«Порошенко дав мені «вудку», якою я навчився «ловити рибу» - улюблений фотограф президентів

10.06.14 10:20 6024

«Порошенко дав мені «вудку», якою я навчився «ловити рибу» - улюблений фотограф президентів

«Улюблений фотограф» Володимира Путіна і Петра Порошенко, член журналістських спілок України та Росії і, одночасно, "жидобандерівець" - ці, на сьогоднішній день, полярні статуси – частина біографії вінничанина Зорія Файна. У його портфоліо – фотосесії усіх українських Президентів і майже усіх прем’єр-міністрів. Проте, маючи досить скромні потреби, особливих статків фотохудожник не нажив.

Файн зустрічає мене у своїй фотостудії у історичному центрі Вінниці. Обстановка нетривіальна – тут все «по-домашньому»: на стіні - великий старовинний годинник, різні меблі, у сусідній кімнаті - піаніно «Zimmermann» і картини майстрів із Монмартру. Зорій – людина різностороння - композитор, мистецтвознавець, викладач і наразі ще й письменник. Спілкуючись, розумієш, чому саме йому дістаються ВІП-замовлення: Файн щирий, але, як справжній фотохудожник, не проти прикрасити дійсність.

- Зорію, якщо ще рік-два тому статус «улюбленого фотографа Путіна» відкривав тобі двері до багатьох олігархів, то наразі це, швидше, негатив. Часто дорікають?

- Докори і сарказм чую, як це не дивно, від журналістів. З їх легкої руки я отримав це «звання» і мене вітали, розривали на інтерв’ю. А зараз від декого звучать протилежні слова. Мовляв, забирай манатки і дуй на Росію, бо ж ти «улюблений фотограф Путіна». А я і не цураюсь. Тим паче, цей випадок аж ніяк не пов’язано із політикою. У cічні 2011 року я був у Москві декілька тижнів. І звернув увагу, що на полицях книжкових магазинів чимало альбомів із фото столиці, але я би проілюстрував трохи інакше, можливо, не так помпезно. Я зробив таку сесію недорогою звичайною «мильницею». Свідомо. Бо хотів довести, що не фотоапарат робить знімки, а фотограф. Вийшло. Коли розмістив світлини в Інтернеті – мені написав Володимир Путін. Думав, що це – жарт. Але в Адміністрації Президента РФ це підтвердили і журналістам. Саме газетники й вигадали кліше, яке згодом розтиражували інші ЗМІ – «улюблений фотограф Путіна».

Фото Зорія Файна

Зараз мої коментарі у соцмережах з приводу Росії теж можуть багатьом не подобатись. Але я маю власну думку і нехай вона відрізняється від загалу, вона – моя. Ось, наприклад, на День Європи у Вінниці якісь маргінали кидали дартс у портрет Путіна – мене це обурило. Хіба це європейська позиція? Ми ж говоримо про європейські цінності. Я, наприклад, можу не боячись носити футболку з написом «жидобандера». Правда – вона зі мною. Я патріот своєї землі. Але я не ідіот, який вірить фантикам і скатується на те, щоб Президентів інших країн паплюжити. Їх обирали люди, що живуть там.

- А що це за історія із футболкою «жидобандера»?

Зорій Файн

- Мені дуже сподобалась така футболка на Коломойському і дружина мені замовила таку ж. На ній – зображення мінори у вигляді тризуба і внизу підпис «жидобандера». Дуже тонке і влучне поєднання. Я пишаюсь тим, що я єврей і живу у багатонаціональній країні. Якщо «копнути» історію, український народ багато отримав від того, що на цій землі жили великі люди різних національностей, в тому числі, і євреї. Наприклад, згадати найвеличнішого святого іудаїзму, засновника хасидського руху, єврейського цадика Баал-Шем-Това, який похований у Меджибожі. Його внука – ребе Нахмана, на могилу якого до Умані з’їжджаються тисячі паломників-хасидів. Великі люди збагачують землю, на якій живуть.

Так от, одів я цю футболку, спортивні штани, кросівки і пішов прогулюватись містом. Не всі знайомі схвалили мій «look», вважаючи його надто епатажним. А якісь дівчата із Луцька, навпаки, попросили мене сфотографуватись із ними біля Вінницької Вежі. Фото з прогулянки я виставив в Інтернет. І одразу мої друзі із Росії розпочали коментувати, що я потрапив під вплив «хунти». Для мене мій вчинок був своєрідним випробуванням вінничан на толерантність. І «гірким сарказмом» у відповідь до тих речей, що відбуваються у країні – сепаратизму, федералізації, расизму.

