Середньоарифметичне — дуже цікаве число. Як і середня зарплата. Наприклад, директор отримує три тисячі, а ви — півтори, ще 500 грн. — прибиральниця. А середня зарплата на вашому малому підприємстві — 1667 грн. У вересні середня зарплата у Вінниці становила 1698 грн. 89 копійок. І була на 33,7% більша, порівняно з вереснем минулого року, і на 3,1% зросла з серпня.
“МІСТО” поцікавилось, як вінничани розподіляють свою зарплату, на що витрачають, у чому обмежуються.
Подружжя Вікторії і Олександра, мабуть, можна назвати типовою вінницькою сім’єю. У чоловіка — свій маленький бізнес, він — годувальник. Мають двох дітей, за якими дивиться дружина. Власна квартира, власна машина (авто — вже необхідна умова для роботодавців). Після сплати за оренду офіса, виплати зарплати підлеглим, сплати податків дохід не такий вже великий.
— Майже усю зарплату — а це 1,5-2 тис. грн. — витрачаємо на харчі, — розповідає Вікторія. — На їжі намагаємось не економити, бо це і здоров’я, а, відповідно, і заробіток. Хоча продукти купуємо за середньою ціною: не дуже дорогі, але й не найдешевші. Ковбаса, сир, хліб, молоко, рис, макарони... З м’яса купуємо найчастіше куряче, печінку, ковбасу. Ці продукти, в першу чергу, — для дітей. Нещодавно, на “червоному базарі” купили овочі на зиму.
А от від так званих делікатесів та “дорогого” м’яса ця сім’я відмовляється. За квартиру сплачують раз у квартал, для економії встановили лічильники. Одяг купують по мірі необхідності і спершу — дітям, а потім — собі. Якби ж не родичі, які на заробітках за кордоном, було б зовсім складно, зізнається Віка.
— А так — терпимо, — каже вона. — Сподіваюсь, що так складно, як на початку 90-х, більше не буде. Якщо необхідні великі покупки (наприклад, побутова техніка), то чоловік бере кредит. Машину теж взяли в кредит — на заздрість сусідам.
Вінничанка Олена для своїх трьох дітей — і мама, і тато. Каже, що близько 70% сімейного бюджету йде тільки на харчування. Це при тому, що на картоплю та овочі вони не витрачаються.
— Якщо зібрати увесь сукупний дохід, виходить три-чотири тисячі гривень, — розповідає вона. — Головна стаття розходів — це харчування. Один візит у супермаркет — 100-120 грн. На ринок ходжу тільки, коли потрібно скупитись до свят. Деякі продукти намагаюсь купувати оптом, як-то крупи, олія. А на ліки, взагалі, практично грошей не витрачаємо. Без чого діти не можуть, то це без ковбаси і білого хліба. Обов’язково купую питну воду.
Ще одна важлива стаття витрат — сплата за квартиру, яку знімають. Ці гроші одразу відкладаються, і в жодному разі не витрачаються на щось інше. Покупка одягу проходить сезонно і масштабно. Два-три рази на рік Олена разом з дітьми іде на Муніципальний, залишаючи там 1500-2000 тис. грн. Одяг вибирає не з дешевих, аби добре носився.
Сім’я вважається за межею бідності, якщо на день на одного члена сім’ї на харчування витрачається менше п’яти доларів. Це нормативи ООН. Виходячи з рівня середньої зарплатні у вересні (майже 1700 гривень) на день на одного члена сім’ї припадає неповних 37 грн. Це сім’я з однією дитиною, в якій працюють і тато, і мама. Якщо ж дітей двоє, то на одного члена сім’ї припаде неповних 27 грн. Віднімаємо від цієї суми 5 дол. по курсу і що залишається? Як зводять кінці з кінцями пенсіонери? У них молоді ще вчитися і вчитися. І це при тому, що дідусі та бабусі — слухняні платники комунальних послуг.
Чого має вистачити українцю на прожиття, визначається прожитковим мінімумом, а перелік міститься у мінімальному споживчому кошику. За Європейською соціальною хартією, мінімальна зарплата в країні має дорівнювати 2,5 прожиткового мінімуму, а мінімальна пенсія — 1,5 прожиткового мінімуму. Україна не поспішає ратифікувати цей документ.
Рік 2008-ий почали із мінімальної зарплати у 515 грн. — це майже на 80 гривень менше прожиткового мінімуму. Так постійно і доганяємо. Споживчий кошик Уряд не переглядав ще з 2000 року, а мав би раз на п’ять років. Утім, якби ж депутати та урядовці вдягалися так, як передбачено у споживчому кошику, то на зекономлену їх зарплату можна було б збудувати не один десяток підприємств і забезпечити робочими місцями не одну тисячу українців, а то й усю медицину безплатною зробити. Але економимо, в тому числі і на калоріях, тільки ми, „пересічні”.
До речі, на думку чиновників, працездатному українцеві достатньо отримувати щодня 2790 кілокалорій (лікарі кажуть, що необхідно 3200-3700 кілокалорій). Школяреві, пише урядова постанова, треба з’їсти за рік хоча б 109,3 кг овочів, а медицина рекомендує — від 500 до 700. Йому ж Уряд відводить на день 450 грамів молока й кисломолочних продуктів, а наука каже: треба 500-600. А от сала — відводиться лише 5,5 грама на день або близько 2 кг. на рік. Дві пари джинсів на сім років. Одна вовняна спідниця і три блузки — на п’ять років. 3,5 шматка туалетного мила та два шматки господарського — на місяць на одну сім’ю. А ще дві пачки прального порошку, півпляшки шампуня та 1,4 тюбика зубної пасти і три рулончики туалетного паперу... Менше з’їмо, рідше ходитимемо до туалету, та й на прання такої кількості одягу має вистачити.
