«Рапсова» Вінниччина: новітні технології

02.03.09 01:01 3160

Ще років п’ять тому обізнані люди попереджали, що сьоме місце України у світі за споживанням газу робить особливо уразливою її національну енергобезпеку.

«Рапсова» Вінниччина: новітні технології

І що, мовляв, ця проблема дедалі більше загострюватиметься, а ціна газу — рік у рік зростатиме. Ну, ось і напророчили. Цієї зими ми цього таки дочекалися. Саме дочекалися, бо жодних кардинальних кроків на забезпечення альтернативними енергоносіями держава не зробила. І тільки недавно Кабінет міністрів доручив облдержадміністраціям розробити Програму розвитку енергозберігаючих технологій на найближчих п’ять років.

Ну, а той факт, що в окремо взятій Вінницькій області ще 2005 року почали активно впроваджувати альтернативні джерела енергії, лише почасти пояснюється прозорливістю місцевої влади, а почасти — здоровою невірою тих, хто просто втомився чекати стабільності в секторі газу і самого газу. Хоча вже тоді Вінниччина лідирувала серед областей України за темпами газифікації. Якщо 1992 року було газифіковано тільки 6% міських квартир і 2% сільських будинків, то 2005-го — вже 47,7% міського житла і 22,4% — у сільській місцевості.

Соломи — хоч відбавляй

Зараз більшість пошукових посилань щодо альтернативних енергоносіїв посилають усіх стурбованих перспективою замерзнути саме на Вінниччину. В цій області один спиртозавод розпочав виробництво біогазу з відходів виробництва ще три роки тому. А місцевий олієжиркомбінат устиг «самозабезпечитися» котельнею, що працювала на лушпинні соняшнику. Встиг тому, що розпочав впровадження цього недешевого ноу-хау (12 млн. грн., між іншим) ще чотири роки тому. І не в останню чергу через гостру проблему утилізації відходів — понад 70 тонн лушпиння на день. Ось і заощаджує сьогодні це підприємство близько 30% від споживаного газу.

Жаль, але, як сказала своїм однокурсникам студентка, склавши сесію, — гадаю, мій спосіб вам не підійде. На інших підприємствах — ті ж проблеми, які докучають усій країні. Виробництво так щільно підсаджене на газ, що навіть невелике підвищення в ціні палива чи взагалі його відсутність, як засвідчили перші дні нового року, загрожує великими прикрощами у плані збуту продукції, а де-не-де — й зупинкою виробництва. І тут прикладом для всіх може слугувати польсько-українське підприємство з переробки деревини ТОВ «Барлінек-Україна», розміщене під Вінницею. Коли закладалося виробництво, інвестори навіть не згадували про газ, а відразу почали вивчати, яку місцеву сировину можна використати для опалення. Хоча що тут вивчати з таким видом виробництва? Крім того, поляки додатково витратили 12 млн. євро, аби виготовляти паливо з тирси — так звані пелети. Правда, в Україні спеціальних котлів для спалювання пелетів майже немає, тому українська тирса в основному опалює дуже ощадливу Європу.

Природно, що в процесі, розпочатому кілька років тому, не обійшлося без потьомкінських прожектів. Наприклад, як альтернативу блакитному паливу було запропоновано використовувати... дрова. Що й зробили у школі села Плисків Погребищенського району: встановили котли на деревині. Раніше приміщення опалювали вугіллям, спалюючи за сезон 100 тонн. Тепер же потрібно 200 кубометрів дров. Тонна вугілля коштує 700 гривень, кубометр дров — 160. Правда, лісів на Вінниччині не так багато. Але «Віноблагроліс» закупив у Рівненській області саджанці швидкоростучих і висококалорійних при спаленні порід верби й тополі і обіцяє, що з дровами невдовзі проблем не буде.

Ну, а в селищі Погребище в одному з дитячих садків уже встановлені і працюють сонячні батареї. І це при тому, що нашу місце­вість не можна назвати дуже сприятливою за кількістю сонячних днів. Про всяк випадок «на допомогу» сонячним батареям підключили електроустаткування, яке автоматично вимикається, щойно на небі з’являється сонце.

