Лідер відомого гурту "ТіК" Віктор Бронюк окрім творчості, значну частину свого життя присвячує волонтерській справі, допомагаючи військовим на сході обладнанням, амуніцією, теплими речами, харчами та іншими потребами, які мало постачати військо Міністерство оборони.
Проте, не закинув Вітя й творчість та продовжує записувати нові пісні. Остання - "Запах війни" вийшла наприкінці минулого тижня. Готується до випуску новий альбом "ТіКу" та вже у друкарню відправилась збірка поезії.
Редактор "Вінниця.Daily" зустрівся з лідером гурту "ТіК" тільки-но той повернувся з Києва, де готували придбаний за його кошти джип для потреб військових в зоні АТО. Тож і думки, які висловлював відомий співак не можна охарактеризувати, як відповіді на запитання журналіста. Це думки про своє призначення у цьому світі. Тож і ми вирішили давати його слова без редакційної правки, так як він говорив із редактором.
Про пройдешній рік
Рік пройшов. І можна по різному відноситись, можна впадати у крайність й казати, що все пропало, нічого не змінилось, все погано. Якщо ми 20 років шли не туди, і не розуміли куди рухаємось, то за цей рік очікувати, що все стане ясним і всі люди одразу зрозуміють куди йти і що робити, не маючи ні досвіду. Тому не варто очікувати на швидке втілення мрій про Україну.
У творчому плані мало створювалось веселих пісень та розважальних концертів, при цьому з’явились нові серйозні та злободенні пісні. Зібралась збірка поезії, яка вийде на початку наступного року. Рік був багатий на невластиві справи, багато доводилось займатися волонтерськими справами, проявляти громадську активність.
Робилось усе, що могло допомогти державі зберегти свою цілісність й наблизити прихід миру. Це стосується не тільки мене. І не важливо, яку ти суспільну сходинку займаєш та хто ти за професією. Тут діє принцип маленьких справ.
І не випадково у державі дуже багато бардаку й хаосу. Адже багато хто ще й досі не розуміє, в якій державі він хоче жити. А це у масі призводить до розгубленості та частковому несприйняттю того, що хтось щось робить. І з цих маленьких речей складається великий плід, який ми маємо у нашій країні.
І це не випадково. Адже якщо перефразувати це через китайську міфологію, то страх породжує демона в людині. Тобто в державі Україна, якщо її розглядати, як істоту, то страхи людей, або безвідповідальність і байдужість породила демона, який на зорі створення незалежної України почав розвиватися, а не держава. І це призвело до того, що цей демон виріс у такого монстра, який є ворогом кожного українця. І сьогодні головний ворог громадянина – це держава. Ось така незручна правда. Держава не виконує свої перепони для життя людей.
За цей рік український народ довів, що він здатний зорганізуватися у військо, здатний забезпечити своє військо, здатний боротися внутрішнім та зовнішнім ворогом. По своїй суті ми довели, що українці – це нація, яка готова боротися, готова виборювати свою свободу, йти до перемоги. При цьому необхідно, щоб виріс прошарок суспільства, який утворив еліту суспільства.
Попередні роки, нажаль ми мали ситуацію, коли існуюча політична еліта не оновлювалася й не допускала в себе змін. Туди приходило мало менеджерів, а було багато номенклатурників і все там давно прогнило. Я, як людина, яка мала досвід праці в чиновницькому апараті знаю, як це було важко. Ти потрапляєш туди із свіжими ідеями, свіжими думками, а тебе система зжирає. Тут напрошується проста аналогія із нашим селом – якщо корова не дає молока (не виконує свою пряму функцію), її здавали на м`ясо та брали іншу корову. Якщо картопля не родить, цей сорт знищувався й садили інший сорт. Так само і у державі – система має оновлюватися, має вливатися свіжа кров.
Багато хто каже, що така погана Верховна Рада, знову не тих обрали. А що когось дома не було, як обирали? Всі знали кого обирати? Але багато хто був засліплений ілюзіями та ідеями, знову спрацювали технологи.
Мене дивує, коли люди голосують за кандидата за принципом: «Він так настраждався, то нехай хоч поживе нормально… Ті накралися, тепер нехай ці накрадуться». До тих пір, поки ми будемо такими матеріями мислити, то нічого не зміниться.
Сьогодні має прийти команда реформаторів та менеджерів. Багато хто думає, а де їх взяти? Є вони сьогодні, але такі люди вони сьогодні – вороги системи. Біда у тому, що той «радянський шпак», який вселився у головах людей, так ці голови продовбує, що люди до цих пір живуть минулим.
Я теж застав радянську епоху, був жовтеням, піонером, вірив у прихід комунізму, але спілкуючись з молоддю, особливо зі східних регіонів, дивуюсь їх упевненості, що найкраща модель державного устрою – це соціалізм, який декларує Комуністична партія.
