П’ятничанський храм Різдва Богородиці, який вистояв роки війни і часи Богоборства у свято Різдва Пресвятої Богородиці відзначив не просто своє престольне свято, але й ювілей – 100-річчя від дня свого заснування.

П’ятничанський храм Різдва Богородиці відзначив сторічний ювілей

Розпочалося свято Божественною літургією. Після урочистого богослужіння відбулась хресна хода навколо храму.

П’ятничанський храм Різдва Богородиці відзначив сторічний ювілей

Для довідки:

П’ятничанський храм Різдва Богородиці – один з найбільших храмів міста.

Хоча храм було збудовано на початку XX століття, але історія його простягається на декілька століть глибше. Приблизно 400 років тому поряд з Вінницею з’явилось невеличке поселення під назвою П’ятничани. Назва походить від першого його володаря пана Миська П’ятничанського. За описом на 1552 року у поселенні П’ятничани проживало усього 42 мешканці. У зв’язку з відсутністю власного храму, жителі поселення відвідували церкву Покрови Пресвятої Богородиці, що була у Вінницькому замку. У XVII ст. жителями П’ятничан було розпочато будівництво власної церкви на честь Різдва Пресвятої Богородиці.

Перший храм

1 квітня 1732 року священиком Красовським було звершено освячення храму на честь Різдва Пресвятої Богородиці. Храм було побудованого за древньою традицією подільського храмового зодчества. З часом П’ятничани стають великим поселенням, у зв’язку з цим виникає потреба у збільшенні храму. У 1814 році до храму було прибудовано ризницю та всередині було створено хори для півчих. У 1826 році для храму було написано новий 4-ярусний іконостас, а у 1861 році до храму було прибудовано притвор з 18-метровою дзвіницею. З часом довкола храму було збудовано приміщення для причту. У 1865 році при підтримці графів Грохольських при храмі було збудовано дерев’яну церковно-приходську школу, що своєю чергою, була одною з перших у місті. Цікавим є те, що храм на даний період часу нарахував 1610 прихожан, мав у своїх володіннях церковну садибу та наділи землі.

Йшли роки, храм старів та вже не мав змоги вмістити усіх віруючих. У зв’язку з цим , на початку XX ст. Було прийнято рішення про побудову нового кам’яного храму. Під будівництво нового храму було обрано місце поблизу річки Південний Буг, поряд з переправою. Старий храм проіснував до 1920 року. Церква, я пам’ятка архітектури була вивчена Київським відділом охорони пам’яток старовини. Науковці зробили заміри храму та фотознімки. Для збереження храму, віруючі пропонували передати його с. Слобода-Шереметівська, але церква так і не була передана. За деякими даними храм згорів, також існує версія про те, що він був розібраний на будівельні матеріали.

Новий Храм:

Досить точних даних стосовно процесу будівництва та освячення самого храму на жаль не відомо. Відомим є лише те, що храм будувала бригада старообрядців, котрими керував німецький інженер. Освячення храму було здійснено приблизно у 1913-1914 рр. Служіння у ньому розпочалось під час Першої світової війни. До нового храму було перенесено іконостас та ікони зі старого. Одна з ікон збереглась і до наших часів – це список XVIII cт. Древньої чудотворної ікони Божої Матері Барської.

Закриття храму

У 30-х роках настоятеля храму було заарештовано, а сільрада колгоспу П’ятничан таємно прийняла рішення про закриття церкви. Увечері храм було оточено солдатами, активісти-комсомольці на чолі з головою сільради вскочили до храму , почали скидати ікони, руйнувати іконостас. Четверо людей намагалось скинути з центрального куполу хрест, але тільки зігнули його. З дзвіниці було скинуто дзвони. Після цього в храмі було зроблено зерносховище. Були намагання зробити у алтарній частині храму хлібний магазин, але місцеві жителі його не відвідували . У 40-х роках центральний купол було розібрано, а у самій будівлі храму було створено сільський клуб.

Храм у роки Другої Світової війни

У період Німецько-радянської війни, у 1942 році, окупаційна німецька влада використовувала храм для збору молоді, котру спроваджували до Німеччини. Є згадки старожилів, що деякі люди знаходили порятунок тікаючи через підземний хід, котрий знаходився під храмом.

По закінченню війни на прохання жителів була повернена віруючим. У 1962 р. Було прийнято рішення про закриття у Вінниці кафедрального Спасо-Преображенського собору. У зв’язку з цим на декілька десятиліть кафедральним собором міста стає храм Різдва Пресвятої Богородиці. Сюди зі Спасо-Преображенського собору було перенесено церковну утвар, ікони та іконостас. У якості правлячих архієреїв Вінницької єпархії тут здійснювали своє служіння архієпископ Аліпій (Хотовицький) та митрополит Агафангел (Саввін). Завдяки старанням митрополита Агафангела у храмі було зроблено капітальний ремонт. Поряд з церквою було збудовано багатофункціональний приходський дім. У 80-х роках церкву було розписано. Також у цей час у храмі було створено преділ на честь святого Іоана Богослова, котрий проіснував тут до 90-х років. У цей час собор стає центром духовного життя міста.



Переглядів: 9794
Поширень: 0