"Тиждень" розмовляв із вінницьким міським головою Cергієм Моргуновим про нагальні проблеми міста, роботу з внутрішніми переселенцями, залучення інвестицій і зміни в суспільстві після Євромайдану.
Як Євромайдан та війна на Донбасі позначилися на Вінниці та вінничанах? Які зміни спостерігаються від 2014-го?
— Ця ситуація, безумовно, вплинула на Вінницю, як і на країну загалом. Революція гідності активізувала громадянське суспільство. Це важливий крок, але потрібно, щоб будь-яка ініціатива громадськості була конструктивна. Соціум у обласному центрі консолідувався у зв’язку із цими подіями. Чітко почав проявлятись патріотизм як щодо держави, так і щодо нашого міста.
Є активна волонтерська діяльність. Ініціатива простежується не лише серед громадських діячів або бізнесу, а й серед звичайних громадян. Коли ми проводили День Європи чи День міста, то робили акценти на волонтерській діяльності. Усі розуміють: якщо наші хлопці не боронитимуть незалежність, то ворог може прийти й на вінницьку землю.
Водночас по всій країні спостерігається погіршення соціально-економічної ситуації, яке, безумовно, вплинуло на моральний стан вінничан. Проте нам вдається ще втримати певні позиції, оскільки маємо план розвитку — його й реалізовуємо.
Яка ситуація з внутрішньо переміщеними особами, організаціями? У 2014-му, наприклад, до Вінниці переїхав Донецький національний університет… Які є складнощі?
— Уперше ми відчули цю проблему, коли почали приїжджати люди з Криму. На сьогодні у Вінниці проживає 217 сімей із півострова, які стоять на обліку. Загалом переїхало 3936 родин із Донбасу й АРК. Наші соціальні служби працюють у цій царині достатньо системно й ефективно. Усі потерпілі в повному обсязі отримують державну допомогу, передбачену законодавством: у 2015-му надійшло близько 30 млн грн. Крім того, соцслужби допомагають охочим із працевлаштуванням. У всіх містах є проблеми з чергами до дитячих садочків. Саме тому ми прийняли рішення пропускати дітей із переміщених сімей без черги. Так само немає питань щодо шкіл:усі навчаються.
Робота в напрямку інтеграції повинна бути взаємна: важливо, наскільки ці люди хочуть інтегруватись, брати участь у житті міста. Є ті, хто просто живе на соціалку, але є і такі, що розвивають бізнес, хоч там утратили все. Ці громадяни в біді, тож ми їм повинні допомогти. За ініціативою територіальної громади у 2015 році з міського бюджету було виділено 110 тис. грн для 20 сімей, які найбільше того потребували. У 2016-му — вже 35 тис. грн для дев’яти родин.
Донецький національний університет — це один із найкращих вишів країни з великим науковим потенціалом. Коли він шукав нове місце, де міг би працювати, у Вінниці саме перейшов у комунальну власність адміністративний корпус одного із заводів. Крім того, ДонНУ узяв у оренду інші будівлі по місту — уже в приватних осіб. Коли 900 викладачів переїжджає, завжди є проблеми — і з житлом, і з організацією нормального навчального процесу. Але місто Вінниця докладало всіх зусиль, щоб забезпечити необхідне. На 2015/16 навчальний рік Донецький університет уже набрав понад тисячу студентів, більшість із яких вінничани та жителі області.
Як в місті проводиться і сприймається декомунізація?
— У 2014-му по всій Україні спостерігалися досить часті випадки вандалізму: молоді радикально настроєні люди трощили все пов’язане з радянським періодом. І Вінницю це теж не оминуло.
Але все потрібно робити цивілізовано. Ми, мабуть, перші в Україні знайшли комплексний підхід до цього питання. Розробили стратегію, тільки-но були чітко ухвалені положення закону про декомунізацію. Змінювати назви вулиць потрібно дуже обережно, оскільки ці зміни торкатимуться насамперед людей, котрі там проживають. Це й моральний фактор, і проблема юридичного характеру.
Була створена робоча група під керівництвом одного із заступників міського голови, до неї ввійшли історики. Вони працювали фактично півроку: визначали вулиці, які підпадають під закон,і розробляли принципи створення нових назв. Намагалися брати імена важливих історичних постатей, пов’язаних із містом, краєм та країною, а також героїв АТО з Вінниці. Надходило багато пропозицій, але важливо, що це був прозорий відбір — у процесі обговорення. Наприкінці грудня 2015-го ми провели перші громадські слухання щодо перейменування перших 135 вулиць. Відбувалися вони гаряче, але особливих проблем, окрім двох-трьох випадків, не виникло, тому якраз наприкінці грудня ми й затвердили всі ці нові назви.
