Містечковий фарс навколо пам'ятника Шевченку...Містечковий фарс навколо пам'ятника Шевченку...

16.05.11 2453

Для початку – трішки армійського фольклору.

- Рядовий Семенюк! Візьміть лом і йдіть підмітати плац!
- Товаришу прапорщик, може краще мітлою?
- Мені не треба краще. Мені треба, щоб ти за##ався! ...

Схожа ситуація склалась у Вінниці і з пам'ятником Тарасу Шевченко. Саме тому є чималі сумніви, що такий появиться у нашому місті до 200-ої річниці від дня народження Шевченка у 2014 році. Головна причина – у політизації питання і намаганнях небезвідомої «Свободи» не лише пропіаритись на імені Кобзаря, а й використати його головне, як засіб тиску на міську владу.

Це не я сказав. Це вони самі проговорились у релізі на своєму сайті, що 9 березня ц.р. в заходах з нагоди річниці народження Тараса Шевченка - «головна мета Вінницької "Свободи" полягала у тому, щоб показати байдуже ставлення місцевої влади до проблеми спорудження у Вінниці достойного пам'ятника Т. Шевченку».

Тобто, до одного з двох наявних у місті пам'ятників Шевченку вони прийшли не так для щирого вшанування Кобзаря, як з метою використати його ім»я та привід для розборок з владою. Звісно, всякій опозиції, яка мріє сама стати владою, потрібна якась фронда до чинної влади. Але щоб так відверто це визнавати та ще й у такому контексті, вибачте…

Авторів-роздолбаїв цього проколу, до речі, так і не поправили. Так і висить на сайті ця справжня «головна мета Вінницької "Свободи".

А сам пам’ятник Шевченку став дійсно головним приводом критики вінницькою «Свободою» міської влади. Всю весну до травня вона вимагала встановити у центрі міста пам'ятник.

- Міська влада на чолі з Гройсманом неодноразово давала вінницькій громаді обіцянки встановити у обласному центрі пам'ятник Тарасу Шевченку. Проте дані обіцянки ніяк не дотримуються, - заявляв тоді голова міської організації "Свободи", депутат міської ради Володимир Базелюк. - На реконструкцію площі перед міськвиконкомом міська рада виділила кошти у розмірі чотири мільйони гривень, а на пам'ятник нашому найвидатнішому українцю – коштів немає…

А з травня запал звинувачень раптом зпав. І з дуже простої причини. Строчити заяви та розсилати їх мейлами в редакції – це одне, а зробити щось конкретне, бодай вивчити перед цим предмет спору – зовсім інше.

Тому що виявилось, - міська влада, яку «свободівці» звинуватили на всю Україну в нібито блокуванні питання, свою справу насправді зробила. Ще в 2007 році під час реконструкції площі Театральної, коли з неї забрали „гадюшник” та зробили чудовий фонтан з лавочками, мерія за кошти місцевого бюджету підготувала також майданчик, де такий або інший пам'ятник можна було би встановити в разі відповідної зацікавленості міської громади. І – обласної держадміністрації, яка лише і повноважна проводити конкурс проектів пам’ятника.

Справа в тому, що Кабмін постановою від 8 вересня 2004 р. №1181 „Деякі питання спорудження (створення) пам'ятників і монументів” розділив їх на такі, що мають державне або місцеве значення. Відповідний та «обов'язковий для виконання центральними та місцевими органами виконавчої влади» порядок затвердили Держбуд та Мінкультури України. Що це означає на практиці?

Це означає, що коли група вінничан звернеться до мерії з пропозицією встановити у нашому місті пам'ятник засновнику театру Садовському чи заслуженому лікарю Белканії, саме мерія і прийматиме рішення. Тому що це буде пам'ятник місцевого значення, який ніколи не поставлять у Житомирі чи в Одесі, приміром.

З Шевченко інша ситуація. Це вже пам'ятник державного значення і рішення по ньому приймається безпосередньо Кабінетом Міністрів. І не по телефонному дзвінку мера чи якогось нардепа, а лише згідно пропозиції, яка має бути подана лише обласною держадміністрацією «не пізніше ніж за півтора роки до запланованої дати встановлення».

