За ділянку (город) більше 30 соток вінничани будуть платити податок на багатство?

01.04.12 12:59 5545

Від запропонованих змін фіскального законодавства може серйозно постраждати середній клас

За ділянку (город) більше 30 соток вінничани будуть платити податок на багатство?

Податку на багатство — бути!

Квартира у Вінниці вартістю менше $100 тис. може виявитися багатством, за яке доведеться платити податок, а апартаменти в столиці (в будь-якій кількості), які оцінюються в десятки мільйонів доларів, — зовсім не розкішшю. «Тойота Камрі» 2011 року вартістю $25 тис. — багатство, що підлягає оподаткуванню, а «Порше Панамера», який удесятеро дорожчий, — ні.

Таких висновків можна дійти, переглянувши оголошення про продаж української нерухомості й автомобілів в Україні. Але не просто переглянувши, а глянувши на все це крізь призму майбутніх змін у Податковому кодексі, пов’язаних з уведенням так званого податку на багатство.

Нове податкове законодавство передбачає, зокрема, що невід’ємною ознакою багатства вважатиметься квартира, площа якої перевищує 200 м2,а також машина з об’ємом двигуна понад 3,4 тис. см3. Виходить, що багатодітний підприємець середнього достатку з депресивного Полісся може бути визнаний багатієм і змушений буде платити чималі гроші до бюджету за свої «надмірності». А власник десятків крутих пентхаусів на Липках і ексклюзивних авто — ні. Проте про все по порядку.

Податок на багатство став основ­ною темою останніх заяв можнавладців. За їхніми припущеннями, новий обов’язковий платіж забезпечить щорічні надходження до скарбниці (до 0,5 млрд) і наповнить серця наших співвітчизників радістю від торжества справедливості. Проте не все так однозначно, як може здатися на перший погляд. Не на всіх багачів поширюватиметься дія такого нормативного акта. Водночас велика частина середнього класу буде неминуче визнана суб’єктом платежів.

У державах — колишніх республіках СРСР ідея обкласти багатих (і не тільки) додатковими податками давно витає в повітрі. В Україні вона стала знаходити конкретніші обриси осінню 2011 року — відповідний законопроект підготував Сергій Тігіпко (правда, цей документ дотепер не поданий до парламенту). Із текстом і нині можна ознайомитися на офіційному сайті Мінпраці.
Проте те, що про податок на багатство на брифінгу 12 березня згадала заступник глави АП Ірина Акімова, підказує: ця ідея може бути втілена в життя найближчим часом.

Крізь віки й кордони

Мабуть, перший і найбільш яскравий, так би мовити, задокументований приклад податку на розкіш ми можемо знайти, звернувшись до історії Римської імперії. Близько 2 тис. років тому знаменитий «капустяний» імператор Тит Флавій Веспасіан запровадив податок на туалети. У громадських убиральнях багаті римляни проводили заходи, що стали прототипами світських раутів і тусовок. І саме вбиральні, як «вмістища респектабельності», стали об’єктом оподаткування. Звідси й крилатий вираз «Pequnia non olet» (Гроші не пахнуть).

Не менш прикметним може вважатися податок на житло. Його ввів візантійський імператор Никифор І близько 12 сторіч тому. Надалі цей податок активно застосовувався в середньовічній Англії. Його «жертвами» ставали любителі погрітися біля каміна. Така данина за затишок цілком може вважатися прототипом податку на розкіш.

До речі, за відомостями літописців, податок на житло пробував запровадити й Петро І. Нам цей цар відомий таким «податковим» висловом: «Без рубля бороди не відростити». Самодержець був не проти потрясти заможних підданих на користь казни. Наприклад, він придумав податок на будинкові лазні — справжнісінький податок на сибаритство.

У сучасному світі теж оподатковують заможних громадян. США, Італія, Велика Британія, Хорватія, Іспанія, Франція активно використовують цей спосіб поповнення державної скарбниці. Наприклад, у Франції додатковий фінансовий тягар несуть володарі капіталу, розмір якого перевищує €1,5 млн, в Іспанії — €700 тис. Крім того, про свій намір увести податок на розкіш недавно заявив і наш північно-східний сусід. Відразу два кандидати в президенти Російської Федерації — Володимир Путін і Сергій Миронов — заявили про доцільність запровадження такого податку.

