Неодноразові зміни адміністративно-територіального устрою за часів радянської доби переконують, що поділ держави має здійснюватися не для вирішення ситуативних проблем, а на певних перспективних принципах, дотримання яких, врешті-решт, повино сприяти поліпшенню стандартів життя, розвитку місцевого самоврядування, наближувати надання певних послуг населенню тощо. Серед таких принципів можна відзначити:

  • повсюдність,
  • пропорційність,
  • компактність,
  • доступність,
  • спадкоємність,
  • саморегулювання,
  • взаємодоповнюваність,
  • гнучкість, адаптивність

Існуючий адміністративно-територіальний устрій України являє собою складну неупорядковану чотириступеневу ієрархічну структуру. Кожна адміністративно-територіальна одиниця наділена державою відповідними повноваженнями у сфері державного управління, а також виконує певні самоврядні функції.

У цій системі є чимало неточностей і суперечностей. Так, одні й ті ж адміністративно-територіальні одиниці: міста районного значення, селищні та сільські ради можуть належати як до третього, так і до четвертого рівня ієрархії. Відсутність в адміністративно-територіальному устрої України найнижчого базового рівня та різноманіття адміністративно-територіальних одиниць третього та четвертого рівнів: міста районного значення, селищні, сільські ради, ускладнюють адміністративно-територіальну схему по горизонталі. Особливої актуальності ця проблема набуває для специфічних міських адміністративно-територіальних утворень, на території яких діють кілька інших адміністративно-територіальних одиниць, але які не складають єдиної територіальної громади. Сьогодні в Україні на території 64 міст обласного значення функціонують 202 інші адміністративно-територіальні одиниці, в яких діють органи місцевого самоврядування.

Існує чимало суперечностей й щодо визначення адміністративно-територіальних одиниць. Так, відповідно до статті 133 Конституції України систему адміністративно-територіального устрою України складають:

  • Автономна Республіка Крим,
  • області,
  • райони,
  • міста,
  • райони в містах,
  • селища
  • села.

Якщо порівняти з нормами Конституції існуючу схему адміністративно-територіального устрою, то можна виявити низку протиріч, зокрема: поза переліком адміністративно-територіальних одиниць в нормах Конституції опинились міські, сільські та селищні ради; перелік адміністративно-територіальних одиниць включає адміністративно-територіальні одиниці, як області та райони, так і міста, селища та села, які по суті є населеними пунктами. Це спричинило певну плутанину в поняттях „адміністративно-територіальна одиниця” та „населений пункт”. Відсутність базового рівня адміністративно-територіальних одиниць – сільських та селищних рад - неминуче приводить до порушення принципу повсюдності територій, що має наслідком неналежність значних територій, які знаходяться поза межами сіл та селищ ні до якої адміністративно-територіальної одиниці.

Не розкриваючи зміст усіх недоліків наявного в Україні адміністративно-територіального устрою, варто виділити його характерні проблеми. Зокрема, такими проблемами є: надмірна подрібненість, яка гальмує вирішення програмних завдань соціально-економічного розвитку країни; існування непередбачених Конституцією України адміністративно-територіальних одиниць – селища міського типу; існування специфічних адміністративно-територіальних утворень, на території яких розташовані декілька самостійних адміністративно-територіальних одиниць, але жителі яких не складають єдиної територіальної громади; недосконала класифікація міст за адміністративною ознакою; недостатнє забезпечення фінансово-економічної та соціальної самодостатності адміністративно-територіальних одиниць, насамперед сіл; дезінтеграція адміністративно-територіальних одиниць; існування населених пунктів, територія яких відірвана від основної (титульної) території адміністративно-територіальної одиниці (так звані анклави); невизначеність чітких меж адміністративно-територіальних одиниць та населених пунктів.

Реформування адміністративно-територіального устрою України має відбуватися на основі обережного ставлення до проектів кожних змін адміністративних меж. Розробки відповідних проектів, з огляду на різнобічні точки зору з цього питання, мають враховувати:

  • історію змін адміністративно-територіального устрою за тривалий період, стійкість конкретних ділянок сучасних адміністративних кордонів;
  • прагнення певних територій до головних центрів адміністративно-територіальної одиниці, яка ніколи не міняла свою адміністративну належність;
  • природно-історичні основи адміністративного районування;
  • поділ країни на військові округи, залізниці тощо, сукупність яких відображає реальний господарчий, транспортний та соціальний поділ територій;
  • існуючі та інтегровані схеми економічного, соціального та інші види районування;
  • ареали тяжіння основних міст (наприклад, трудові та інші зв’язки населення);
  • територіальні, культурно-географічні та інші розбіжності в умовах та рівні життя, бар’єрність існуючих адміністративних меж тощо.

Олександр Врублевський

(за матеріалами Інституту громадянського суспільства)



Переглядів: 14686
Поширень: 0