Речник АТО про інформаційні бої, зомбовані мізки та стареньку "Сару"

"Ситуація в зоні АТО залишається складною"…. Зазвичай так розпочинаються зведення зі Сходу. По той бік екрана - бійці інформаційного фронту - прес-центру штабу АТО. Зараз цей відділ у Краматорську очолює Олександр Мотузяник, родом із Вінниччини. Його колега, речник Леонід Матюхін, частину життя провів у Вінниці, працюючи військовим кореспондентом у газеті "Крила України" при штабі ВПС.

З ним і зустрілись під час ротації.

- Леоніде, як опинились у зоні АТО? І чи була колись бодай думка, що доведеться працювати в зоні бойових дій на власній території?

- У зону АТО потрапив у серпні. А починалося все з Криму. Із 2006-го працював у газеті "Флот України", єдиній, до речі, україномовній газеті в Севастополі. Її намагалися знищити і після Помаранчевої революції, і за Януковича, але то інша історія. Був кореспондентом, редактором відділу військової історії, культури та спорту. Коли почалося захоплення Криму - висвітлював ті події як прес-офіцер. Після анексії перевівся в Одесу, хоча чимало колег присягнули Росії, серед них навіть львів\'яни були. Потім ми з колегою Віктором Громом, з яким пройшли Крим, за власним бажанням поїхали на Схід.

- Леоніде, як інформація з фронтів доходить до глядача-читача? Часто споживачі інформації вважають, що від них багато чого приховують…

- Шлях інформації до споживача в умовах військових дій - непростий, і до цього треба ставитись із розумінням. Далеко не всіма даними можна поділитись, і це не цензура. Інформація в такий час - як зброя. В соцмережах працює безліч ворожих агентів. Вони розміщують провокативну інформацію, залишають коментарі для дезорієнтації людей - механізмів є чимало. Інформація ж від військових - це переважно оперативні зведення, а людям часто хочеться ледь не кіно. У зоні АТО працює чимало цивільних журналістів. Вони якщо і обмежені в роботі - то лише з міркувань безпеки. А так - вони вправі знімати все, що вважають за потрібне. Треба розуміти, що по той бік працюють не журналісти, а пропагандисти.

- Є стереотип - що Україна в одні ворота програє інформаційну війну Росії. Якою, на Вашу думку, має бути інформаційна політика країни в умовах, коли ворог цинічно і водночас ефективно використовує тактику відвертої брехні?

- Інформаційну війну ми програємо, але ще не програли. Щоб виграти, потрібно нести людям правду - про наш патріотизм, про наші здобутки. Копіювати методи роботи ворога все ж не варто. Ще з літа ми мали б відбудовувати будинки, які знищили терористи. На роботу, наприклад, брали б місцевих, забезпечуючи їх роботою. Люди відчували б турботу і не звертали б увагу на зомбування, яке йде з того боку. Але втрачено багато часу. На багатьох підконтрольних нам територіях досі не транслюють українські канали! Це ж не вина агресора, а наша. Якщо ти впав у болото, і навкруги немає місця, куди можна вибратися, то обов\'язково потонеш.

- Як жителі Краматорська відреагували на обстріл їх міста на початку лютого? Чи відбувся в їх свідомості черговий поворот?

- Вже наступного дня після трагедії були такі, хто вірив, що українські військові самі стріляли по місту з аеродрому, де базується штаб. І нікого не цікавило, що серед наших є загиблі і поранені. Наш колега з прес-центру теж отримав важкі поранення. Люди навіть не задумувались - чи можливо технічно стріляти "смерчами" з одного кварталу міста в інший. Люди прокачані пропагандою, і вона не вивітрюється з їхніх голів так швидко, хоча думаючих стає все більше. У тому ж Краматорську на одному із заводів, який ремонтував техніку бандитам - зараз керують ті ж самі люди і кажуть, що чекають на повернення терористів. З ними їм було комфортніше.