Чого в нас більш ніж досить — то це соломи. Щороку в області її збирають 1,5 млн. тонн, які б горіли три опалювальні сезони. Якщо перевести в газовий еквівалент, то це 500 млн. кубометрів газу.

Електроенергія у нас дешева. Поки що

Зрозуміло, що обласна програма впровадження енергозберігаючих технологій, яка працює давно, коректуватиметься з урахуванням зміни місцевих особливостей та потреб, а також розроблюваної урядової програми. Що, до речі, примушує вибиратися з узбіччя назад на трасу. Наприклад, ширше застосовуючи відому в Україні енергетичну установку «Сухін-3», яка працює на тирсі, стружці, торфі й навіть на соломі. Перший такий агрегат було встановлено у школі села Лозова Шаргородсь­кого району ще 2002 року. А тепер в області діють 13 таких установок, створених київським конструкторським бюро Євгена Сухіна.

Безумовно, в області сподіваються на продовження газифікації, але в селах, куди проблематично провести трубопроводи, вже встановлюють електричні котли. Обсяги та вартість електроенергії, що виробляється й може вироблятися в Україні, сьогодні дозволяють стратегічно зменшити споживання газу. За підключення електроопалення подільський селянин платить у середньому 12 тис. грн. — замість 22 тис. грн. за газифікацію. Природно, і щомісячна плата менша: електроенергія коштує 280—300 грн., а за газ потрібно заплатити 450—500 грн.

Є на Вінниччині й містечко, в якому газу ніколи не було. На­приклад, такі багатоповерхівки, як у райцентрі Муровані Курилів­ці, навряд чи побачиш десь іще. З кожного балкона стирчить труба. Після розвалу Союзу недовго проіснували й відомчі котельні, тому іншого виходу, ніж встановити котел і вивести трубу з квартири, не було. Про цю проблему в районі добре знають, тож пошуками альтернативних видів опалення зайнялися серйозно. Встановлюють котельні, які працюють на дровах, вугіллі, але перспективу вбачають усе ж таки в електроопаленні.

Електроопалення — непогане рішення, однак ґрунтовно вивчати це питання в Україні доводиться, що називається, на ходу.

Та й точить черв’ячок сумніву: чи не стрибнуть услід за подорожчанням газу ціни й на електроенергію, яку населення сьогодні оплачує тільки на 47% від витрат на її виробництво, передачу і постачання. Тому Україні потрібно вживати кардинальних заходів, щоб забезпечити себе різними альтернативними й відновлюваними енергоносіями. У тому числі й розвивати малі гідроелектростанції. До речі, в області відновлено 11 малих ГЕС із 28 станцій, які працювали ще в 50-х роках минулого століття. Для більшого, вочевидь, потрібна істотна підтримка держави.

Доречно згадати і про пальне. Спеціалісти стверджують, що енергетичні культури області, наприклад рапс, соя, яких Вінниччина сіє дедалі більше, можуть забезпечити наявну техніку дешевим біологічним пальним. Три установки з виробництва біодизелю вже працюють. Але тут важливо, щоб не вийшло так, як із пелетами, які виготовляються в нас, а спалюються за кордоном. До речі, європейців це дуже навіть влаштовує. І потрібно, щоб держава розробила комплекс заходів із розвитку енергозберігаючих технологій.

Правда, деякі зрушення вже є. Саме до чотириріччя перебування на посаді губернатора області Олександра Домбровського було організовано поїздку на підприємства та організації області, що використовують альтернативні види опалення. У ній взяли участь представники місцевих і столичних ЗМІ (усього 44 видання), в.о. першого зас­тупника міністра закордонних справ Юрій Костенко, міністр із питань житлово-комунального господарства Олексій Кучеренко. Останній після побаченого і почутого пообіцяв знайти гроші на втілення в життя проектів перспективної альтернативної енергетики. Головне — здобути енергонезалежність.

Свого часу академік НАН України Володимир Стрелко у статті в «ДТ» висловив побоювання: без власних технічних новацій роль України може звестися лише до виконання функції постачальника сировини, і енергозалежність країни від цього, природно, не зменшиться.
"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Дзеркало тижня
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)