Михайло Михайлович Глазунов мешкає у невеликій двокімнатній оселі на вулиці Порика. Зі столітнім ювілеєм його тепло привітали рідні, друзі, сусіди. Завітали до нього й заступник міського голови Андрій Рева, директор департаменту соціального захисту Лариса Попова та депутат міської ради Олександр Парвадов. Довгожителю вони вручили вітальні листи від Президента України, керівництва області та Вінниці.
Тамара Глазунова, невістка ювіляра, яка працює викладачем у Вінницькому педагогічному університеті, розповіла цікаві факти з біографії Михайла Михайловича.
– Він належить до покоління, на долю якого випало чимало випробувань. Михайло Михайлович Глазунов ніколи не втрачав оптимізму та любові до життя. Народився він 22 жовтня 1913 року в селі Чащино-Дворики Тамбовської області, в багатодітній селянській родині. Його батьки були віруючими, вся родина ходила до церкви.
Михайло був відчайдухом, інколи навіть брав участь у кулачних боях. А вечорами причаровував дівчат піснями, які виконував, акомпануючи собі на балалайці чи гармошці…
Зі своєю майбутньою дружиною Ганною Пивошенко він познайомився в Гаграх за кілька років до початку Великої Вітчизняної війни. Вона працювала телефоністкою. Між ними відразу виникло кохання. Не зволікаючи, він запропонував їй одружитися. Українська красуня погодилася, оскільки він був добрим, турботливим, мав гарне почуття гумору тощо.
Коли спалахнула війна, Михайла відразу призвали в армію та відправили на фронт. Дружина залишилася сама, чекала на дитину. В лютому 1942 року Ганна народила сина Славка. Про радісну подію жінка неодноразово писала чоловікові на фронт, але він не отримав її звісток і не відповідав. Тоді вона зважилися на відчайдушний крок: взявши сина, якому було лише півтора місяці, відправилася шукати чоловіка на фронт. І таки знайшла. Зустріч була недовгою: фашисти стрімко наступали…
Михайло Михайлович брав участь у багатьох запеклих боях – на Малій Землі, на Донбасі... Він був чотири рази поранений. За бойові заслуги нагороджений орденами Червоної Зірки, Вітчизняної війни I ступеня, Богдана Хмельницького III ступеня, багатьма медалями.
Після війни поїхав на Далекій Схід. Там працював у будівельній організації. До Вінниці переїхав у 1967 році й багато років працював кранівником.
Його єдиний син помер 17 років тому. Торік він втратив дружину Ганну. Але його дуже люблять і не залишають на самоті внуки Вікторія та Максим, правнучки Катерина та Марина.
У Михайла Глазунова часто запитують, у чому секрет довголіття. Усе просто: протягом життя він був сповнений оптимізму, байдужим до спиртного, любив співати та майструвати.