До такого клопотання мають бути додані також проект відповідного рішення уряду, обґрунтування спорудження пам'ятника у даному населенному пункті, історична довідка Національної академії наук України щодо національного значення особи, погодження з органом місцевого самоврядування питання спорудження пам'ятника, місця його встановлення з урахуванням генерального плану населеного пункту, фінансово-економічне обґрунтування вартості спорудження (створення) пам'ятника, зазначення джерел фінансування.

Після отримання від уряду «добро» на спорудження такого пам'ятника, Мінкультури оголошує конкурс проектів. Отримані проекти пам'ятників (генплан, план споруди, фасади, розрізи, планувальний макет, макет пам'ятника, модель скульптури у гіпсі, перспектива, пояснювальна записка з визначенням орієнтовної вартості пам'ятника) розглядаються в облдержадміністрації і подаються в художньо-експертну раду Міністерства культури. І якщо вона їх погоджує, лише тоді вони затверджуються наказом Мінкультури і передаються замовнику для виконання.

Так, процедура не з простих. Але це закон і, погодьтесь, що в даному разі виправданий. Інакше площі міст можуть заполонити аматорські «потвори» (зате дешево) чи взагалі матеріалізовані скандали.

Як це сталось з непогодженим пам’ятником Сталіну в Запоріжжі, гетьману Мазепі у Полтаві чи ж з спробою скульптора Ігнащенка «удосконалити» заднім числом створений ним же меморіал у Києві на території Бабиного Яру без будь-яких погоджень.

Тому, коли «свободівці» нарешті дізнались про порядок дій і процедуру, ентузіазму у них поменшало, м'яко кажучи.

По-перше, вони не хочуть докладатись своєю копійкою як до пам»ятника, так і до проекту. Між тим, лише робота скульптора над моделлю може потягнути по нинішнім розцінкам на 150-200 тис. Хіба що безкоштовно, з ідейних спонукань, свої проекти подарують учасники попередніх конкурсів. Питання лише в тому, чи стали вони кращі за минулий час, якщо тоді не пройшли відбору.

По-друге, у «Свободи» критичний дефіцит спеціалістів у практичних галузях. Простіше кажучи, з прапорами пройтись та димовими шашками пожбурлятись є кому, а от підготувати проект рішення чи його фінансово-економічне обґрунтування - ніц. То ся буде… Якось тобто.

Зате такі фахівці є в команді Гройсмана. Так, йому, і це слід визнати очевидним, цікавіші діячі місцевої, вінницької історії. Ті, що її фактично й творили. Пам»ятник архітектору Артинову вже є. На черзі,схоже, Микола Оводов та Людвіг Малиновський. Та й після навколошевченківських звинувачень в свою адресу і «ложечок не нашлось, и осадок остался». Але всі знають, що Гройсман іде на діалог, якщо розмова конструктивна.

Тому до останнього ще жевріло сподівання, що лідерами місцевої «Свободи» рухає саме бажання встановлення пам»ятнику Шевченку, а не політичні амбіції. Були сподівання, що вони прийдуть до мера і по-чоловічому відверто скажуть, - Борисович, пробач засланців. Вони самі не розуміли, що намололи, а ми не проконтролювали. Давай разом спробуємо зробити хорошу справу. Тебе ж всі уважають, і в Кабміні послухають. А ми самі хоч глину скульптору підносити будемо, аби встигнути з пам'ятником до 2014-го. Ну що, по руках?..

