Українські демографи б'ють на сполох. Населення країни стрімко скорочується. Служби статистики стверджують, що показник смертності знаходиться на рівні близько 600 тис. осіб на рік. Народжуваність за цими цифрами ніяк не "встигає". Наприклад, в минулому році в країні померло на 184 тис. осіб більше, ніж з'явилося на світ. І це досить велика різниця, адже ще в 1990 році перевага був в іншу сторону (майже на 30 тис. осіб). Показник 2016 року насторожує: поступово від цифри спаду населення в 150 тис. чоловік, що зберігалася протягом кількох останніх років, тепер ми активніше наближаємося до планки в щорічні 200 тис. чол.

Більшість традиційно спишуть все це на війну, погіршення криміногенної ситуації, збільшення числа аварій на дорогах. Але уперта статистика не погоджується з таким твердженням. Як і раніше, основною причиною смерті українців залишаються хвороби. Причому динаміка досить гнітюча. Візьмемо дані десятирічної давності. Згідно з ними, від серцево-судинних захворювань помирало 62,5%, від новоутворень (онкологія) - 11,7%, від хвороб органів дихання, травлення та деяких інфекцій - сукупно близько 9,9%. Іншими словами, загальна «жнива» хвороб забирала щорічно 84% всіх тих українців, які покинули наш світ. А сьогодні цей показник дорівнює майже 90%. Причому найбільше збільшення відбулося в категорії смертей від серцево-судинних захворювань (67,3%) і онкології (13,3%). Задумайтесь, це вісім з десяти померлих.

Те, що нас вбиває ...

Іншими словами, українці вимирають через те, що хворіють. Ми говоримо про смертність, але ж є і дані по захворюваності ще живих співвітчизників. За самооцінкою здоров'я ми маємо гірші показники в Європі. Майже половина жителів країни страждають від гіпертонії. Кожен четвертий має проблеми з серцево-судинною системою. Кожен сьомий по собі знає, що таке артроз або артрити. За показником захворюваності на туберкульоз Україна посідає п'яте (!) місце в світі. І це не дивно, адже при нормі Всесвітньої організації охорони здоров'я (ВООЗ) в 90%, в нашій країні від нього щеплені лише 39% дітей першого року життя. За іншими позиціями цифри ще більш гірші. Від коклюшу, дифтерії, кору, паротиту та краснухи вакциновані 26% дітей, від гепатиту - 24%. Це означає, що вже зовсім скоро страшну статистику смерті «розбавлять» інфекції. Низький рівень імунізації ставить країну під майбутню загрозу масових інфекційних захворювань, про які вже давно забули в цивілізованому світі.

Поки прогресивне людство розвиває медицину, знаходить передові методи лікування, витрачає мільйони на розробку і дослідження нових препаратів, вітчизняна система охорони здоров'я не в змозі впорається з елементарними завданнями. Щорічно в медустанови країни звертається більше 30 млн. людей. Але що ж вони отримують? Відповідно до опитування соціологічної групи «Рейтинг», проведеному минулої осені, 70% українців не задоволені послугами, отриманими в державних медустановах за останні 5 років. Більш того, 55% респондентів відзначили суттєве погіршення якості цих послуг.

... вбиває за наші ж гроші

Хтось скаже, що всьому виною погане фінансування медицини. Але це не зовсім так. Гроші на охорону здоров'я виділяються не в тому обсязі, як, наприклад, в розвинених країнах. У тій же Європі медицині віддають 5-8% ВВП. У нас же максимальний показник був досягнутий в 2013 році, склавши 3,9% ВВП (зараз на рівні 3,4%). Але це теж немало, враховуючи економічну ситуацію в нашій країні.

Інше питання в тому, що наше конституційне право на безкоштовну медицину, прописане в 49-й статті Основного Закону, вже давно ніхто не дотримується. Мало того, що ми платимо за систему охорони здоров'я своїми податками (звідки і беруться ці 3,4%), так ще й змушені буквально все купувати за власні гроші. Це не тільки дефіцитні ліки, а й банальні перев'язувальні матеріали, шприци, постільна білизна. Згадаймо і про так званої «добровільної благодійності» на користь лікарень або конкретних лікарів, без якої вам не зроблять навіть найпростішої операції. Історії про те, як людина лежить на операційному столі в очікуванні, поки родичі не привезуть гроші, вже давно перейшли з розряду «міські легенди» в банальну правду життя.

Повертаючись до вже згадуваного опитування соціологів, 83% респондентів зазначили, що лікування для них і їх сімей обходиться дорого. Більш того, 77% опитаних відзначили високу вартість лікування саме в державних медичних установах. Так-так, тих самих, які згідно із законом повинні надавати нам свої послуги і відповідні препарати абсолютно безкоштовно.

Причинно-наслідковий зв'язок

При цьому якість двічі оплаченої нами медицини (з бюджету, тобто податків, і безпосередньо з нашої кишені у вигляді «добровільних внесків» і придбання ліків) залишає бажати, м'яко кажучи, кращого. Той, хто користувався послугами державних установ, знає, що в них страшно помирати, не те, що лікуватися. Багато з них перетворилися на фабрики смерті, хоча повинні бути центрами здоров'я.

