.jpg)
Вінницького дизайнера Олесю Пащенко знають як автора, який сповідує елеганту романтику та вишуканий смак. Її авторські роботи багатьом вінничанкам вже подарували відчуття комфорту, впевненості та власної неповторності.
Втім, Олеся Пащенко ще й неабиякий експериментатор і яскравий новатор не тільки в моді, а й в багатьох суміжних видах мистецтва.
- Ідея поєднати моду та кіно - не нова у світі. Але для України - це щось по-справжньому незвичне. Розкажіть у чому суть Вашого проекту.
- Я мрію презентувати Україну на широкому екрані, як країну сучасну, країну вишуканої моди, країну оригінальних танців і автентичної музики. Для цього планую відзняти декілька кіноновел, героями яких стануть талановиті вітчизняні фотографи, хореографи, моделі. Але найголовніше - над втіленням кожного такого кінематографічного фрагменту працюватиме окремий український дизайнер. Саме його ідеї стануть домінуючими для втілення ідеї фільму, емоцій героїв, розвитку сюжету тощо. А всі короткометражки разом утворять єдиний закінчений образ модної України в цілому.
- Як відгукнулись на цей проект Ваші колеги-дизайнери?
- Я знайшла в них підтримку. Вже є домовленість і з Олександром Очеретним, Людмилою Бушинською, Володимиром Подоляном і з багатьома іншими. Перша короткометражка буде відзнята у Вінниці - в "Арт-кафе". Тут з дозволу адміністрації влаштуємо міні-павільйон. Щоб здобути необхідний досвід неодноразово відвідувала кінофестивалі, зокрема на Одеський, де як акредитований учасник спілкувалась із майстрами, метрами сучасної кіноіндустрії. Вже знайшла людей, які забезпечать необідне обладнання та домовилась із професіоналами, які мають досвід роботи не аби-де, а в самому Голлівуді. Прем\'єра, я думаю, відбудеться у кінотеатрі "Родина". Але головне - це участь цього кіно в міжнародних фестивалях. Адже те, що першими побачать вінничани, мають оцінити й у світі. Принаймні, вважаю, що цей фільм буде того вартий.
- Скільки часу вже готуєте цей проект?
- Ідея виникла відносно давно, майже три роки тому. Але, що таке давно для світу кіно? Якось я спілкувалась з одним відомим у світі режисером і він сказав: між моєю ідеєю і тим моментом, коли знайду гроші для її втілення, інколи проходять три роки. І це говорить визнаний у ці кінематографіст. Тож що говорити про мене як про початківця. Такий проміжок дозрівання ідеї цілком нормальний.
- Ваші проекти справді часто проходять випробування часом, а інколи реалізуються навіть всупереч обставинам. Це правда?
- Коли розпочалась економічна криза 2009 року, переді мною постав вибор - або зовсім припинити шити модний ексклюзивний одяг, або зазирнути небезпечі в очі та... влаштувати модний показ. Разом із хореографом Іваном Козаком створили справжнє шоу "Роза вітрів" - сорок виробів із шовку, вовни, шифону та гіпюру. Там був і показ моделей, і джаз-модерн балет, і історія подорожей закоханої пари у різні екзотичні країни. Покази мод тоді проводились лише в стінах муздрамтеатру ім.Садовського. Але задум, який прагнула реалізувати я, вимагав зовсім іншого сценічного рішення. На щастя, якраз відкрився "Мегамолл" і вперше у Вінниці я втілила свою ідею в стінах цього сучасного супермаркета. Саме з моєї легкої руки такі заходи тепер стали там ледь не традиційними. Хоча з іншого боку це був досить відчайдушний крок - прагнення якось зберегти персонал майстерні, відновити приток замовлень.
- І наскільки ця відчайдушність виявилась виправданою?
- Ми продали усю колекцію. Дуже раділа з того приводу, адже інакше просто лишилась би з купою дорогих тканин на руках. А я ж не магазин тканин, а дизайнер куди б я їх поділа? (сміється - авт.) Мабуть, цей успіх дав поштовх й іншим показавм. Наприклад, наступний називався "Небо Грузії". Це яскраве видовище відбулось на "Вінницькому подіумі" під музику незрівняної Ніно Катамадзе.
- Крім модних показів, Вас знають і як режисера-постановника?
- Ще до того як Вінниця дізналась про мене як про дизайнера, я ставила багато дитячих мюзиклів і спектаклів. Робота в приватній школі-гімназії "Аіст" сприяла такій творчості. Однією з перших моїх робіт була постановка "Аліси в країні чудес", яку супроводжували пісні з репертуару Володимира Висоцького. З дітьми просто робити постановки - вони щедро діляться енергетикою, живуть п\'єсою, яку ти ставиш. І ця магія дитячого таланту залишає слід надовго і дає натхнння для нових робіт. Цей спектакль вже пройшов випробовувння часом - участь у ньому брали вже три покоління віницьких школярів. І він залишається актуальним і досі.
