История города

Щедра земля і сприятливий клімат зумовили заселення людьми території нинішнього міста з прадавніх часів. Започаткування літопису Вінниці з 1363 року пов’язане з намаганням Великого Литовського князівства утвердити своє володарювання на Поділлі після розгрому татаро-монголів.

Історія міста невід’ємна від історії українського народу, який упродовж усього життя боровся за право бути володарем своєї землі. Нелегко жилося нашим предкам під час міжусобних війн у Литовському князівстві, 30 спустошливих нападів татар зазнала Вінниця з 1400 до 1569 року. Але й за цих важких умов місто розвивалось як економічний і культурний осередок. Найдавніша згадка про вінничанина, студента Краківського університету відома з 1469 року, а про першого ремісника – з 1508 року. У 1545 році у Вінниці налічувалось 273 будинки, через сім років - 429. Зі спорудженням у 1558 році нової фортеці на острові Кемпа виникло «Нове місто» на правому березі Південного Бугу і продовжувало розвиватись «Старе місто» на лівому.

За Люблінською унією Вінниця входила до складу Польщі і з 1598 року була центром Брацлавського воєводства. Про її відчутну роль у господарському житті краю засвідчують надані у 1580, 1593 і у 1634 роках привілеї безмитної торгівлі на всій території польсько-литовської держави і утвердження Магдебурзького права у 1640 році.

Важливі процеси у ті роки протікали у духовному житті її мешканців. Католики у 1617 та 1624 р.р. завершили будівництво двох монастирів, у 1642 р. відкрили єзуїтський колегіум. Серед православних віруючих наростала популярність вінницького братства Кузьми й Дем’яна, яке з останньої чверті XVI століття утримувало українську братську школу. Завдяки зусиллям відомого діяча культури Петра Могили та брацлавського підсудка Михайла Кропивницького у 1632 році відкрито православний колегіум.

Визначальною подією цього століття в історії міста був розгром польського війська у березні 1651 року козацькими полками під проводом славетного Івана Богуна. У 1643 та 1653 р.р. Вінницю відвідував Богдан Хмельницький.

Після приєднання Правобережної України до Росії і утворення Подільської губернії у 1797 р. місто стає центром Вінницького повіту, а на початку 1798 року у ньому запроваджено «Городовое положение», а по всій території Росії воно впроваджувалось лише після 1801 року. З цих часів помітне поступове зростання міста, і в 1860 році у ньому вже налічувалось 10 тис. жителів, 5 шкіл, лікарня, 190 крамниць. Працював театр.


Важливим стимулом подальшого розвитку міста стало будівництво Києво- Балтської залізниці та відкриття залізничного сполучення Козятин – Здолбунів, завдяки чому відкрились можливості безпосередніх зв’язків з Києвом, Одесою, Москвою, Петербургом, а також Польщею. За останні 40 років XIX століття Вінниця зросла майже у три з половиною рази. Їй належало перше місце в Подільській губернії за розміром товарообігу.

Відчутно змінювалось місто на початку XX століття. У 1911 році побудовано першу чергу водогону, встановлено електроосвітлення. У 1912 році відкрито трамвайне сполучення Замостя з центром міста, завершено будівництво суперфосфатного заводу.

З 1914 року Вінниця стає адміністративним центром Подільської губернії.

Готель Савой, м. Вінниця.
 

Бурхливі події відбувались у місті протягом 1917-1918 рр. Владу утримували революційні комітети робітничих та солдатських депутатів, ставленики австро-угорських військ, денікінської армії. Між тим у готелі “Савой” у центрі міста тимчасово перебував уряд Української Народної Республіки.

У 1923 році місто стає центром округу, а з 1932 року і до нинішнього часу - адміністративним центром утвореної Вінницької області.

Непоправних втрат зазнало місто у роки репресій комуністичного режиму. Та найбільш спустошливої шкоди йому завдали німецькі окупанти, які встановили у Вінниці особливий режим у зв'язку з розміщенням неподалік ставки "Вервольф". Під час війни 1941-1945 рр. кількість жителів із 100 тисяч скоротилась до 27 тис., із 50 –ти промислових підприємств вціліли лише 10, повністю було зруйновано 1880 житлових будинків. Героїчними зусиллями вінничан та посланців інших регіонів країни наприкінці 1948 року майже повністю була відбудована промисловість міста, а у подальші роки в обласному центрі потужно розвивались електронна, радіотехнічна та металообробна та інші галузі.

У 1972 році у місті утворено три райони.

Музей - садиба Пирогова М.І.


З Вінницею пов’язав понад 20 останніх років життя вчений, хірург, основоположник польової хірургії, засновник Російського Червоного Хреста, автор 4-томного видання “Топографічної анатомії” М.І. Пирогов, котрий у свій час врятував від гангрени знаменитого італійця Джузеппе Гарібальді. Музей-садиба Пирогова М.І. з церквою-некрополем завжди викликають велику зацікавленість з боку гостей та місцевих жителів.

Вінничани пишаються тим, що у нашому місті розпочав творчий шлях Український академічний театр ім. І. Франка, відкривав невмирущу красу української пісні славетний М.Д. Леонтович. Під патронатом ЮНЕСКО у місцевому краєзнавчому музеї зберігається найбільша колекція Подільської ікони. Далеко за межами України відомі своєю виконавською майстерністю муніципальний хор і танцювальний колектив “Барвінок”.

літературно-меморіальний музей М.М. Коцюбинського


Великою популярністю у місцевих жителів та гостей користується літературно-меморіальний музей "великого сонцелюба", класика української літератури М.М.Коцюбинського, навколо якого гуртується та зростає творча молодь. У місті відновлюються численні історичні та будуються нові культові споруди.

Вінничани з великою повагою згадують міського війта Яцька Палагенка, страченого польською шляхтою за відстоювання незалежності міста, гайдамацького ватажка Гриву, селянського філософа Семена Олійничука, відомого художника Натана Альтмана, знавця Поділля Йосипа-Антонія Роллета, дослідника історії м. Вінниці Валентина Отамановського, письменника Михайла Стельмаха та багатьох інших, котрі вписали багато славних сторінок в історію міста.

З проголошенням Україною суверенності, внаслідок пробудження потужних демократичних сил Вінниця стала третім містом в Україні, у якому на головній площі з офіційної згоди місцевої влади замайорів синьо-жовтий прапор. Нині Вінниця розкинулась впродовж 12 кілометрів на обох мальовничих берегах Південного Бугу. Вона постійно зростає, стає охайнішою, набуває європейських рис.

У нових економічних, соціальних та інших нинішніх умовах Вінниця продовжує поступово розвиватись як промисловий та адміністративний центр області, органічно пов’язаний з іншими регіонами держави.