«До ув’язнення я не знав хто такий Стус, а він був просто одним з небагатьох, хто говорив», - радянський політв’язень Семен Глузман

У Донецькому національному університеті імені Василя Стуса відбулася зустріч з легендарним правозахисником, колишнім політв’язнем Семеном Глузманом. Під час заходу презентували книгу спогадів «Рисунки по памяти или воспоминания отсидента». У виданні зафіксовано спогади про роки репресій, спогади про спільне часопроведення з Василем Стусом, а також роздуми про роботу тогочасного КДБ.

Бажаючих потрапити на зустріч з Семеном Глузманом виявилося досить багато. У 307-й аудиторії Донецького університету за 5 хвилин до початку і яблуку ніде було впасти.

- Ми приємно вражені такою кількістю зацікавлених цією зустріччю. Не дарма ми зібралися у Стусівському університеті, адже наш гість безпосередньо знав Василя Семеновича, - розпочав захід історик Олександр Федоришен.

Семеном Глузман був арештований в травні за мотивом професійної діяльності. Він починав роботу на Вінницькій землі психіатром, але в той час тенденцією було садили психічно здорових людей.

- Так вийшло, що я написав контрекспертизу по генералу Григоренко, яку передали Сахарову, але він не опублікував цей документ, бо розумів, що я сяду в тюрму. Все ж, комітет держбезпеки організував обшук, що посприяло приговору 7 років строгого режиму та 3 роки тюрми. Звісно, в приговорі не записано, що це за моє заключення по Григоренку.

Семен Фішельович зазначає, що у його книзі суб’єктивні спогади. Він вирішив її написати, оскільки по-інакшому залишаться лише протоколи КДБ, а це не пам'ять.

Серед тогочасних працівників держбезпеки були нормальні люди. Дехто навіть відсидів разом зі мною. Пару років тому я мав розмову з одним генералом тогочасного КДБ. Спитав для чого нас арештовували? Він відповів, що вони також не знали, що їм скажуть зробити, а всі рішення приймалися «зверху».

З приводу Стуса Семен Глузман відгукується досить тепло, але зазначає, що він був «людиною без шкіри»: ніжним, вразливим.

- Я легко переносив камери-одиночки, а Стус був дуже ніжний всередині і болюче реагував на зло навколо. Він помер, тому що не міг жити в такій країні, як Радянський Союз. Ми не були героями, ми були противниками. Портрет дисидента – це байка про голого короля. Всі знають, що він голий, але один лише хлопчик про те сказав вслух. Те ж саме було з радянською системою. До ув’язнення я не знав хто такий Стус, а він був просто одним з небагатьох, хто говорив.

В той час могли посадити за те, що хтось скаже, що ти слухав «Голос Америки» або агітував проти проведення суботників. Сотні в’язнів отримували через багато років сірі папірчики, що вони «реабілітовані». Такий документ дає право на отримання підвищеної пенсії – рік за три.

-  Виросло окреме покоління людей, які відчували себе вільно в тюрмі. Вони вийшли з таборів в віці, і зараз отримують «перераховані» виплати у 1800 гривень, на жаль. – завершив свій монолог Семен Фішельович.