- Ваше власне дитинство, юність мабуть, теж були часом, коли формувався мистецький талант?
- Безперечно. Пригадую, у радянські часи ми всі вдягались досить одноманітно. Але в мене дуже талановита матуся - вона чудово шила, вишивала, в\'язала. Завдяки їй я завжди ходила у одязі ручної роботи та й сама привчилась до рукоділля. Знаєте, мені не льньки було пальто зв\'язати, розпустити та знову щось зв\'язати з тих ниток. Для мене це вміння було дуже важливим і дуже цінним.
- Пам\'ятаєте речі, які тоді носили?
- Я пошила собі спідницю в клітинку - шоколадно-білу. В неї були зовсім нестандартні складки - збоку. Щоб ви зрозуміли, речі такого крою тоді взагалі ніхто не шив. Я вдягала шоколадного кольору колготи та білі туфлі, в\'язаний мамою шикарний светр із шкіряним поясом. Образ доповнював червоний шалик і клатч. Скажу відверто, я виглядала унікально (сміється - авт.) як для типового радянського підлітка з небогатої родини, у якого батьки не їздили "по закордонам".
- Оточуючі це як оцінювали?
- Найкраща оцінка такого мого образу була досить несподіваною. Якось стояла на тролейбусній зупинці біля Будинку офіцерів, а повз мене проїздив великий двоповерховий екскурсійний автобус із іноземними туристами. І мені несподівано почали махати руками та посміхатись із вікон. От тоді я й зрозуміла, що по-справжньому модно одягнена. Відтоді я, так би мовити, й граю у моду.
- Причому, і досі граєте досить успішно...
- Я взагалі не вважаю, що людина повинна ставитись аж надто серйозно до того, чим займається. Так можна стати надто похмурим, якимось фанатиком. Для мене мода - це своєрідна гра в передчуття. Я взагалі часто передбачала, що буде модним. Студенткою носила речі, які з\'являлись на подіумі у вигляді схожих моделей лише через п\'ять років після того як я їх відносила. І вже навіть навчилась ставити до цього досить спокійно.
Втіленням цієї "гри" в моду стали колекції модного одягу, кожна з яких - це окремий арт-проект. У червні 2007 року вінничани побачили "Кришталь та бірюзу", у травні 2009 року - вже згадувану "Розу вітрів", у жовтні 2010 року - "Небо Грузії". Четвертою колекцією, я сподіваюсь, стане одяг для проекту "Кіно-дефіле".
- Як Ви оцінюєте нинішню вінницьку моду?
- Наших людей в моді переслідують дві яскраво виражені тенденції. Дівчата полюбляють гламур. Вони прагнуть завжди подобатися чоловікам, навіть дещо гіпертрофовано слідкують за своїм іміджем. Тому вдень на вулицях Вінниці можна помітити жінок, які вдягнуті у сукні, які б краще пасували вечірнім побаченям. Такого не побачиш, наприклад, на вулицях Житомира чи Хмельницького. Це наша особливість.
- А щодо другої тенденції, яка вона?
- Маємо водночас потяг до демократичності в одязі - кеди, сорочка в клітинку. Це така собі мінімізована європейська мода. Причому, один стиль із іншим абсолютно не конфліктує. І ті, й інші дівчата вдягаються модно - адже їм нині комфортно у тому одязі, який вони носять. І це добре!
- Тобто можна сказати, що вінничани знаються на моді не гірше європейців?
- Краще сказати, що в нас, не в усьому звичайно, але багато в чому домінує італійський стиль. Ми схожі за темпераментом. Тому і там, і тут жінки намагаються одягтись яскраво, вишукано, мальовничо. Хоча взимку в нас все й змінюється на чорно-сіро-коричневе, так би мовити буденне. Але ж зима не вічна. Прийде весна і ми знову - європейці.
Досьє:
Олеся Пащенко - модний дизайнер, режисер-постановник.
Розлучена, дітей немає.
Батько - журналіст і письменник Михайло Пащенко.
Мати - агроном і рукодільниця Ірина Пащенко.
Улюблені місця у Вінниці - "Арт-кафе", сквер Козицького, парк ім.Горького, храм на П\'ятничанах.
Улюблений кіно-режисер - Йос Стенінг і Вуді Аллен.
Улюблений хореограф - Антоніо Гадес.
Улюблені книги - духовна література, російська класика. "Нещодавно перечитала Гоголя та Салтикова-Щедрина, отримала масу задоволення".
Улюблена музика - етно-джаз. "При цьому органічно не сприймаю клубну музику, мені здається це лише для зомбі".
Домашні тварини - "шістнадцять років тримала пікінеса Фанечку, такий собі комочок любові".
Улюблений відпочинок - на морі, у Криму. "Дуже люблю гористі місцевини над морем. Дуже мрію побувати у Грузії. Мені здається, там якраз такі місця".