Студентка з Вінниці протягом 10 днів курсувала Європою

08.01.13 08:00 3363

Студентка спеціальності «Журналістика» Вінницького педагогічного університету Аліна РУДЧЕНКО в межах проекту «European standards of journalism», ініційованого Інститутом української політики (м.Київ), протягом 10 днів курсувала Європою.

Студентка з Вінниці  протягом 10 днів курсувала Європою

Аліна Рудченко біля Бундестагу, Берлін

Учасники проекту – 11 кращих студентів із різних куточків України (Вінниця, Львів, Луцьк, Донецьк, Дніпропетровськ, Харків, Одеса та Київ) – спілкувалися з журналістами і побувати на знімальних майданчиках провідних польських телеканалів, відвідали засідання у Сеймі та порозмовляли з депутатами Республіки Польща, представниками Європарламенту, і, звісно ж, помилуватись красою та духом різдвяної Європи. Вінничанка повернулася з подорожі з потужним зарядом енергії та новими ідеями, якими ділиться з вінничанами.

– Зустрічі з європейськими спеціалістами, «круглі столи», нові знайомства – у кожного залишився свій неповторний слід у душі. Висновки кожен теж робив свої. Для мене це – беззаперечне розуміння – допомогти собі українець зуміє лише сам. Усвідомивши, можна крокувати далі.

З вуст Аманди Пол, експерта Європейської Комісії з питань євроінтеграції, прозвучали пророчі слова: демократичні зміни в Україні займуть не менше семи років. Однак це не значить, що сім років потрібно чекати – це час, щоб діяти. Мойсей 40 років водив свій народ по пустелі, доки не помер останній раб. Українцю потрібно викорінити в собі раба духовного. Цей період повинен стати роками катарсису української нації. Усвідомлення народом свого шляху не проходить в один день.

Аліна Рудченко на польському телебаченні

Однак драматизація ні до чого. Хто з нас не чув інформаційні та смислові теги «Важкі роки, кривава історія, іноземне панування, українське рабство»? Цими виразами переповнений локальний інформаційний простір. Складається враження, що з українця формували раба не лише протягом того самого панування, а й сьогодні. Любить пересічний громадянин пожалитися на довгі утиски України з боку іноземця.

Те, що відбиток відповідальності за наше сьогодення і наше майбутнє лежить на нас самих, ми відмовляємося визнавати. Парадокс: власними успіхами ми завдячуємо лише своєму розуму, кмітливості, комунікабельності (креативності, трьом золотим волосинам, чарам трьох апельсинів, потрібне підкреслити). А в невдачах винні влада, сусіди, що голосно слухали музику вночі, дружина, яка купила собі помаду і не зварила борщ, президент, що не вміє читати або ж батьки з їхнім некоректним набором генів. У жодному разі не наші руки й не наша голова, не лінь і небажання – лише божественне провидіння.

Аліна Рудченко у місті Антверпен, Бельгія

Недолік середньостатистичного українця – у його недостатній вірі. У себе, у завтрашній день, у справедливість. Вірус зневіри вражає ще в дитинстві, та так і сидить десь у головах чи серцях громадян, періодично викидаючи в кров нові дози відчаю.

Ще римляни успішно керували імперіями, розділяючи їх на ворогуючі клани. Людина людині залишилась вовком і до сьогодні. Влада маятникоподібно розхитує почуття довірливого електорату. Чіткий поділ на «наших» і «чужих» зачіпляє всі сфери суспільного буття, аж ніяк не сприяючи консолідації нації. Але багато від пересічного українця не потрібно – лише усвідомлене розуміння того, що відбувається навкруги. Свідомою людиною важко маніпулювати. У гіршому випадку можна весь великий та величний народ гнати до загону та чіпляти табличку «Баран український, аморфний та безправний»

Аліна Рудченко на фоні Атоміуму - символу Брюсселя

Майбутнє України – за інститутом усвідомленої відповідальності. Загальний рівень політики ніколи не стане вищим, ніж рівень свідомості та культури кожного окремо взятого члена суспільства. Багато не потрібно – велике складається з дрібниць. Я абсолютно переконана, що кинутий недопалок чи лайка набагато більше наближають країну до занепаду, ніж політичні ігрища з мільйонними аферами.

Глибоке враження справила на мене зустріч з представниками української діаспори в Бельгії. Люди, що навчилися здалеку любити Україну. Жадібно розпитують вони про новини з Батьківщини. Замість засудження хочеться спробувати розуміти, що жене українця невідь куди? Чому новим домом для своїх дітей обирають вони інакший і часто негостинний світ? Відповідь кожен може знайти в собі самостійно. Людей ведуть за собою дві мрії: прагнення змін та прагнення спокою. Вони обрали друге. Пілігрими бігли в усі часи, і завжди їх гнала за собою не так зовнішня необхідність, як суб’єктивне, глибоко внутрішнє незадоволення.

Україна повинна дотримуватися правил Євросоюзу. Та для того, щоб держава та її влада зуміла виконувати закони спільноти, недостатньо їх визнати чи прийняти. Закон повинен стати не зовнішнім обмеженням, а внутрішнім усвідомленням правил співжиття. Лише після того може йти мова про повагу, в тому числі й самоповагу.

Аліна Рудченко   у польському Сеймі

Наша євроінтеграція почнеться тільки з любові до сьогодення. Прийняти правила гри, відкинути негативізм та заангажованість – не все так погано у нашому домі. Не потрібно йти на барикади – Європа хоче бачити українця повноправним та гостинним хазяїном у своєму домі. А такий дім не будується ні війною, ні конформізмом, ні ненавистю. По цеглині й найдрібнішій піщині збирається він, а потім багатство і слава його примножуються роками. Отож, українцю, підніми голову, не все втрачено, усе тільки починається.

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Віталій ГАНДЗЮК
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)