GPS-навігатор я впізнаю по морганню...GPS-навігатор я впізнаю по морганню...

01.10.09 2865

Ще чотири роки тому про  GPS-навігатори у Вінниці лише анекдоти травили. „Поставив мужик машину біля хати, зняв навігатор, щоб не вкрали, але не виключив. Заходить в ліфт з компанією пацанів, їдуть. І тут в нього з-під куртки голосом робота: „Связь со спутником установлена, укажите точное место назначения...” Пацани на ходу двері ліфта виламали...”

Три роки тому навігатори стали ознакою крутизни. Якщо висить, значить воділа діловий. Їздить не лише „робота-додому” й на тещину дачу. І байдуже, що девайси нормально працювали лише в Європі, а карти України писали наче земляки Івана Сусаніна. Навіть в Києві було таке, що навігатор вимагав повернути наліво через дорогу з подвійною смугою або – направо, при повороті всієї дороги...вліво. Бампером в тупик, а GPS говорить їхати навпрошки скрізь бетонні плити – вже класика.

Але прогрес не стоїть на місці й два роки тому джіпіереси перестали бути автомобільною монополією. Для альпіністів, туристів чи шанувальників нічних квестів – краще будь-якого компаса. Втім, як відомо, будь-який гуманний винахід можна використати зі збоченням.

Бос однієї тіпо найпродвинутішої в місті контори давно спав погано, підозрюючи, що його працівники човгають по Вінниці дуже мєдлєнно. І, - еврика! – вирішив приліпити кожному „слонику” по GPS, щоб відслідковувати – хто, коли й де саме човгає в пошуках копійки. Як в тому анекдоті, - „а ви мені ще ліхтаря на лоба причепіть!..”

На щастя персоналу, начальство купило замість GPS кобилу для іподромних бігів і не спить тепер з іншого горя.

В цьому році на Вінниччині мав бути реалізований глобальний проект по включенню області в космічну навігаційну систему ГЛОНАСС вартістю 360 тис.доларів. Наземні станції, зв”язані з космічними супутниками, дозволяли б визначати своє місцезнаходження з сантиметровою точністю!!!!

Проект, на жаль, пригальмував. Чи то через кризу, чи ж через те, що система російська, а не американська. Може, й з обох причин. Але я не про це.

Мораль цієї басні проста, як двері в сільському клубі.

Вінниця свого часу була не лише центром „цукрового Донбасу”, ракетною і повітряною столицею України. Вінниця була й картографічною столицею по випуску атласів і карт. Так, досі ми ще маємо унікальне підприємство "Геосистема". А решта? Консервативність менеджменту та ігнорування випускників свого ж, вінницького, вузу, залишили все це в минулому.

Між тим, програмні карти для GPS-навігаторів сьогодні – супербізнес. Одна карта – лише для одного конкретного користувача. Від сотні до трьохсот доларів. Оновлення – двічі на рік. Ельдорадо...

І ще золотішим воно стане перед Євро-2012, коли до нас хлинуть європейці, які без навігаторів вже навіть в ліс не ходять. І чим далі – тим більше.

Приміром, їдеш у 2014 році по Вінницькому шосе в Хмельницьку чи по Лесі Українки в Києві, а навігатор і підказує тобі:

- Перейди в правий ряд, через 350 метрів повернути направо.

- Що я там не бачив? Пробка, чи що?

- Ні, не пробка. В торговому центрі „СуперШпундель” сьогодні розпродаж "Готексу", одноденна акція, 70%на знижка. Що ти через місяць Валі (Марусі...) дарувати будеш...

Отак от. А ми, всі такі інноваційні з себе – „стоим на асфальте в лыжи обуты, то ли лыжи не едут, то ли мы...” До речі, ніхто не знає, хто саме розміщає рекламу через навігатори? Ну то я побіг, мо ще встигну...