- А чи буває так, що люди просто на роздоріжжі і не знають якій інформації вірити - адже в нас вона одна, в російських ЗМІ - зовсім інша. Людина може відчувати, що її дурять з обох боків…

- Були ми якось у Чорнухіному. Спілкувалися з людьми, і тут - обстріл. Всі бачили, звідки летіли снаряди. Коли вже стихло, я запитав у бабці, що вийшла з підвалу - а чи і зараз ви не бачите, хто стріляє? Вона каже - не було б тут вас, вони б не стріляли. Більшість людей не розуміє, що не ходили б вони на протизаконні референдуми та не звали б іноземні війська - то не було б нашої Армії там. Зараз, до речі, в Чорнухіному вже господарюють терористи, тож у людей є можливість порівняти.

- Чи багато в зоні АТО працює іноземних журналістів, які в них погляди на те, що відбувається на Сході України

- Іноземних журналістів у зоні АТО багато і всі вони, ніби й підтримують Україну в її прагненні до незалежності. Але, як бачимо, на міжнародному рівні толку з цього не багато. Вони співчувають, задають запитання, що має зробити їхня країна, щоб допомогти. Але, живучи у своєму благополучному світі, вони навряд чи готові допомагати нам.

- З російськими "журналістами" доводилось спілкуватись?

- Якось звертався один за акредитацією. Казав, що їде показувати правду, але в душі ми йому не повірили. Хоча на наших територіях на Сході працює чимало акредитованих російських журналістів. Телефонували нам не раз з московських радіостанцій. Ми їм казали, що ви спочатку розкажіть у себе в ефірі російським матерям про те, де і за що гинуть їхні сини, а потім будемо з вами розмовляти.

- Чи часто вдавалось побувати на самій передовій і які випадки пригадуються?

- У минулу ротацію двічі потрапляв під обстріли. У Дебальцевому був, на 29 блокпосту був, у Станиці-Луганській. З Пісок якось вибиралися з пробитим колесом, але обійшлося. Взагалі, наша машина, вона нам як надійна подруга. Називаємо її "Сарочка". Це подарунок Дніпропетровської облдержадміністрації. Хай мені пробачать працівники ДАІ, але я часто їздив на ній без документів, так виходило коли ситуація того вимагала у складних умовах. Вона вже стільки пережила - ми на ній возили і журналістів, і гуманітарку, і дрова…

- Леоніде, зараз Ви на ротації. Що першим кидається у вічі, коли повертаєшся зі Сходу у спокійні регіони?

- Дивлюсь на все очима наших солдатів. Хлопці, які бачили смерті своїх товаришів, які за життя побували у пеклі, в більшості своїй стають ідеалістами. Вони повертаються додому і бачать, що практично нічого в країні не змінилося. Не змінилася свідомість, не змінилося ставлення людей до життя, не змінилася сутність людей у владі. Повірте, вони не за це там борються. Але вірю, що всі зроблять правильні висновки з тих подій, що зараз відбуваються.

Досьє "Міста"

Капітан 2-го рангу Леонід Матюхін приступив до виконання обов\'язків прес-офіцера АТО із 8 серпня 2014 року. Про це повідомила прес-служба штабу АТО.

"З сьогоднішнього дня до виконання обов\'язків прес-офіцера АТО приступив капітан 2 рангу Леонід Матюхін. На цій посаді він замінив підполковника Владислава Селезньова", - йдеться в повідомленні.

Капітан 2 рангу Матюхін відомий читачам і глядачам як військовий журналіст, який висвітлював події російської інтервенції в Криму.

Офіцер з першого дня окупації перебував на території 36-ї окремої бригади берегової оборони (гарнізон "Перевальне") у Криму і постійно інформував вітчизняні та зарубіжні засоби масової інформації про ситуацію в оточених військових частинах, відзначали у штабі. Незважаючи на численні пропозиції щодо продовження служби в окупаційних військах, Матюхін залишився вірний присязі народу України.


Переглядів: 2264
Поширень: 0