Втім, її вплив в умовах демократичної системи нівелюється та контролюється рядом правових запобіжників та публічного осуду «слуги народу», що дозволив собі зловживати владою, вимагати хабар тощо. Корупція поширюється не тільки з вини державного службовця, а й через споживацький підхід самого суспільства до держави, отримання від її інституцій послуг згідно пріоритетного права, яке вмотивоване фінансово з ініціативи громадянина.

Війну корупції декларують держави всіх видів, незалежно від рівня розвитку чи системи управління. Боротьба може виявлятися у створенні системи надійних правових та інституціональних ґарантій суспільного і політичного контролю (демократичного чи автократичного) діяльності державних органів, різного роду організацій і окремих осіб, а може зводитися лише до вимушених заходів владних структур, спрямованих на відновлення елементарного порядку в суспільстві, перерозподіл сфер впливу поміж різними кланами панівної олігархії і формуваннями мафіозного типу тощо.

У багатьох державах видаються правові нормативні акти про боротьбу з корупцією. У цій нормотворчій діяльності найчастіше дається взнаки давня бюрократична традиція — шляхом видання правових актів, позбавлених реального механізму досягнення декларованих цілей, створювати видимість активної діяльності, імітувати соціально значущу державну функцію. Світове співтовариство також не може не усвідомлювати серйозної небезпеки та школи від корупційної системи управління в середині країн, що розвиваються. Адже, добросусідські стосунки та будь-яка партнерська зовнішня політика можлива за умови тотожної ціннісної системи в країнах-партнерах. Припустимо, що стабільна держава, яка встигла побороти в себе корумповану вертикаль влади, намагається налагодити діалог з державою-сусідом, яка керована внутрішніми «негласними» законами. Чи варто очікувати вигідного економічного партнерства, політичної стабільності та незалежності. Непередбачуваність та неприйнятність корупціогенної ситуації в середині країни-партнера ставить під сумнів ефективність роботи в цій країні капіталу розвинутих держав з прозорою системою управління.

У свій час влучно визначає ситуацію посткомуністичної руїни американський політолог Олександр Мотиль: в Україні є люди і речі, але немає механізму, який може ними керувати. Замість держави, яка ефективно провадить оподаткування і «поліціювання» певної території (функції держави за Максом Вебером), є те, що Мотиль називає «недорозвиненою і вкрай корумпованою українською псевдодержавою» . З цією тезою можна не погоджуватися, але враховувати її варто.

Корупція в рамках української держави має певну історію. Всі її віхи можна проговорити: від періоду дикого розкрадання державної власності новоствореної держави, до політизації питань економічного характеру в наш час. На певному етапі розвитку країни стало фактом, що ніхто не може жити на офіційну зарплатню. З одного боку, потреба «лівого» прибутку спричинила несерйозне ставлення до головної роботи, яку потрібно відбувати, аби не входити в суперечності з чинним законодавством. А це призводить до значних економічних збитків. З другого — зубожіння певних соціальних верств неминуче призвело до швидкого розповсюдження корумпованості, яка набула структурного характеру. Все це можна визначити одним словом — «клептократія» — влада злодіїв. Це не означає, що всі державні діячі, службовці продажні або крадуть, але досить рідко можна знайти людину, яка, приміром, не маючи можливості купити дитині черевики, відкине можливості додати щось до особистого прибутку не зовсім законним шляхом. В цьому сенсі можна сказати про «хабаризацію» цілої структури політичної влади й державної адміністрації.

Українська клептократія — важливий чинник нестабільності і в економіці, і в політиці. Є два можливі варіанти розв’язання цього гордієвого вузла. Або Україна зважиться на радикальні економічні реформи, ефективні законодавяі ініціативи, і через формування демократичного громадянського суспільства стане безпосереднім та рівноправним учасником родини націй (можна це назвати польським варіантом). Або стане країною другого ґатунку, яка може брати участь у світовій цивілізації тільки через медіацію російськоцентричного СНД, який її проковтне, тобто здійсниться так званий білоруський варіант.

Сьогодні Україна не без участі громадянського суспільства рухається шляхом першого варіанту. Втім, ефективність досягнень на антикорупційній дорозі залужить від готовності самого суспільства відмовитися, навіть на шкоду власному егоїзму, від закону віджилого ринку послуг та прозоро працювати у нових загальноприйнятих рамках.


Переглядів: 3328
Поширень: 0