Цитата:
Єдина наша проблема у тому, що є багато критиків, але мало тих, хто може дати гарну пропозицію. А тих, хто її може реалізувати, взагалі не видно.
Фольклорний фестиваль «Шешори»/«АртПоле» за словами його директора Ольги Михайлюк функцію популяризації туристичної Вінниччини виконав і має наступного року змінити свою дислокацію. Це рано чи пізно мало статися. Як мені розказували люди, що були наближені до організаційної кухні - фестиваль проводиться за серйозної фінансової підтримки зі сторони грантодавців, які більше націлені на роботу в загальнодержавному масштабі, ніж на розвиток суто регіональних проектів. Та і сама ідея етно-екологічних фестів під відкритим небом передбачає рух у просторі уже заради того, щоб не перетворювати місце проведення у звалище відходів, які залишаються від десятків тисяч шанувальників недоторканної природи. І будемо щиро дякувати саме тій ідеології за те, що досить розкручений і перевірений у Шешорах захід став на три роки реальністю липневого відпочинку креативних вінничан.
І все ж, що крім гарних спогадів залишається нам на сьогодні? Прямо скажу - НЕ МАЛО. По-перше, досвід проведення такого донедавна безпрецедентного і масштабного у нашому краї дійства. По-друге, розкручений туристичний бренд-адрес Воробіївка. По-третє, добра звичка на кілька днів брати намет, спальник, друзів і їхати відпочивати та спілкуватися з подібними собі веселими гульвісами України і не тільки.
І все це забути? Не бачу ніякого сенсу. Ще раз і ще раз будемо вельми дякувати пані Ользі Михайлюк і її команді за науку, але впевнений, що не лише кияни в прямому і переносному сенсі цього вислову горшки уміють ліпити.
Інша сторона питання, чи слід надалі сліпо копіювати програмний набір гуляйАртПоля і бути їх клоном? Насправді нічого погано в цьому не має, якщо "нова Воробіївка" зможе конкурувати зі своєю старшою сестрою за складом зірок і зірочок на її сценах. Якщо так, то етно-бродяги (вибачте за русизм, але етно-волоцюги, то вже буде занадто!) просто допишуть у свій літній маршрут ще один рядок і всі ми знову на старому місці зустрінемося, побухаємо, поспіваємо пісень, потанцюємо і отримаємо задоволення від спілкування.
Але є і інший варіант, який не відміняє джентльменський (козацький) набір (знову на старому місці зустрінемося, побухаємо, поспіваємо пісень, потанцюємо і отримаємо задоволення від спілкування). Цей варіант передбачає творчий розвиток всіх плідних ідей старого фестивалю з долученням нових напрямків і нових можливостей які приходять до нас з плином мінливого часу.
Що ж такого можна було б зробити уже наступного року? Багато чого, але, що б не лякати особливо обережних новими воротами спочатку нагадаю, що одним з головних завдань подібних воробіївським фестивалів є поєднання старих традицій у культурі з сучасним реаліями і можливостями (ідеологічними, технічними, соціальними і т.п.). Такі фестивалі виконують роль портал, через який креативне минуле має можливість посіяти вічне і розумне, а нове надати до того не відомі засоби для творчого розвитку старих та нових ідей.
Тому, по-перше, пропоную зробити більший акцент на залучення до демонстрації творчості не лише запрошених за гроші артистів, а і тих, хто приїхав на берег Південного Бугу з добрими намірами, торбою продуктів і кариматом. Додати до традиційних майстер класів, наприклад, конкурс етно-папараці. Адже чи не кожний приїде на фестиваль з фотокамерою. І нехай кожен новий день фесту розпочинається з виставки фото з дня минулого. Технологічно це дуже просто і потребує кількох фото професіоналів для відбору і мінімальний набір оргтехніки, паперу, прищіпок і мотузки. Далі. Багато хто приїде і з відеокамерами, а якщо візьме з собою і лептоп, то можна рахувати, що на фесті ми будемо мати сотні кіновідеостудій, які за день-два зможуть зробити сотні міні фільмів, репортажів, слайдшоу про фестиваль, Воробіївку, дорогу, річку, людей і т.п. Чому б це не продемонструвати на якісь зі сцен з екраном? Кращих нагородити, іншим показати приклад і нові можливості для творчої само реалізації. До речі оргкомітет ВІННИЦіанського фестивалю комедійного і пародійного кіно готовий до співпраці і представити свої найкращі роботи за минулих три роки. Веселий настрій гарантується.
Інший ракурс. Народне творилося не лише в минулому. Воно твориться і сьогодні. Наприклад, інтернет уже має свій пантеон справжніх героїв. Думаю фестивальним завсідникам було б цікаво побачити живими і послухати Валентина Стрикало, "Таджика", Миколу Воронова, Василя Васильціва, чи якщо буде на те його ласка знаменитого свого часу пана "Фірмана". А побачити як з піску будує свої історії Ксенія Симонова?