Але натомість торжествував принцип «усер*сь, але тримай фасон». І вони зробили те, що вміють. Накатали чергову заяву, - тепер губернатору.
З вимогою – гросмейстери, бліна! – зобов'язати вінницьку міську владу забезпечити організаційну роботу по цьому питанню і, звісно, виділити з бюджету кошти на проведення конкурсу та побудову пам'ятника.
Розшифровую, - зробити за «Свободу» ту роботу, яку мала б зробити вона, якщо хоче називатись ініціатором побудови пам»ятника. І рибку з»їсти, і на одне місце сісти, називається.
А в разі невиконання цих вимог «Свобода» пообіцяла звертатись до Президента, світового українства і міжнародної громадськості. І теж – «з нашими вимогами».
Можу лишень уявити реакцію світового українства, яке проміж себе збирало гроші на пам»ятник Шевченку в тому ж Вашингтоні. Хто дав 5 доларів, хто - 30, хтось - 100. А «свободівці» хочуть «замалюватись» за кошт платників податків. Таке у них вже вийшло у Львові з пам'ятником Бандері.

Але Вінниця – не Львів. В т.ч. і можливостями бюджету. Та й у Львові, до речі, будівництво забуксувало. І грошей бракує (а націоналісти підсобити не поспішають чомусь), і проектний поспіх боком вилазить. Мають бути барельєфи, а в проекті не було навіть їх ескізів…

Для довідки.
Перший конкурс проектів пам’ятнику Т.Шевченку у Вінниці відбувся ще у 2002 році. Потім було ще кілька, але гідного так і не відібрали.
Врешті, облдержадміністрація прийняла рішення щодо проведення конкурсу із виконавцем, якого рекомендує Національна спілка художників та Академія мистецтв України. А кошти на проведення цього конкурсу мала віднайти обласна рада.

Попри це, «свободівці» вперто продовжують товкти про „небажання міської влади на чолі з В. Гройсманом розв'язувати це питання”, а саме - провести конкурс проектів і виділити кошти на спорудження самого пам”ятника. Що називається, і знову за рибу гроші. Ти йому говори, а він догори...
Така ж категорична впертість і щодо потенційного місця встановлення Кобзаря.
«Свободівці» бачать лише Театральну площу, де "міській антиукраїнській владі ближче до душі поставити Ейфелеву вежу, чи виділити місце для космополітичних тусовок, ніж спорудити пам'ятник славетному українцеві».
Так, Театральна – дуже зручне місце для проведення мітингів і тому його бажано закріпити пам»ятником. Інша річ, чи зручно це самому пам»ятнику, який має органічно вписатися в оточення.
Тим більше, що у Вінниці вистачає порожніх площ і людних перехресть в центрі, які заслуговують пам'ятників. А Театральна площа, як на мене, зазнала за останні роки чималих змін і несе вже напрочуд сильний власний образ "куточка Європи" у Вінниці, стала лобним місцем для виступів творчої молоді тощо. Зрештою, про це говорить і її неофіційна назва – «На Парижі».
Відтак бачиться необхідним вивчення думки жителів міста з цього приводу, щоб рішення ухвалювалось не тільки з подачі однієї політичної сили. І, до речі, в соцмережах вінничани це питання обговорюють, і Театральну площу в більшості якраз і не вважають оптимальним варіантом. Дозволю собі процитувати хоча б деякі з міркувань вінничан…

Вадим Бондар: „Не дуже хочу, щоб на Театральній... Там би щось унікальне установити, щоб можна було туристам показати, якийсь символ Вінниці чи Вінничини або й всього Поділля! Мій варіант: Сквер по Пирогова!!!»
***
Майя Присяжна: „Скеля над Бугом найкраще, Шевченко любив ріки».
***
Юрий Васильевич: „Прошу прощения за грубость, но нашим голубям и без него есть где пос*ать... Раздуплитесь, люди !!! Я бы с удовольствием половину уже установленных памятников демонтировал, а они мечтают новый поставить.. ППЦ.
Некуда деньги девать, нужно благоустраивать город, а не забивать его памятниками... есть более разумные варианты капиталовложений... я конечно в этих цифрах не ориентируюсь, но мне кажется что затраты на изготовление и установку памятника равноценны затратам на оснащение всех винницких школ мультимедийными досками... вот это взнос в развитие поколений... а установка памятника, ничто иное как МАРНОТРАТСТВО...».
***