Минулого тижня ми закінчили другу чергу: вирішувалося питання щодо 40 вулиць. Ішлося про ті, які від травня 2015-го були приєднані до міста Вінниці в результаті розширення адміністративних меж — і тому дублювались назви. На сесії міської ради наприкінці квітня ми закінчимо цей процес. Загалом, я вважаю, декомунізація пройшла спокійно.
В 2011 у Вінниці почалась транспортна реформа, яка передбачала збільшення питомої частки комунального електротранспорту порівняно з приватними перевізниками. Наскільки вдалося її реалізувати? У якому напрямку планується розвивати транспортну систему далі?
— У такому і плануємо. 2010 року побачили негативну тенденцію: засилля приватних маршрутних перевізників створює дискомфорт для громадян, а от комунальне транспортне підприємство з кожним роком стає збитковішим. Технічний стан приватного транспорту контролювали мало, рідко відбувався медогляд водіїв. Але найголовніше — громадський транспорт міг щороку бути знищений. А приватні перевізники ще й постійно впливали на тарифну політику, тоді як альтернатива (тобто власне він) утрачала свою актуальність.
Ми підійшли до вирішення проблеми науково. Наш технічний університет провів моніторинг маршрутів, визначивши накладки між муніципальним і приватним перевізниками та інтервали руху. Сьогодні картина така: ми придбали 40 нових тролейбусів і 30 нових автобусів. Окрім того,від 2007 до 2010 року — отримували швейцарські трамваї. Саме тому питома вага муніципального транспорту нині значно більша, ніж була раніше.
До 2012 року на вінницькі дороги щодня виїжджало 47 трамваїв, 74 тролейбуси та 22 автобуси, а також 650 маршруток (бачите дисбаланс?). Нині — 131 тролейбус, 74 трамваї, 49 автобусів і 252 маршрутки. Тобто ми збалансували ситуацію, і тепер маршрутні перевізники зазвичай лише довозять людей до муніципального транспорту. Окрім того, забезпечуємо безкоштовним проїздом пільгові категорії у громадському транспорті — і навіть у маршрутках є два пільгові місця, а для школярів — 50-відсоткова знижка, це обов’язкова норма. А ще ми створили новий кільцевий трамвайний маршрут, що став популярним.
Зрештою, працюємо над модернізацією старих тролейбусів. Це капітальний ремонт. Не оминаємо і трамваї: розробили новий трамвай VinWay на базі старих ТТ-4, перший — уже їздить. Цього року виготовимо ще три за цим проектом.
У багатьох містах України є проблема незаконних забудов. Яка ситуація із цим у Вінниці?
— Із якимись капітальними забудовами бореться Державна архітектурно-будівельна інспекція, згідно з чинним законодавством вона має реагувати. Місто не дуже велике, тож усе відразу стає помітно. Щойно з’являється якийсь паркан, муніципальна поліція відразу виїжджає на місце й повідомляє ДАБІ, або навпаки. Якщо немає потрібної документації, тут-таки починаються судові процеси.
Але ми цю ситуацію контролюємо. МАФів у нас не існує: тільки-но десь поставлять якийсь — протягом 24 год його вже не побачите. Маємо комплексну схему розміщення легальних малих архітектурних форм у місті. Аналогічну систему ми зробили і з рекламними носіями. У нас немає розтяжок над дорогами — це принципова позиція. Білбордів було понад 700, тепер лише 262, і вони також розміщені за комплексною схемою, рівномірно, на окремих вулицях, згідно з дозволами. Ніхто не має права установити новий без погодження з Вінницькою міською радою. Зараз наводимо лад на приєднаних територіях.
В чому Вінниця може бути в майбутньому привабливою для іноземних інвестицій?
— До вирішення цього завдання теж слід підходити комплексно. На законодавчому рівні, вважаю, треба лібералізувати податкову політику, а також активізувати участь держави у розвитку технологічних парків. Що ж до міста Вінниці, то інвестиції для нас життєво важливі, адже без них не буде нових робочих місць, не ростимуть заробітні плати, не буде податків. Відповідно не відбуватиметься й дальший розвиток благоустрою та інфраструктури міста.
У нас є кілька потужних підприємств, зокрема й з іноземними вкладеннями. Наприклад, польська компанія Barlinek, що виробляє паркетну дошку, цього року розширює потужності у Вінниці: на 2016-й передбачено €20 млн інвестицій під це розширення. Окрім того, у 2015-му було здано четверту чергу Вінницької кондитерської фабрики — це 780 нових робочих місць. Але то вже більше внутрішнє інвестування.
Звісно, хотілось би більше вкладень, однак з огляду на важку соціально-економічну ситуацію в країні та війну на Сході є перепони на шляху залучення грошей. Але все в наших руках. Якщо розвиватиметься внутрішній сектор економіки, то закордонні інвестори радо вкладатимуть кошти.