І це не може не привести будь-яку мислячу людини до логічного питання: а де ж діваються гроші? Давайте разом простежимо їх рух. З державної скарбниці виділяється певна сума - і, до речі, немаленька, в 2017 році це близько 90 млрд. грн. Більша її частина у вигляді субвенцій направляється «на місця», тобто до регіональної влади, яка розподіляє гроші на більш низький рівень. У підсумку в конкретну лікарню кошти надходять, пройшовши кілька етапів чиновницьких рішень. Безумовно, з кожним етапом сума тільки зменшується. Іноді виходить зовсім не смішно. Так, на нещодавній прес-конференції, керівництво однієї з луцьких лікарень поскаржилося, що в результаті їм «дісталося» всього 25 гривень в перерахунку на одного хворого. В місяць!

Але не тільки побори локальних чиновників, самостійно розприділяючих пріоритети спрямування коштів, винні в ситуації, що склалася. Адже коли гроші все ж доходять до медичних установ, принципи їх розподілу далекі від ідеалу. В Україні ще з радянських часів діє система, якої не користується практично ніхто в світі. Фінансування розраховується не від кількості вилікуваних пацієнтів (або хоча б тих хто звернувся в лікарню), а від кількості наявних ліжко-місць.

Якщо привести аналогію, то це все одно, що на автовокзалі вас змусять платити не за те, що доставлять з пункту А в пункт Б, і навіть не за те, що ви проїхалися в автобусі, а просто за сам автобус і наявність в ньому певної кількості місць. Дурість? Але саме так працює вітчизняна медицина. Тож не дивно, що керівництво лікарень зацікавлене не в пацієнтах і їх лікуванні, а в збереженні цих самих ліжок.

І тепер найцікавіше. За даними експертів, реальна зайнятість койко-місць у вітчизняних медустановах становить не більше 27-30%. Іншими словами, 2/3 грошей на медицину витрачається на порожні місця, а також їх освітлення і обігрів (комунальні платежі), утримання будинків і територій тощо.

І якщо за показниками здоров'я населення ми «пасемо задніх», то за кількістю ліжко-місць Україна - «попереду планети всієї». І це не перебільшення. За даними Світового банку, ми займаємо четверте (!!!) місце в світі за цим показником. На тисячу населення в нашій країні припадає 8,7 лікарняних ліжок. Україна випереджає тільки Білорусь, Російську Федерацію і Японію.

Ліжок багато, лікарів мало

Витрачаючи стільки грошей на абсолютно непотрібні (бо порожні) ліжка, держава змушена економити на всьому іншому. На превеликий жаль, до цього «іншого» відносяться і лікарі. Сьогодні в Україні це одна з найбільш низькооплачуваних спеціальностей, хоча в усьому світі саме медики складають еліту будь-якого суспільства.

Тож не дивно, що вітчизняні хірурги і терапевти, травматологи і окулісти масово покидають країну. За різними даними, щорічно на роботу за кордон виїжджає 6-8 тис. висококваліфікованих фахівців. В результаті дефіцит лікарів в нашій країні вже сьогодні оцінюється на рівні 30 тис. чоловік. І це переважно дефіцит в сегменті відносно молодих людей. У первинній медицині до половини всіх лікарів - це представники пенсійного та передпенсійного віку.

Тобто не за горами ті часи, коли ми зовсім залишимося без кваліфікованих фахівців. Проте у нас буде багато ліжок, на яких українці зможуть вмирати в очікуванні допомоги незрозуміло звідки. Залишати поточну ситуацію без змін не можна. Необхідно терміново вживати рішучі дії. Тому що «латання дірок» не допоможе вітчизняній медицині, тут треба ламати всю систему. І саме про це говорять політики, які виступають за прийняття медичної реформи.

Що в залишку?

Експерти відзначають, що пропоновані зміни не ідеальні, але вони здатні в корені змінити наявний стан. Перш за все, гроші «дійдуть» до конкретного хворого, адже реформа передбачає фінансування медичних послуг, а не незайнятих ліжок (з усіма наслідками, що випливають у вигляді комунальних платежів, капітальних ремонтів наполовину порожніх лікарень та ін.). Причому дійдуть НЕ через численний чиновницький «фільтр», в якому раніше осідало чимало бюджетних коштів, а безпосередньо: з державного бюджету конкретної лікарні, а в окремих випадках - конкретного лікаря. До речі, про лікаря. Ефективно працюючий медик при такій зміні системи зможе отримувати до тисячі доларів на місяць. Це, звичайно, ще не західний рівень зарплат, але і не ті копійки, якими задовольняються сьогодні наші фахівці.

Чи є такі зміни позитивними? Та будь-яка нормальна людина скаже, що так. Але чому ж тоді реформа зустрічає таку хвилю опору? А тепер згадайте про чиновницьке фільтри, про які ми говорили вище. Уявляєте, скільки грошей втратять недобросовісні чиновники, якщо у них заберуть функцію розподілу бюджетних коштів? А ще згадайте головних лікарів на дорогих автомобілях, які самі нікого не лікують, але утримують лікарні з великою кількістю ліжок і злиденними зарплатами персоналу. Ось вам і проста відповідь.

Втім, на всіх цих любителів поживитися за наш з вами рахунок необхідно знайти управу. Бо українці як нація вимирає. І цей процес потрібно зупинити.



Переглядів: 2725
Поширень: 0