Татьяна Андреевна Шалыгина: „Головне, аби не на Театральній!!! Залиште те підвищення для виступів живих людей!»
***
Кушка Наталья: ”Питання важливе. Але чи актуальне воно для Вінниці? Десь читала, що Тарас Григорович подорожував Поділлям, але Вінницю оминув. Пам"ятник треба поставити там, де він реально перебував. Якщо ми зараз понатикаємо пам"ятників Кобзареві у кожному місті, де треба і не треба, як колись Леніну, смисл образу "розмиється". І замість возвеличення виникне байдужість».
***
Vlad Darmenko: „Что опять?! Опять памятники?! Да что блин с людьми то такое происходит?! Сколько можно отмывать бабос на памятниках?! Отреставрируйте детский садик и назовите его Шевченковским, откройте приют для бомжей и назовите его Шевченковским. Думать надо как-то посовременнее. Памятником мы не сделаем жизнь людей лучше в этом городе. Есть более достойные возможности почтить память великого писателя”.
***
€1000000 Sem:”Головне,щоб не на "Парижі". Вінниця славиться своїми оригінальними назвами деяких куточків міста: Париж, Кельце, Варшава, Амстардам, Пекін, Корея,Ліверпуль,Чорнобиль та Куба. В цьому наша фішка)))Якої ні у кого нема)
тому я думаю не доцільно ставити пам"ятник Шевченку саме на Парижі.....ну не те)
Поставте на Майдані Незалежності)))Ленін там же колись був)
***
Елена Антонова:”Я вважаю,що така велична постать, як Кобзар, заслуговує на почесне місце біля міськради. У тому сквері, де стоїть оте посміховисько - Велика Юля з апельсинкою.. "Велике мистецтво" по-вінницьки. Усі туристи, які бачать це творіння, щиро сміються над ним і над нами. Отам би, серед верб плакучих і було б найкраще місце: ніби у центрі, та як затишно...»
***
Erglis Erglision: „Сквер по вул. Пирогова - НАЙКРАЩИЙ ВАРІАНТ. На початку скверу стоїть Пірогов і памятник Шевченку на іншому кінці біля ПриватБанку урівноважив би та довершив загальну композицію.
Театральна площа - дуже шумно та гламурно, а після реконструкції майдану на театральній памятник не буде куди приткнути бо в будь якому разі Кобзар буде задом або до театру або до зупинку трамваю або до ВДТ або до УМВС»…
***

Можна цитувати ще і ще, але не зловживатиму часом читачів.
Отже, ми розібрались, хто насправді має розпочати процедуру та оголосити конкурс проектів. Обласна держадміністрація. Але позаяк до неї у «Свободи» претензій немає, виникає питання, - а може справа зовсім і не в пам’ятнику, га?
Наступне, забігаючи вперед,- де все ж взяти гроші?
Міський голова Володимир Гройсман вважає, що пам’ятники цілком можна робити за позабюджетні кошти, залучаючи спонсорів та небайдужих громадян. Як це було, наприклад, з пам’ятником архітектору Артинову.
До речі, майже всі пам"ятники Шевченку в світі поставлені саме на пожертви. Або ж подаровані, як Тбілісі, де кум Ющенко ощасливив кума Саакашвілі.
І якщо хтось виступить з такою ініціативою, пообіцяв Гройсман, він готовий зробити особистий внесок. З натяком, що "свободівці" теж покажуть приклад і скинуться...
А чом би й ні? Комуністи на пам"ятник своєму Сталіну якось же нашкребли вскладчину, а «свободівці» що, - бідніші за пенсіонерів? Але ж приклад покажіть. І я теж докладусь. Бо прочитав Шевченка «від корки і до корки», навчався в університеті його імені, в парку імені Тараса Шевченка та на однойменному бульварі пройшла моя юність…
Але «Свобода» і подарувати Вінниці такий пам»ятник не хоче, і скидатись теж, схоже. Бо замість збирання грошей стали збирати підписи, щоб зробити все за бюджетний кошт. Якого немає.
Наша пісня гарна й нова…