Що до музичного наповнення, то мені здається, що його можна було б розширити, наприклад, залучивши до формування програми лідера групи "Т.І.К" і не чужого нашому краю Віктора Бронюка.
А чому б, зважаючи на сонце на гербі нашого краю, не подарувати одну ніч гуртам, що грають сонячні ска і регі. В Україні досить багато гарних колективів, наприклад, волиняки з "Флайзи". Я вже не говорю про сусідню Польщу, яка має дуже гарні традиції у цьому стилі.
Як бачите навіть не далеко і не досить глибоко шукаючи, можна наповнити липневі дні в Воробіївці подіями, які будуть мати привабливий розголос і залишать добрі згадки на цілий рік до наступної зустрічі.
Судячи з коментарів нашого губернатора Олександра Домбровського, які були приведені в одному з популярних міських часописів проблемою і чи не головною є те, а хто ж з місцевих функціонерів від культури зможе підхопити воробієвське знамено і понести його до нових звершень? Із директивно призначених напевно, що ніхто. Хіба що по принципу "очолити, щоб загубити". І не тому, що у нас не має достойних професіоналів (наприклад, виставочні концерти на День Незалежності і у Києві пройшли на належному рівні), а тому, що така справа дуже тендітна для їх беручких і умілих рук. Як то кажуть не дуже рекомендовано молоде вино наливати у старі міхи. Насправді проблема кадрів є нагальною у нас і не лише в культурі. Тут є різні чинники і суб\'єктивні і об\'єктивні... а кадрів все рівно не має. І не буде, якщо їх не виховувати на справжній цікавій і новій по своїй суті роботі. Потрібно шукати нових людей і наділяти їх довірою, а також... постійною увагою і допомогою "беручких і умілих рук". Потрібно створювати оргкомітет фестивалю з чітким поділом праці: одні придумують, другі реалізують, треті шукають фінанси, четверті створюють контакти, п\'яті координують і т. п. Таким чином Ворбієвка може стати справжньою кузнею для нового покоління і нового розуміння суті культурної і просвітницької роботи на теренах нашого краю. Порушиться порочне коло - чого бідний, бо дурний, а чого дурний, бо бідний.
Єдина наша проблема у тому, що є багато критиків, але мало тих, хто може дати гарну пропозицію. А тих, хто її може реалізувати, взагалі не видно.
Олександр Домбровський.
Фольклорний фестиваль «Шешори»/«АртПоле» за словами його директора Ольги Михайлюк функцію популяризації туристичної Вінниччини виконав і має наступного року змінити свою дислокацію. Це рано чи пізно мало статися. Як мені розказували люди, що були наближені до організаційної кухні - фестиваль проводиться за серйозної фінансової підтримки зі сторони грантодавців, які більше націлені на роботу в загальнодержавному масштабі, ніж на розвиток суто регіональних проектів. Та і сама ідея етно-екологічних фестів під відкритим небом передбачає рух у просторі уже заради того, щоб не перетворювати місце проведення у звалище відходів, які залишаються від десятків тисяч шанувальників недоторканної природи. І будемо щиро дякувати саме тій ідеології за те, що досить розкручений і перевірений у Шешорах захід став на три роки реальністю липневого відпочинку креативних вінничан.
І все ж, що крім гарних спогадів залишається нам на сьогодні? Прямо скажу - НЕ МАЛО. По-перше, досвід проведення такого донедавна безпрецедентного і масштабного у нашому краї дійства. По-друге, розкручений туристичний бренд-адрес Воробіївка. По-третє, добра звичка на кілька днів брати намет, спальник, друзів і їхати відпочивати та спілкуватися з подібними собі веселими гульвісами України і не тільки.
І все це забути? Не бачу ніякого сенсу. Ще раз і ще раз будемо вельми дякувати пані Ользі Михайлюк і її команді за науку, але впевнений, що не лише кияни в прямому і переносному сенсі цього вислову горшки уміють ліпити.
Інша сторона питання, чи слід надалі сліпо копіювати програмний набір гуляйАртПоля і бути їх клоном? Насправді нічого погано в цьому не має, якщо "нова Воробіївка" зможе конкурувати зі своєю старшою сестрою за складом зірок і зірочок на її сценах. Якщо так, то етно-бродяги (вибачте за русизм, але етно-волоцюги, то вже буде занадто!) просто допишуть у свій літній маршрут ще один рядок і всі ми знову на старому місці зустрінемося, побухаємо, поспіваємо пісень, потанцюємо і отримаємо задоволення від спілкування.
