Бійці Могилів-Подільського прикордонного загону, які вистояли під "Градами", знову готові їхати на фронт

17.09.14 13:43 2560

Бійці Могилів-Подільського прикордонного загону, які вистояли під "Градами", знову готові їхати на фронт

Справжній герой - не той, хто хвалиться своїми подвигами. Справжній - той, хто робить свою справу, не очікуючи ні нагород, ні слави, ні якихось матеріальних стимулів. Просто тому, що інакше не може!

Бійці Могилів-Подільського прикордонного загону - небагатослівні, мужні хлопці, які вистояли під шаленими обстрілами та ледь живими відійшли з позицій лише за наказам командування. Вони якраз із таких справжніх героїв. Хоча самі собі у цьому ніколи не признаються.

Бійці Могилів-Подільського прикордонного загону, які вистояли під "Градами", знову готові їхати на фронт

Снайпера вирахувала... собака

Старшина Володимир Свідовий після повернення із зони АТО потрапив у Одеський госпіталь.

- Під час одного з обстрілів мене відкинуло вибуховою хвилею, втратив свідомість, - каже В. Свідовий. - Коли прийшов до тями, то не одразу й зрозумів, що поранений. Ну, наче трохи гірше чути почув, і все. Думав, минеться. Там часу аналізувати свої відчуття просто не було.

Лише коли з вуха пішла кров, з'ясувалось, що має пошкоджені барабанні перетинки.

- Лікували в Одеському госпіталі, - згадує прикордонник. - Там все нормально - піклуються, лікують. Поставили на ноги, виписали.

Чоловік вважає, що йому пощастило.

- Із тих, хто зі мною тоді приїхав на "Довжанський" - чотири "двохсотих", - розказує Володимир. - Їх разом накрило у одному бліндажі. Обстріли ж там страшні були - і по 60, і по 80 снарядів випускали за один раз. Утюжили територію ретельно - спочатку в один бік, потім у інший. Винищували техніку. У нас після тих безперервних обстрілів лише два БТРи вціліло, все інше згоріло.

- Вогонь був прицільний, оскільки діяли коректувальники, - каже Володимир. - Ми, звісно ж, намагались їх вираховувати, але це не завжди вдавалося. А потім вони безпілотники почали активно засилати. Тоді вже майже без варіантів.

Узагалі, снаряди та кулі - єдине, чим видавав себе ворог.

- Діяли вони обережно, здалеку, близько не підходили, - пояснює боєць. - Я думав, що хоч одного сепаратиста зблизька побачу, а не довелося.

Натомість Володимир познайомився із чотирилапим захисником кордону.

- Собачку ту звали Джура, - пригадує старшина. - Тримав її лікар з минулої ротації. Питаємо, де ти її взяв? А вона, каже, сама прибилася.

Загальна улюблениця, Джура чутливо реагувала на обстріли, навіть передбачала, куди летітимуть снаряди.

- Щойно лунали перші вибухи, вона починала скиглити, а потім бігла у безпечне, на її собачу думку, місце. Ну, й ми за нею. Чуйка її ніколи не підводила - де вона, там завжди найспокійніше було під час обстрілу, - пригадує прикордонник.

А ще каже, що Джура одного разу навіть снайпера вирахувала.

- Щось довго винюхувала в одному з напрямків. А потім вити в той бій почала: уууууу! То лікар нам і каже, хлопці, точно щось не чисто. Ми той район одразу ж вогнем накрили, а потім відправили розвідку - так і є: снайперська гвинтівка, автомат, калюжа крові, - говорить Володимир Свідовий. - Потім лікар, коли ми звідти вибиралися, намагався вивезти Джуру, забрати з собою. Але вона зістрибнула з транспорту. Залишилася. Шкода її дуже...

Нам сказали - їдете на війну

- Зібрали й запитали, чи згодні ми їхати у зону АТО. Я погодився, - говорить Олег, бойовий побратим Володимира Свідового.

- Це було 24 червня, в цей день виїхали з Могилева-Подільського. А на пропускний пункт "Довжанський" прибули 27 червня.

Про те, що попереду усіх чекає не святкова прогулянка, прикордонників попередили ще в Одесі.

- Нам сказали, ви їдете туди, де справжня війна, якщо хтось відчуває невпевненість, просто зробіть крок вперед, ніяких покарань не буде, ми ж усі все розуміємо, - пригадує ту розмову Олег і додає. - Але цього кроку жоден із могилів-подільських прикордонників не зробив.

На питання, що перше впало в очі після того, як прибув у зону АТО, боєць відповідає щиро.

- Найбільше здивувала неорганізованість, - каже прикордонник. - Складалося враження, що нас привезли, аби привезти, бо довго не знали, куди нас приписати, як розмістити. То йдіть туди, а потім сюди, а потім ще кудись, а врешті - ні туди, ні сюди, лишайтесь на місці... Але ми й до цього з розумінням ставилися, бо знали - не на курорт їхали, тут по-справжньому гаряче.

Найбільше хлопців дратувало те, що не могли дати достойну відповідь противнику. А підтримували - розсудливі командири і турботливі рідні.

- Якби не сім'я, то який сенс жити, - каже Олег. - Дружина і донька - найрідніші люди. Як була можливість, то намагалися частіше телефонувати один одному. Зв'язок там, відверто кажучи, поганенький. Треба було вибігати на гору, щоб хоч щось почути.

На питання, чи безпечно було стояти на найвищій точці місцевості з телефоном - фактично як мішень у тирі для снайпера - боєць посміхається:

- А ви як думаєте? Але ж то рідні, задля того, щоб почути їх голос, можна було й ризикнути...

Не бачили, з ким воюємо

- Ми не очікували того, з чим зіткнулися, - признається старшина Сергій Трибунський. - Ми думали, що там нас чекає контактний бій, сепаратисти. Натомість - "Град", снаряди з гаубиць, мінометний вогонь. І все з російського боку.

За словами прикордонника, він жодного разу не бачив, з ким насправді воює.

- Перших кілька днів до вибухів ніяк не призвичаїшся, - говорить Сергій. - А далі звикаєш, бо людина до всього звикає. Сидиш у окопі та молишся. І ще доцю свою згадуєш. Моє маленьке щастя.

На питання, що дружина казала, відпускаючи молодого тата під кулі та снаряди, відповідає:

- А я не признався. Сказав, що на підсилення кордонів відправляють, детально не пояснював куди. І потім не зізнавався, навіщо зайве раз хвилювати. Аж поки мене не поранили, вона не знала, що я на Сході.

Додає, що й тоді всієї правди жінка не почула, казав, що легенько зачепило. Хоча насправді поранення прикордоннику довелось заліковувати у Одеському госпіталі.

- За п'ятнадцять днів поставили на ноги, - каже Сергій Трибунський. - Нині вже вдома, повернувся до служби.

- Якщо знову покличуть захищати кордон на Cході, поїдете, - питаю у цього мужнього чоловіка.

- Чого ж, якщо скажуть, поїду ще раз!

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Місто
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)