Два тижні тому в тролейбусах і трамваях Вінниці з’явилися оголошення, де запрошували збирати полуницю в селі Лука-Мелешківська Вінницького району. Для того, щоб потрапити на роботу, потрібно зареєструватися в ”Польовому офісі фірми ”Аграна-Фрут Україна”. Із собою мати дві ксерокопії паспорта, ідентифікаційного коду та медичну довідку або санітарну книжку, де є допуск до роботи.
— Як тільки здала документи, в той же день видали пластиковий пропуск з моїм ім’ям та прізвищем, — говорить 27-річна Олена Горобенко з Калинівки. — Заключили договір. Гроші за збір клубніки будуть платити не на руки, а через банківську картку.
Біля пункту оформлення документів — дошка оголошень. Написано, що за збір кілограма полуниці з корінцями фірма платить 1,2 грн. За полуницю без корінців дадуть 80 коп.
— Насправді це ціни, вказані з ПДВ, якщо його відрахувати, виходить 90 копійок за клубніку з корінцями і 50 копійок — без корінців, — пояснює Горобенко. Торік вона також працювала на збиранні цих ягід. Каже, ціни не змінилися.
Після оформлення документів інструктори розповідають, коли приходити на роботу, о котрій вирушають автобуси.
— Треба вдягати штани, на руки — перчатки, інакше листям можна пожалитися, — каже бригадир Ніна Сотник, 55 років.
Автобуси збирають охочих із райцентрів та навколишніх сіл. На роботу потрібно діставатися тільки службовим транспортом. Щодня за проїзд відраховують із заробітку 5,5 грн.
— Ви ж зрозумійте, якщо ви будете їхати власною машиною, то не знатимете, де працюють люди, — пояснює адміністратор приймального пункту. — У нас кілька полів із полуницею, які розкидані по території. Тому краще їхати нашими автобусами. З райцентрів вони їдуть о четвертій ранку, з Вінниці — о п’ятій.
Уранці 10 червня на пл. Перемоги у Вінниці о 5.00 людно, на лаві чекають близько 20 жінок та кілька чоловіків.
— У мене всі руки червоні, якийсь такий сорт дуже сочний, що нічим не відмивається, — каже 34-річна Ольга Гаврищук. — Я вже й хлоркою терла, і пемзою, навіть растворітєлєм пробувала — не помагає.
— Якби ж платили за ту клубніку нормально, а то вчора ледь не вхляла біля неї, а назбирала всього 20 ящиків, а це гривень 70. А обіцяли ж платити по 2 гривні за кіло, — каже жінка в червоній футболці та білій хустці. — Он Іра Молочна в Київ поїхала. Там під столицею є якась фірма, яка за кіло клубніки платить 2,5 гривні. За день люди заробляють по 200 гривень.
До зупинки під’їжджає автобус. Двері ледь відкриваються, бо вже повно людей.
— Знов не попадемо на першу ходку, — ображається Гаврищук. — Тут так — чим раніше станеш до роботи, тим більше заробиш.
Наступний автобус під’їжджає через 10 хв. Також повний, але люди втискуються. На сидіннях сидять по троє-четверо.
Поля з полуницею розташовані за селом Лука-Мелешківська, що за 3 км від Вінниці. Автобус під’їжджає до входу, перед яким стоїть натовп. Територія обгороджена колючою сіткою. Охоронець перевіряє перепустки. На одному полі залишають 240 осіб. Решту везуть на інше.
Під час поїздки люди розповідають, що там краща полуниця, її збиратимуть уперше, тому ягід більше. Розпитують, хто звідки приїхав. Чимало з інших районів, добираються також службовим автобусом із Хмільника, Козятина, Могилева-Подільського. Щоби вчасно потрапити на роботу, виїжджають о третій ранку.
— Чула від агронома, що там зовсім інший сорт, — каже Марія Миколенко, 40 років. — Клубніка більш упруга, й від неї не червоніють руки.
На поле заходимо по одному за перепустками. Охоронець ділить усіх на бригади. У кожній по 60 осіб. Прямуємо в інший кінець поля, з собою беремо пластикові ящики та підставки до них. Кожен займає ряд полуниці. Бригадири записують номери перепусток і робітників.
— Санки ставиш посеред рядка — і вперед, — повчає вінничанка Євгенія Соколенко сина 12-річного Артема. Хлопець уперше приїхав збирати полуницю. — Ту, яка дуже м’яка і червона, не бери, краще відбирати цупку, бо на перебірці забракують.
За годину тракторами підвозять спеціальні дерев’яні ящики й пластикові коробочки.
— У пластикові збираємо клубніку з корінцями. Слідкуйте, щоб вона була не перестигла, — радить інструктор, походжаючи між рядами.
Люди беруть одразу по кілька ящиків.
— Треба зранку набрати багато ящиків, бо під обід їх уже не буде, — радить Тетяна Покропна, 28 років. — Тут із тарою погано, не взяв одразу — твої проблеми. В іншій тарі клубніку не приймають.
Повні ящики полуниці відносять на пункт прийому в кінці поля. Там контролери перевіряють якість та записують кількість.
— За повний пластіковий ящик із клубнікою платять 4 гривні, — каже Ярослав Головай із Вінниці. — Коли я сюди тільки устраювався, обіцяли платити по 10 гривень за ящик. За день реально зібрати 15 ящиків. Деякі люди умудряються зібрати по 20–25 ящиків, та то дуже тяжко. Після збору клубніки рук не відчуваєш.
Роботу завершують о 12.00. Перед виходом охорона перевіряє пакети й сумки. Виносити ягоди за територію поля заборонено.
— А з’їсти її багато не можна, — додає Тетяна Покропна. — Хто з’їсть більше двох десятків — дуже часто ходить у туалет, бо розстройство желудка.
Міжряддя полуниці встелені соломою. Це голландська технологія. Так ягоди менше гниють і після дощу залишаються чистими.
Для довідки:
160 гривень обіцяють платити за день збирання полуниці в Польщі. За кордон набирають на сезонний збір ягід на шість місяців. Робітників забезпечують житлом і дворазовим харчуванням. У Фінляндії за кілограм зібраної полуниці платять 7,95 грн, у Німеччині — 8 грн.