.
Прибирає в квартирах, зустрічає й поселяє людей Олена сама. Знає німецьку й англійську мови. Інколи залишає замість себе 16-річну доньку Ганну. Дівчина допомагає матері з 14 років — прасує білизну, веде переговори з клієнтами.
З Оленою розмовляємо у вінницькій двокімнатній квартирі на вул. 50-річчя Перемоги, яку вона здає в оренду. У вітальні диван, біля нього пересувний скляний столик. Навпроти комод, шафа, телевізор. Ліворуч вбудована шафа з дзеркалом для одягу, поряд — балкон. Через вітальню можна пройти до спальні. Стіни пофарбовані в блакитний колір, посередині — велике ліжко. Ванна й туалет у квартирі сумісні, кухня — невелика.
— Мама поїхала в Італію, а мені залишила свою однокімнатну квартиру, — розповідає. — На той час вартість становила 50 гривень за сутки. І це були бєшені гроші.
Першими клієнтами були іноземці. У місті відкрилося чимало весільних агентств і женихам, які приїжджали до наших дівчат, треба було десь жити. Згодом почали звертатися й організації — хімзавод, кондитерська фабрика.
— Ці німці, шо приїжджають до Порошенка, останавлюються в мене. Ось у магазин ”Метро” приїхало багато закордонних працівників. Вони по місту взагалі чимало квартир зняли.
Тепер в Олени 5 квартир у Вінниці — 2 однокімнатні та 3 двокімнатні. Вона їх здає за 150, 200 та 250 грн за добу. Вартість залежить від стану помешкання та меблів. Квартира, в якій ми зустрілися, коштує 200 грн за добу.
— Другу квартиру ми купили десь через два роки, — розповідає Олена. — Коштувала вона чотири тисячі доларів, брали за готівку. Третя квартира обійшлась у 17 тисяч. Виручені гроші вкладала в наступну квартиру. Останню, п’яту, купила півтора року тому.
Нині жінка планує купити для себе будинок, а свою квартиру здавати. Вона розповідає, що в газету оголошення не давала жодного разу. Клієнтів вистачає.
— На день може бути до 70 дзвінків, — каже Олена. — Я знаю, що мій номер продають між собою агентства нерухомості. Колись казали, що продали його за 20 чи 30 гривень.
Із клієнтами Олена укладає договір на оренду житла. Засвідчує його достовірність своєю печаткою — жінка оформилася приватним підприємцем.
— Такі звіти потребують бухгалтерії підприємств, — пояснює Олена. — Їм для звіту потрібен касовий чек або касовий ордер. Даже іностранцям виписую — і на Германію, і на Америку.
Найбільше квартирантів у Олени взимку. Тоді з’їжджаються іноземці. За весь час конфліктів із клієнтами не було жодних.
— Вимагають хіба що м’яких рушників, щоб вони були ”софт”. Одного разу німець приклав рушник до лиця, каже: трохи твердий, принесіть мені інший, м’якіший. А так вони не вибагливі. Головне, щоб було чисто та зручно.
Прибирає в квартирах, зустрічає й поселяє людей Олена сама. Знає німецьку й англійську мови. Інколи залишає замість себе 16-річну доньку Ганну. Дівчина допомагає матері з 14 років — прасує білизну, веде переговори з клієнтами.