Але чи є привід хвилюватись із цього приводу вінничанам, адже у нашому регіоні жодна з національних меншини давно не утворює значних осередків.
Слабкі місця закону
- Справді, у Вінницькій області найбільше росіян. Якщо вірити Всеукраїнському перепису 1989 року, то їх 5,9%. А якщо перепису 2001 року - 3,8%. - говорить начальник відділу у справах національностей Вінницької облдержадміністрації Алла Ратинська. - Як бачите, навіть ця найбільша національна меншина до передбачених законом 10% досить суттєво не дотягує.
На Вінничччині мешкають також поляки, білоруси, євреї, молдавани, вірмени, цигани, азербайджанці, татари... Але жодна з цих національностей не перевищує одного відсотка від загальної кількості населення області.
Єдиним винятком з цього правила можна вважати хіба що невеличке село Миколаївка, що у Козятинському районі. Свого часу із понад дев\'ятисот його жителів чеська громада нараховувала приблизно 150 чоловік. Принаймні саме стільки осіб внесли до списків, коли створювали тамтешню громадську організацію — товариство «Голендерські чехи». Мабуть, це єдина громада в області, яка могла б скористатись із положень нового законпроекту. Але за іронією долі законодавці не внесли чеську мову до переліку регіональних, або мов меншин.
- У цього законопроекта є й інші слабкі місця, - підказує Алла Ратинська. - Адже ідентифікувати носія мови нині не так вже й просто. Майже не залишилось документів, які фіксують національність громадянина. Принаймні, в паспорті, чи свідоцтві про народження такі графи зникли давно. Національну приналежність треба буде підтвердити довідками з РАЦСу, чи навіть архівними документами. Ні прізвище, ні зовнішність, ні те, якою мовою людина зазвичай спілкується, не замінять документального підтвердження.
Втім, звичайних вінничан цікавлять не законодавчі казуси, а більш банальні речі. Зокрема, якою мовою будуть підписані цінники у магазинах, інструкції для ліків, формуляри у державних установах, як дублюватимуть фільми в кінотеатрах і якою мовою вестимуть телепередачі, чи треба буде обов\'язково вчити українську, а може вже й без російської мови нікуди? Питань поки що більше, ніж відповідей.
Що ж то за проект
За слушним зауваженням тих, хто вже читав законопроект, він дозволяє жити в Україні та практично жодного разу не зіштовхнутися з українською мовою. Хіба що в школі уроки української мови будуть обов\'язкові. Та в армію без її знання не потикайтесь.
Усе інше – садочок, вступ до вищих навчальних закладів, наука, освіта, кіно, радіо, телебачення, газети, оголошення, публікація нормативних актів – зможуть існувати цілком без української мови.
Законопроект передбачає, що "застосовуються заходи, спрямовані на використання регіональних мов або мов меншин, за умови якщо кількість осіб, – носіїв регіональної мови, що проживають на території, на якій поширена ця мова, складає 10 відсотків і більше чисельності її населення".
Навіть у листуванні з центром органи місцевої влади зможуть використовувати 18 регіональних мов та вимагати відповіді цією ж мовою:
"У листуванні місцевих органів державної влади і органів місцевого самоврядування з органами державної влади вищого рівня дозволяється застосовувати цю регіональну мову (мови)".
Особливо дивує положення законопроекту, за яким "У внутрішніх правилах підприємств, установ та організацій будь-якої форми власності забороняється прийняття будь-яких положень, що виключають або обмежують у спілкуванні співробітників використання державної мови, російської, інших регіональних мов або мови меншин. В роботі підприємств можуть використовуватися й інші мови".
І одразу змальовується ситуація, коли недбайливий працівник чи навіть чиновник пояснює свої дії керівництву мовою "меншини". Наприклад, сомалійською, чи корейською...
Всупереч конституції
Законопроект Колесніченка суперечить чинному рішенню Конституційного суду від 14 грудня 1999 року №10 рп/99 у справі про офіційне тлумачення положень статті 10 Конституції щодо застосування державної мови. Причому, не якось частково, а практично весь.
Зокрема, там було зазначено, що мови національних меншин можуть застосовуватися "поряд з державною мовою". А Колесніченко пропонує не поряд, а замість.
Йдеться не тільки про право використовувати регіональну мову в публічній сфері, але й про обов’язок. Законопроект містить положення про те, що заходи щодо використання і захисту регіональної мови або мови меншини є "обов’язковими для місцевих органів державної влади, органів місцевого самоврядування, об’єднань громадян, установ, організацій, підприємств, їх посадових і службових осіб, а також громадян – суб’єктів підприємницької діяльності та фізичних осіб".
Тобто, мають місце натяки на примушування використовувати регіональні мови, навіть фізичних осіб. І це роблять ті, хто волав про насильницьку українізацію.
Депутат від Партії регіонів Олег Надоша пояснив суть просто:
"Я вважаю, що це зроблено для того, щоб мобілізувати свій електорат. Люди, які вважають, що вони переживають за українську мову, зберуться навколо опозиції, котра її захищає. А хто проти – ті, очевидно, прихильники Партії регіонів. Мобілізуються електоральні поля".
Отже закон був вигідний політикам. А от Україні - навряд чи. Адже коли у порох соціальних проблем потрапляє іскра патрітизму - вибуху не минути.
Як ми повідомляли раніше Вінницька міськрада закликала парламент перенести розгляд мовного питання на післявиборчу каденцію.