Весна. Не так давно минуло свято 8 березня – міжнародний день жінок. Усі вітали своїх дружин, матерів, бабусь. А незабаром усе прогресивне людство святкуватиме 65-у річницю Великої Перемоги, а свій внесок у цю перемогу зробили, в тому числі, і жінки. Серед них – Олександра Герасимівна Ястремська, лейтенант медичної служби, яка не раз рятувала життя молодим бійцям, іноді стоячи по 12-16 годин за операційним столом.
Взагалі, подвиг військових медиків у роки Великої Вітчизняної викликав загальне захоплення і пошану. У неспокійний воєнний час сотні тисяч жінок прагнули потрапити на фронт. Сестри милосердя часто не мали ніякої медичної освіти, отож отримували необхідні навички вже безпосередньо на місці, під керівництвом лікарів.
У всі часи та повсюди людина в білому халаті — затребувана професія. Навіть найбільш непохитна і самодостатня людина, коли захворює, стає уразливою. Пацієнтові хочеться, щоб його не тільки лікували пігулками, ставили крапельниці, робили уколи, але й морально підтримували. Адже правду говорять, що одужує швидше той, хто вірить у зцілення. На цьому нелегкому шляху медсестра надає посильну допомогу і підтримку, піклуючись як мати про пацієнта.
Олександра Герасимівна народилася 16 червня 1923 року, тобто, без трьох років, дев’ять десятиліть тому. І вирішила присвяти своє життя медичній справі, вступивши до Чернігівського медичного технікуму. Минуло декілька років наполегливого навчання, і ось на руках щасливої випускниці – диплом та направлення на роботу, аж раптом – війна. Через місяць вона потрапила на фронт і пройшла важкими дорогами з відступаючою армією аж до Волги, де, разом з усіма, зупинилася в непохитному Сталінграді. Там, у місті, яке відважні радянські воїни перетворили на справжню фортецю, десятками тисяч умирали, але не здавалися, і таки переламали на Волзі хребет фашистському звірю, вона, медична сестра, рятувала поранених бійців. Найважчим, за словами Олександри Герасимівни, було вперше побачити на столі скривавлене тіло юного хлопця-солдата. Згодом довелося воювати на Курській дузі, де точилися запеклі бої, поранених було безліч. Лікарі та сестри не спали по декілька днів, безперервно надаючи медичну допомогу бійцям та командирам і на самому полі бою, витягуючи поранених із сектору обстрілу на своїх тендітних плечах.
Звичайно, на те й існує медик, аби рятувати життя іншим, але трапляються випадки, коли і він потребує медичної допомоги… Одного дня таке сталося і з Олександрою під час боїв за визволення України.
Це було під Харковом. Під шквальним артилерійським вогнем вона бігла на крик пораненого, і раптом за її спиною розірвався снаряд. Олександра Герасимівна отримала тринадцять осколочних поранень, один – в область живота. Після такого мало хто виживає, але завдяки таланту молодого хірурга, який буквально витягнув дівчину з того світу, вона живе ось уже майже сімдесят років.
Але талант і бажання допомогти хірурга – це ще не все. Для того, щоб поставити Олександру на ноги, потрібна була кров, і в цьому їй допомогла подруга, Катерина Пугачова, яка після надання крові ще й сама її влила. Дотепер Олександра Герасимівна загадує її зі слізьми на очах і великою вдячністю…
Той злощасний снаряд також роздробив ліву руку і наніс пошкодження в області тазу, відірвало двадцять вісім квадратних сантиметрів тазової кістки!.. Але вона впоралась, витримала. Звідки в неї взялися сили, щоб все це перебороти, жінка і сама не знає…
Пройшли роки, війна закінчилася. Олександра Герасимівна знайшла свою половинку, народила прекрасного сина, який зараз є для неї опорою, який допомагає її в усьому.
– На нього впали всі мої проблеми, – так каже жінка-ветеран.
Олександра Герасимівна має внучку і гарненьку правнучку, котрі обожнюють свою бабусю. Життя склалося, хоча й було воно дуже важке, сповнене страждань, крові та мук. Але заслуги перед Батьківщиною не залишилися забутими. Декілька днів тому ще один орден Богдана Хмельницького ІІІ-ого ступеня знайшов свого власника – підполковник медичної служби у відставці Олександра Ястремська отримала нагороду з рук військового комісара полковника Валерія Нагайчука. Нехай і через багато десятиліть, а ратна служба фронтової медсестри сьогодні гідно вшанована!
Курсант-стажист
Дмитро Струтинський