“МІСТО” поцікавилось, як вінничани розподіляють свою зарплату, на що витрачають, у чому обмежуються.
Подружжя Вікторії і Олександра, мабуть, можна назвати типовою вінницькою сім’єю. У чоловіка — свій маленький бізнес, він — годувальник. Мають двох дітей, за якими дивиться дружина. Власна квартира, власна машина (авто — вже необхідна умова для роботодавців). Після сплати за оренду офіса, виплати зарплати підлеглим, сплати податків дохід не такий вже великий.
— Майже усю зарплату — а це 1,5-2 тис. грн. — витрачаємо на харчі, — розповідає Вікторія. — На їжі намагаємось не економити, бо це і здоров’я, а, відповідно, і заробіток. Хоча продукти купуємо за середньою ціною: не дуже дорогі, але й не найдешевші. Ковбаса, сир, хліб, молоко, рис, макарони... З м’яса купуємо найчастіше куряче, печінку, ковбасу. Ці продукти, в першу чергу, — для дітей. Нещодавно, на “червоному базарі” купили овочі на зиму.
А от від так званих делікатесів та “дорогого” м’яса ця сім’я відмовляється. За квартиру сплачують раз у квартал, для економії встановили лічильники. Одяг купують по мірі необхідності і спершу — дітям, а потім — собі. Якби ж не родичі, які на заробітках за кордоном, було б зовсім складно, зізнається Віка.
— А так — терпимо, — каже вона. — Сподіваюсь, що так складно, як на початку 90-х, більше не буде. Якщо необхідні великі покупки (наприклад, побутова техніка), то чоловік бере кредит. Машину теж взяли в кредит — на заздрість сусідам.
Вінничанка Олена для своїх трьох дітей — і мама, і тато. Каже, що близько 70% сімейного бюджету йде тільки на харчування. Це при тому, що на картоплю та овочі вони не витрачаються.
— Якщо зібрати увесь сукупний дохід, виходить три-чотири тисячі гривень, — розповідає вона. — Головна стаття розходів — це харчування. Один візит у супермаркет — 100-120 грн. На ринок ходжу тільки, коли потрібно скупитись до свят. Деякі продукти намагаюсь купувати оптом, як-то крупи, олія. А на ліки, взагалі, практично грошей не витрачаємо. Без чого діти не можуть, то це без ковбаси і білого хліба. Обов’язково купую питну воду.
Ще одна важлива стаття витрат — сплата за квартиру, яку знімають. Ці гроші одразу відкладаються, і в жодному разі не витрачаються на щось інше. Покупка одягу проходить сезонно і масштабно. Два-три рази на рік Олена разом з дітьми іде на Муніципальний, залишаючи там 1500-2000 тис. грн. Одяг вибирає не з дешевих, аби добре носився.
Сім’я вважається за межею бідності, якщо на день на одного члена сім’ї на харчування витрачається менше п’яти доларів. Це нормативи ООН. Виходячи з рівня середньої зарплатні у вересні (майже 1700 гривень) на день на одного члена сім’ї припадає неповних 37 грн. Це сім’я з однією дитиною, в якій працюють і тато, і мама. Якщо ж дітей двоє, то на одного члена сім’ї припаде неповних 27 грн. Віднімаємо від цієї суми 5 дол. по курсу і що залишається? Як зводять кінці з кінцями пенсіонери? У них молоді ще вчитися і вчитися. І це при тому, що дідусі та бабусі — слухняні платники комунальних послуг.
Чого має вистачити українцю на прожиття, визначається прожитковим мінімумом, а перелік міститься у мінімальному споживчому кошику. За Європейською соціальною хартією, мінімальна зарплата в країні має дорівнювати 2,5 прожиткового мінімуму, а мінімальна пенсія — 1,5 прожиткового мінімуму. Україна не поспішає ратифікувати цей документ.
Рік 2008-ий почали із мінімальної зарплати у 515 грн. — це майже на 80 гривень менше прожиткового мінімуму. Так постійно і доганяємо. Споживчий кошик Уряд не переглядав ще з 2000 року, а мав би раз на п’ять років. Утім, якби ж депутати та урядовці вдягалися так, як передбачено у споживчому кошику, то на зекономлену їх зарплату можна було б збудувати не один десяток підприємств і забезпечити робочими місцями не одну тисячу українців, а то й усю медицину безплатною зробити. Але економимо, в тому числі і на калоріях, тільки ми, „пересічні”.
До речі, на думку чиновників, працездатному українцеві достатньо отримувати щодня 2790 кілокалорій (лікарі кажуть, що необхідно 3200-3700 кілокалорій). Школяреві, пише урядова постанова, треба з’їсти за рік хоча б 109,3 кг овочів, а медицина рекомендує — від 500 до 700. Йому ж Уряд відводить на день 450 грамів молока й кисломолочних продуктів, а наука каже: треба 500-600. А от сала — відводиться лише 5,5 грама на день або близько 2 кг. на рік. Дві пари джинсів на сім років. Одна вовняна спідниця і три блузки — на п’ять років. 3,5 шматка туалетного мила та два шматки господарського — на місяць на одну сім’ю. А ще дві пачки прального порошку, півпляшки шампуня та 1,4 тюбика зубної пасти і три рулончики туалетного паперу... Менше з’їмо, рідше ходитимемо до туалету, та й на прання такої кількості одягу має вистачити.