- Твою «мову світлин» розуміють?

- Не завжди. Пропагандистська машина працює ідеально. На травневі ми із друзями поїхали у Карпати. Завше у цей час ми подорожуємо у Крим, а цьогоріч не поїхали принципово. Уявіть, 35 груп вінницьких туристів і жодна не поїхала у Крим! Дізнавшись про криваві події в Одесі телефоном, я зробив ще одне фото для соцмереж – на вершині гори – єдиних гір, що наразі залишились в Україні, із українським прапором і у цій футболці. Знову «нарвався» на шквал звинувачень у шовінізмі.

- Згадав у відповідь росіянам Крим?

- Авжеж. Проте, на мою думку, вони завше ідеалізували Росію. Пригадую, як напочатку 2000-х приїхав у Воронцовський палац і попросив безкоштовний білет за посвідченням Спілки журналістів України. То вони й чути нічого не хотіли! Ситуація кардинально змінилась, коли я дістав посвідчення Спілки журналістів Москви. Мені навіть наукового співробітника у супровід дали, щоб екскурсію провів.

Фото Зорія Файна

- А як тобі вдалося отримати ці посвідчення?

- У 1995 році я закінчив Російську академію музики імені Гнесіних (Москва) по класу композиції професора Г. В. Чернова. Згодом шість років працював у столиці у різних видавництвах. Як художник-оформлювач брав участь у виданні понад 70-ти поліграфічних проектів. Відтак, із 1999 року я - член Міжнародного союзу слов'янських журналістів, у 2000 році отримав посвідчення Члена спілки журналістів Росії та Москви, а також спілки фотохудожників Росії. Заробляв фотографуванням і концертною діяльністю, які піаніст.. Кому цікаво, може у мене на сайті подивитись імпровізації на українські теми. А коли приїхав в Україну – працював у виданнях Вінниччини і вступив у 2002 році до Національної спілки журналістів України.

- Як ви познайомились із Петром Порошенко?

- Він шукав фотографа. Довго. Я лише приїхав із Москви на батьківщину – я народився у Вінниці. Влаштувався працювати у місцеву газету «9 вал». Редакція направила мене у Київ зробити фоторепортаж з прес-конференції Віктора Ющенко і Петра Порошенко. Захід був трохи нудним і мені на місці не сиділося. Зробив декілька кадрів, передав Петру Олексійовичу на диску. Йому все дуже сподобалось. Він мене почав переманювати і запропонував гарні умови: зарплата вп’ятеро більше, ніж я отримував у газеті, квартиру у Вінниці для мене і родини зняли. За вісім років я із ним об’їздив всю Україну і не лише.

сім'я Порошенко, фото Зорія Файна

- Отже, як «сторожил» у ВІП-команді, ти добре тонкощі характеру нинішнього Президента України. Кажуть, він надчутливо відноситься до критики, ти це відчув?

- Можу сказати, що це властиве абсолютно всім ВІП-персонам. Я працював із усіма українськими Президентами та багатьма прем’єр-міністрами і скажу, половина з них надчутливо реагує на критику. Отже, і фото має бути ідеальне – як фотохудожник я намагаюсь трошки прикрасити дійсність. Пригадую фотосесію одного із політиків, дружина у якого була набагато молодшою. І щоб не був сильний контраст на фото, я попросив візажистів її «зістарити». Така реакція ВІПів, на мою думку, пов’язана не із особистістю людини, а із тими ризиками і навантаженнями, які приносить публічність і відомість.

Щодо особливостей Петра Порошенко… У нього колосальна працездатність. Не міг у це повірити, якби не відчув на собі. Я інколи не витримував графіку – він міг призначати нараду на дві години ночі, далі - на чотири ранку, а у вісім ранку вже чистий і вибритий, заїхавши додому, вирушав на засідання парламенту. Ніхто не міг витримати такий темп.

І батько у нього такий же «живчик». Уявіть, чоловік, якому далеко за сімдесят, о 8-й ранку виїздить із головами агрокомплексів у «ПАЗику» у поле. І контролює роботу. Жорстко. Щоб не гнали халтуру.