Із цього можна зробити висновок, що податок на багатство — не чудасія, не каральна акція влади й не популістське гасло. Це реальний, перевірений часом і прийнятий для цивілізованого світу спосіб наповнення державної казни. Проте для того, щоб механізм діяв і щоб не допустити перегинів, слід розглянути не тільки економічну складову цього феномена, а також і його моральний аспект.

Достаток чи надмір?

Ймовірно, найважливіше питання при дослідженні оподаткування «респектабельності», звучить так: що саме обкладати додатковим платежем?

Варіантів відповіді немало, але всі вони зводяться в принципі до двох. Держава оподатковуватиме або достаток, або розкіш.

Візьмемо для прикладу заможного українського селянина й мажора. Перший може мати масивну триповерхову садибу, в якій кожен квадратний метр продуманий і функціональний, велику присадибну ділянку й потужний автомобіль. Другий — проживати в квартирі з виглядом на Києво-Печерську лавру, їздити на «Порше Панамера» й носити відомий «Ролекс».

Хто ж із них повинен потерпати від податку на багатство? Відповідь напрошується сама собою.
Таким чином, критеріями визначення суб’єкта платежу повинні бути не тільки (й не стільки) розміри (квадратні метри, «кубики» й ін.), а й щось інше.
Це «інше» ми вже неодноразово згадували — розкіш. Тлумачний словник Володимира Даля визначає розкіш як «надмір зручностей, хвалькувату марнотратність, розтринькування на насущне, на одяг, харчі, на всі життєві потреби».

Поряд з розкішшю зручніше використовувати сучасніше поняття «демонстративне споживання», яке має на увазі «марнотратність щодо товарів або послуг переважно з метою продемонструвати власне багатство, соціальний статус, а також викликати в інших почуття заздрості». Вперше цей термін ужив і назвав ознаки цього поняття американський соціолог і економіст Торстейн Веблен в книжці «Теорія гультяйського класу».

Наші співвітчизники не морочать собі голову таким витіюватим словосполученням, вони означили демонстративне споживання більш точним і містким словом «понт». Видається, що саме понт повинен передусім стати джерелом поповнення держскарбниці.

Для того щоб зрозуміти, наскільки втілений у життя принцип «оподаткування понтів» і наскільки пріоритетним він є порівняно з «оподаткуванням достатку», проаналізуємо основні положення нової законодавчої ініціативи.

Хто й за що буде «засуджений» до багатства?

Насамперед багатими вважатимуться ті фізичні особи, дохід яких перевищує 15 мінімальних зарплат на місяць (нині це близько 16095 грн.). Для них ставка податку на доходи фізичних осіб буде збільшена до 20%. За цією ставкою обкладатимуться всі прибутки, що перевищують указану суму.

Далі йдуть власники:

  • великогабаритної нерухомості — квартир площею понад 200 м2 або індивідуальних житлових об’єктів (будинки, дачі, котеджі та ін.) — понад 400 м2;
  • земельних ділянок, площею від 0,3 га — залежно від місцеположення (село, селище, місто) й цільового призначення;
  • потужних автомобілів, що мають об’єм двигуна понад 3400 см3 (за деякими даними — 3000 см3);
  • мотоциклів з об’ємом двигуна більш ніж 800 см3;
  • гідротехніки (яхт, катерів та ін.) потужністю більш ніж 75 кВт;
  • літаків, вертольотів.

До третьої категорії багатих потрапили так звані набувальники — ті, хто придбав в Україні або ввіз на територію нашої країни такі товари:

  • коштовності, годинники, мобільні телефони, зброя, вартість яких перевищує 20 мінімальних зарплат станом на 1 січня звітного року (у 2012-му це 21460 грн.);
  • взуття, хутряні, шкіряні, килимові, швейні, трикотажні та текстильні вироби, а також вироби з деревини, предмети мистецтва, колекціонування й антикваріату, вартість яких перевищує 30 мінімальних зарплат (у 2012-му це 32190 грн.).