Але є і інший варіант, який не відміняє джентльменський (козацький) набір (знову на старому місці зустрінемося, побухаємо, поспіваємо пісень, потанцюємо і отримаємо задоволення від спілкування). Цей варіант передбачає творчий розвиток всіх плідних ідей старого фестивалю з долученням нових напрямків і нових можливостей які приходять до нас з плином мінливого часу.
Що ж такого можна було б зробити уже наступного року? Багато чого, але, що б не лякати особливо обережних новими воротами спочатку нагадаю, що одним з головних завдань подібних воробіївським фестивалів є поєднання старих традицій у культурі з сучасним реаліями і можливостями (ідеологічними, технічними, соціальними і т.п.). Такі фестивалі виконують роль портал, через який креативне минуле має можливість посіяти вічне і розумне, а нове надати до того не відомі засоби для творчого розвитку старих та нових ідей.
Тому, по-перше, пропоную зробити більший акцент на залучення до демонстрації творчості не лише запрошених за гроші артистів, а і тих, хто приїхав на берег Південного Бугу з добрими намірами, торбою продуктів і кариматом. Додати до традиційних майстер класів, наприклад, конкурс етно-папараці. Адже чи не кожний приїде на фестиваль з фотокамерою. І нехай кожен новий день фесту розпочинається з виставки фото з дня минулого. Технологічно це дуже просто і потребує кількох фото професіоналів для відбору і мінімальний набір оргтехніки, паперу, прищіпок і мотузки. Далі. Багато хто приїде і з відеокамерами, а якщо візьме з собою і лептоп, то можна рахувати, що на фесті ми будемо мати сотні кіновідеостудій, які за день-два зможуть зробити сотні міні фільмів, репортажів, слайдшоу про фестиваль, Воробіївку, дорогу, річку, людей і т.п. Чому б це не продемонструвати на якісь зі сцен з екраном? Кращих нагородити, іншим показати приклад і нові можливості для творчої само реалізації. До речі оргкомітет ВІННИЦіанського фестивалю комедійного і пародійного кіно готовий до співпраці і представити свої найкращі роботи за минулих три роки. Веселий настрій гарантується.
Інший ракурс. Народне творилося не лише в минулому. Воно твориться і сьогодні. Наприклад, інтернет уже має свій пантеон справжніх героїв. Думаю фестивальним завсідникам було б цікаво побачити живими і послухати Валентина Стрикало, "Таджика", Миколу Воронова, Василя Васильціва, чи якщо буде на те його ласка знаменитого свого часу пана "Фірмана". А побачити як з піску будує свої історії Ксенія Симонова?
Що до музичного наповнення, то мені здається, що його можна було б розширити, наприклад, залучивши до формування програми лідера групи "Т.І.К" і не чужого нашому краю Віктора Бронюка.
А чому б, зважаючи на сонце на гербі нашого краю, не подарувати одну ніч гуртам, що грають сонячні ска і регі. В Україні досить багато гарних колективів, наприклад, волиняки з "Флайзи". Я вже не говорю про сусідню Польщу, яка має дуже гарні традиції у цьому стилі.
Як бачите навіть не далеко і не досить глибоко шукаючи, можна наповнити липневі дні в Воробіївці подіями, які будуть мати привабливий розголос і залишать добрі згадки на цілий рік до наступної зустрічі.
Судячи з коментарів нашого губернатора Олександра Домбровського, які були приведені в одному з популярних міських часописів проблемою і чи не головною є те, а хто ж з місцевих функціонерів від культури зможе підхопити воробієвське знамено і понести його до нових звершень? Із директивно призначених напевно, що ніхто. Хіба що по принципу "очолити, щоб загубити". І не тому, що у нас не має достойних професіоналів (наприклад, виставочні концерти на День Незалежності і у Києві пройшли на належному рівні), а тому, що така справа дуже тендітна для їх беручких і умілих рук. Як то кажуть не дуже рекомендовано молоде вино наливати у старі міхи. Насправді проблема кадрів є нагальною у нас і не лише в культурі. Тут є різні чинники і суб\'єктивні і об\'єктивні... а кадрів все рівно не має. І не буде, якщо їх не виховувати на справжній цікавій і новій по своїй суті роботі. Потрібно шукати нових людей і наділяти їх довірою, а також... постійною увагою і допомогою "беручких і умілих рук". Потрібно створювати оргкомітет фестивалю з чітким поділом праці: одні придумують, другі реалізують, треті шукають фінанси, четверті створюють контакти, п\'яті координують і т. п. Таким чином Ворбієвка може стати справжньою кузнею для нового покоління і нового розуміння суті культурної і просвітницької роботи на теренах нашого краю. Порушиться порочне коло - чого бідний, бо дурний, а чого дурний, бо бідний.