Я запитую – а ви хоч бачили це, жили у ті часи? Вони відповідаю, що їм бабуся розповідала, що була ковбаса по два двадцять, хліб по шістнадцять копійок. Так, було, але не для всіх, а потім взагалі нічого не було. І це так глибоко сидить у підсвідомості, що люди навіть не хочуть виходити із свого утопічного світосприйняття.
Цей рік показав нам хто є хто. Тепер ми точно знаєм хто з цих революційних людей, що піднялись хвилею революції здатен не тільки покричати, покритикувати і розказати як кому що робити, а дійсно діяти.
Про себе
Коли маєш змогу подорожувати у інші країни світу, бачиш як живуть люди там, розумієш наскільки в нас чудова країна, які іноді прекрасні люди трапляються. Але разом з тим, ми завжди ставимо собі псевдобар’єри спираючи все на ментальність, чи на комплекси або на психологію «меншого брата». Українцям пора вибиратись з цього всього.
Я наприклад хочу жити в Україні, хочу щоб і діти мої тут жили. Бував я і за океаном і в Європі. Так все воно гарно, але якщо ти тут народився, ти є частинка цієї землі, то потрібно починати робити якісь справи.
Так, цей рік лише маленька частинка звершень. Але і потрібно розуміти сум всієї ситуації. Не покидати військових і допомагати їм з усіх сил. Приходиться іноді працювати в іншій іпостасі.
Але це все змушує тебе зрозуміти, що ти нікуди не хочеш їхати. Приїжджають люди з інших країн і розказують нам як вони гарно живуть. Та я помітив лиш одне, що немає вогню в їх очах, немає життєвої енергетики, саме те що є родзинкою наших людей. Саме той «дух козацький», який тягне до боротьби і тримає нас гуртом. І я повторюсь, що гарні в нас люди, гарна в нас земля, але б ще щастя щоб прийшло до нашої країни. Та скоріш за все потрібно щось втратити, щоб зрозуміти тому ціну.
Я не раз згадував, що коли я навчався в університеті, спілкувався з одним чоловіком і він казав, що в Україні люди ще будуть боротись за свою незалежність, буде війна і люди виборють її. Коли люди сплатять свою ціну, знайдуть в собі єднання і відчують себе однією єдиною нацією. Саме тоді народиться дійсно незалежна країна.
Про гастролі в Америці
Канада - це велика держава, яка поєднала в собі велику кількість націй. Мене вразило, що не дивлячись на таку етнічну різнобарвність, в них була одна ідея - вижити і всі вони дуже великі патріоти своєї країни. Стосовно нашої діаспори, вони збентежені тими подіями, що відбуваються тут.
Багато хто з них проводить ряд громадських активних дій, але в них є своє бачення дійсності і вони хочуть щоб все було саме так. Волонтерські роботи ведуть, збирають, висилають, допомагають не маленькими сумами коштів. Підтримують військових і переселенців, є наприклад ряд громадських організацій які привозять лікарів в Україну і ті оперують людей, які постраждали у зоні АТО.
В них є одна особливість, вони вважають, що якщо ти маєш українське коріння, то ти маєш говорити на український не зважаючи скільки ще мов ти знаєш. Велика увага приділяєтеся українським танцям і українській мові.
Мене вразила одна із розповідей, якщо ти українець за походженням і не знаєш українських пісень і українських танців, то вважається, що батьки на тобі зекономили. Ти вже не маєш права мати якійсь статус в український діаспори, тому що ти всього цього не знаєш.
Приємно те, що знаходячись далеко від своєї країни, ти відчуваєш український дух. В кожному будинку є щось українське і навіть в стравах майже не відчуваєш різниці, люди це все цінують і зберігають.
Також хочу відмітити, що вони не соромляться, що вони українці. Бо деякі наші люди, що їдуть за кордон соромляться свого коріння. Все це ми маємо пройти і пережити.
Взагалі-то враження від Канади самі гарні та теплі. Відпрацювали концерт та на наступний рік хочеться знов поїхати до Америки, до Канади в рамках туру. Це планується десь на весні. Було дійсно добре, фестиваль збирає десь півмільйона українців, ми мали два концерти в клубі та один виступ на площі.
Спочатку переживав як люди будуть нас сприймати, а потім просто помічаєш, що люди співають твою пісні від початку і до кінця. Мені було дуже цікаво спілкуватися з людьми, особливо коли мені сказали, що мої альбоми купили на iTunes, для мене це вперше і це вражає.
Вони дуже переймаються подіями в нашій країні. Коли ми там знімали програму, їх цікавить сьогодні власне культурний аспект, вони як ніхто розуміють, що за соціальними негараздами, як правило дуже мало уваги приділяється культурному вихованню. Але без цього не можна, без культури та освіти ми не побудуємо націю, яка буде претендувати на великий статус у світі. Все залежить від того, які цілі ми собі ставимо.