Паніку серед людей спричинив закон України ”Про зменшення впливу фінансової кризи на сферу зайнятості населення” від 13 січня цього року. Згідно з ним, громадяни, звільнені за згодою сторін, протягом трьох місяців не отримуватимуть допомогу з безробіття.
28-річна вінничанка Ірина Сірик уперше прийшла до центру зайнятості. Заплакана жінка сидить у приймальні.
— Я працювала менеджером з продажу мобільних телефонів. У грудні звільнили за згодою сторін, — береться за голову Ірина. — Після свят прийшла ставати на облік, а адміністраторка сказала, що три місяці мені не платитимуть узагалі. І чого мені ставати сюди на облік, щоб штани протирати?
Ірина самостійно шукала роботу за оголошеннями в газеті.
— Зараз потрібні переважно продавці у продуктові магазини, пропонують 1300 гривень. Я боюся туди йти, — додає жінка. — Подружка пішла до приватника у продуктовий магазин, пропрацювала тиждень. Хазяїн її офіційно не оформляв, у результаті зарплату вона не получила, ще й лишилася должна, бо начебто пропали якісь продукти.
За кілька хвилин Сірик запрошують на співбесіду до спеціаліста із працевлаштування. Звідти жінка виходить заспокоєною.
— Сюди немає за чим іти, — каже. — Інспекторка підтвердила: протягом трьох місяців мені не платитимуть, а потім три місяці — по 80 відсотків від щомісячної допомоги, яку начислять згідно з моєю зарплатою і трудовим стажем. Іще шість місяців виплачуватимуть 70 відсотків від цієї допомоги.
Попередня зарплатня Ірини становила 1,5 тис. грн. Жінка має два роки стажу. У центрі зайнятості вона є застрахованою особою й повинна отримувати 55% від зарплатні, тобто 825 грн. Але за три місяці Сірик мають заплатити 80% від цієї суми, тобто вона отримуватиме 660 грн, і півроку — 70%, тобто 575 грн.
— Це смішно, коли все подорожчало, вони виплачують копійки, — обурюється жінка. — У мене двоє дітей. Інспекторка одразу попередила, що протягом трьох місяців запропонує дві підходящі роботи. Як від них відмовлюся, мені взагалі нічого платити не будуть.
Мінімальна допомога для незастрахованих осіб, які протягом року пропрацювали менш як 26 календарних тижнів, — 360 грн.
У Шаргородському районному центрі зайнятості зареєстрували найбільше безробітних — 2 тис. 463.
— Це типово для нашого району, — пояснює начальник відділу надання соціальних послуг Микола Кондратюк, 34 роки. — Торік на цей період було близько двох тисяч. Район у нас аграрний, і більшість населення задіяне в сільськогосподарських роботах.
У жовтні цей центр зайнятості зареєстрував 43 особи, яких звільнили з сільгосппідприємства в селі Рахни Лісові, що не працює. У грудні зареєстрували 400 осіб, які повернулися із заробітків у Москві, Києві, Дніпропетровську.
— Зараз на наших 2463 тисячі безробітних є лише 30 вакансій, — додає Кондратюк. — Переважно набирають страхових агентів, є вакансія лікаря, продавців. Зарплати — до тисячі гривень. Нові вакансії в нас з’являються на початку березня, в основному сільськогосподарські.
У Вінницькому районному центрі зайнятості ситуація стабільна.
— Ви поменше про кризу говорили б, то було б більше толку, — зауважує директор районного центру зайнятості Галина Осауленко. — Із жовтня по телевізору і в газетах тільки й чути про це. Показують центри зайнятості, кажуть, що в нас якісь гроші дають. То із грудня почали йти люди, які вже більше 10 років не працювали ніде.
На обліку в районному центрі зайнятості 940 осіб. Щодня реєструють ще майже 10. Торік у цей період була схожа ситуація.
— Багато людей не хочуть реєструватися, особливо коли взнають, що зараз не платитимуть тим, кого звільнили за згодою сторін, — розповідає адміністратор районного центру зайнятості Олена, прізвище просить не називати. — Ось жінка приїхала, почула, що така ситуація із виплатами, і розплакалася. Порахувала, що практично щодня треба буде їхати до інспектора, а дорога в обидва кінці коштує 6 гривень. То вона рішила ці гроші потратити на їжу. І таких людей за день буває троє-четверо.