За що й скільки платити?
Платити за багатство доведеться або щорічно (за нерухомість і транспорт), або одноразово.
Мірилом багатства у сфері нерухомості будуть квадратні метри. Власникові квартири або будинку потрібно буде заплатити 2% мінімальної зарплати (тепер це 21,46 грн.) за 1 м2 площі. Таким чином, власник домоволодіння площею 400 м2 повинен буде щорічно платити понад 8,5 тис. грн. за своє «багатство».

Розмір «розкішного податку» на землю визначатиметься нормативною грошовою оцінкою ділянки (0,5% нормативної грошової оцінки), а для ділянок у населених пунктах, де така оцінка не проводилась, — у розмірі 0,1% мінімальної зарплати за 1 м2 ділянки (зараз це 1,07 грн.). Таким чином, 40 со­ток землі в місті, де не проводилася нормативна грошова оцінка, обійдуться їх власникові в 4280 грн. щорічно.

Власникам потужних автомобілів і мотоциклів доведеться щороку платити за кубічні сантиметри (об’єм двигуна) своїх залізних коней — 20% мінімальної зарплати (нині це 214,60 грн.) за 100 см3. Тобто власник чотирилітрового автомобіля повинен буде раз на рік розщедритися на 8584 грн.

Власники гідротехніки щороку платитимуть до бюджету по 20% мінімальної зарплати (214,60 грн.) за 1 кВт потужності своєї яхти. А власники літаків і вертольотів — 0,2% мінімальної зарплати (близько 2,15 грн.) за кожен кілограм максимальної злітної маси повітряного судна.

Ті, хто купує коштовності, дорогі годинники, мобільні телефони, зброю, предмети колекціонування, взуття, одяг і т.д. платитимуть 10% від їх вартості в момент придбання.

Підсумки

Як бачимо, запропонований проект можна назвати рівною мірою податком на розкіш і на достаток. І якщо додаткове оподаткування демонстративного споживання може стати прогресивним чинником, то, коли мова йде про достаток, навряд чи це можна вважати позитивним явищем.

Якщо яхти, коштовності й антикваріат ми можемо сміливо віднести до надмірностей, то площі та об’єми стосовно нерухомості й автомобілів — навряд чи. Дуже прямолінійно вийшло. Візьмемо квартири. Згодні, площа — вона й в Африці площа. Але обкладати однаковим податком квартиру в центрі Києва й таку ж у районному центрі дотаційного регіону не зовсім справедливо.

Тому розумним видається диференційований підхід до оподаткування таких об’єктів. Наприклад, шляхом видозміни й деталізації бази оподаткування. Разом із квадратними метрами й кубічними сантиметрами можна встановити такі критерії, як райони й марки (бренди). Райони ділити за престижністю, зручністю, респектабельністю. Щоб власники однакових за площею квартир у Печерському районі м.Києва й містечку Кіровоградської області не платили одну й ту саму суму податку.

З брендами ще простіше. Існує не більше десятка марок автомобілів, які є символом розкоші. І нашим парламентарям вони добре відомі. Внаслідок такої деталізації бази оподаткування власник чотирилітрової мазераті платитиме більше, ніж власник типової машини середнього класу з таким же об’ємом двигуна.

Так чи інак, але станом на сьогодні ми маємо навіть не законопроект, а лише «проект законопроекту». У якому вигляді цей документ потрапить у Верховну Раду, невідомо. Проте обіцяємо уважно стежити за його «народженням» і тим, як він буде видозмінюватися в стінах українського парламенту, аналізувати й висвітлювати всі поправки й пропозиції до проекту. А вони обіцяють бути дуже цікавими — з урахуванням того, що переважна більшість народних депутатів, як не хто інший, підпадають під визначення «суб’єкти оподаткування», отже, будуть змушені «наступати» на свої ж «придбання».

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Закон і Бізнес
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)