- Коли Віктор Ющенко став Президентом України, місце у прес-службі тобі не запропонували…

- Відповіли, що «людям Порошенко» у команді нинішнього Президента не місце. І його дружині, Катерині Ющенко, теж не рекомендували. Згодом ми із нею зустрічались на весіллі сина одного із губернаторів. Вона запевнила, що жалкує, що не наполягла взяти мене своїм особистим фотографом.

- Зараз у команду не кличуть?

- Мене у фейсбуці піддразнювали напередодні виборів – ти, мовляв, станеш особистим фотографом Президента. Але я у політику не рвуся. Порошенко свого часу дав мені хороший старт –купив для роботи «правильний» фотоапарат – «Олімпус» за 2,5 тисячі доларів. Це була фантастика! Цим фотоапаратом я далі собі згодом заробив все решту. До речі, це його любима приказка: «Я ніколи не даю їжу, я лише даю вудку, щоб людина сама собі виловила рибку».

- Наразі ти працюєш над спільним зі столичним агентствами проектом, присвяченим сімейним цінностям. Що це за проект?

- У суспільстві втрачаються такі поняття, як вірність, любов, толерантість, повага до старших. У Європі подібні проекти дуже актуальні. Мені поставили завдання «підловити» нюанси щирих відносин – десь хлопчик із дівчинкою за руки тримаються, чийсь ніжний погляд, батьки-діти. Щось на кшалт такої соціальної реклами можна вже бачити у Вінниці. Приміром, на трамвайних зупинках – плакати із цитатами Михайла Коцюбинського. Слід культивувати сімейні цінності, адже від того, що вони нівелюються, втрачає нація, країна.

Юлія Тимошенко, фото Зорія Файна

- Яким був твій найбільший гонорар: як журналіста, фотографа? За яку роботу?

- За одну репортерську світлину Тимошенко у Парламенті одного разу отримав майже річний гонорар. Суму не називатиму.

- Днями, ти анонсував завершення своєї першої автобіографічної книги. Чим вона може бути цікава іншим?

- Як автор, хочу, щоб книга стала бестселлером.

- Аргументи?

- Гранично відверте, чесне видання. Не можу читати набір тексту, словоблуддя, просто щоб вбити час. Критики порівняли книгу із концентратом коли: «випив» сторінку і «заряду» вистачає на тиждень. Це – щоденник: спостереження, короткі ессе, дорожні нотатки. Назва – «Кава-брейк із його Високістю». І розпочинається вона із історії про візит до арабського шейха в Емірат Рас-Ель-Хайм в складі делегації бізнесменів. Продовження - часи президентства Ющенко. Короткі «мазки», як з’явились кортежі броньованих «Мерседесів», по три гелікоптери Мі-8 у село прилітали і ніхто із охорони не знав, із якого вийде Президент. А Кучма літав на маленькому семимісному вертольотику.

Книжка написана російською мовою - 150 сторінок формату А-4. Тут є і про мою маму, із якою у мене були важкі відносини, про дітей. Загалом, 49 статей. Коли ти пишеш правду, це відчутно. Читач розуміє, що його не водять за ніс і йому цікаво.

Вирішив зробити електронне видання - це дозволить зберегти якість ілюстрацій і розмістити кольорові знімки. До того ж тираж можна не обмежувати. Вартість книги на електронних маркетах буде дуже символічна – 20-40 гривень.

- Окрім вищезазначених регалій, ти ще й Заслужений діяч мистецтв. Коли встиг?

- Це сталось у 2009-му за Указом Ющенко. Тоді вийшов мій перший фотоальбом «Золота підкова Черкащини» – одна з перших туристичних візитівок України. Альбом перевидавався тричі. Було навіть видання у шкіряному перепльоті, який Ющенко дарував усім гостям із-за кордону. Заради гарних знімків, я працював над створенням альбому півтора роки. На деякі зйомки мені виділяли вертоліт. Багато працював у художньому музеї, робив виставки, систематизував експонати, підготував ряд видань, в т.ч. і про Вінницю – її видали поляки ще у 2005 році – взагалі: робота мистецтвознавця мені більш до душі, аніж, як хлопчисько, бігати з фотоапаратом.

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Наталія Журбенко
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)