Практично, у кожного із нас трапляються моменти, коли здається, ніби не живеш, а - існуєш. Коли мрії не стають реальністю, коли не справджуються сподівання, кінчається наснага та спотворюється відчуття реальності, коли не розуміють ближні чи відвертаються друзі... Цей перелік можна тягнути до нескінченності або ж сказати собі: "Я все подолаю, МИ РАЗОМ все подолаємо..."
Про Поляковських
Про родину Поляковських сьогодні знають чимало вінничан. Їх історію люди переповідають один одному, як приклад згуртованості, любові до ближнього, натхнення до життя чи наснаги до добрих вчинків. От, і я про них дізналася за допомогою "сарафанного" FM, і, чесно кажучи, зовсім не очікувала, що хтось із родини погодиться на інтерв\'ю. До того ж, копирсатися в чужій біді, питати про наболіле, - погодьтеся, сторонній людині важко. Та батько сімейства Олег Поляковський не відмовився розповісти свою історію:
- 17 років тому моїй дружині Тетяні, лікарі поставили діагноз "розсіяний склероз". Ця хвороба вважається невиліковною, тому ми одразу збагнули, що з цим потрібно жити, що це повинно стати способом нашого життя. Жінка - інвалід І групи. Спочатку консультувалися в обласній психоневрологічний лікарні ім. Ющенка, згодом - у клініці в Санкт-Петербурзі. А тепер щороку їздимо до спеціалізованої клініки у Москві. Так і тримаємося. Маємо двох чудових дітей: дочці - 12 років, та сину Петру - 3 рочки. Жінка народжувала їх, вже будучі хворою.
- Як зважилися народити двох дітей із таким діагнозом у дружини?
- Абсолютно свідомо. Причому на облік у консультації із Петриком жінка стала не одразу, хотіли оминути побоювання лікарів та розмови про можливі негативні наслідки пологів на її стан.
- Олеже, Петрику в цьому році поставили діагноз "гострий лімфобластний лейкоз"...
- Усе почалося у січні, коли дитина захворіла ніби на ГРЗ: піднялася висока температура, різко впав гемоглобін. Лікувалися в дитячій обласній лікарні, зробили переливання крові, виписалися додому. В кінці березня у Петрика після побутової травми сталося запалення ліктьового суглоба. Спочатку думали, що перелом чи вивих. Знову здали кров. Лягли до відділення онкогематології в дитячій обласній, зробили пункцію і встановили "гострий лімфобластний лейкоз" (рак крові). У Києві діагноз підтвердили, і ми відразу почали лікування.
Ми віримо у найсприятливіші прогнози, адже 70-80% дітей після адекватного лікування одужують повністю. Наразі лікуємося за першим протоколом, пройшли вже близько 20 блоків хіміотерапії.
- А хто з дитиною лежить у лікарні?
- Дружина та бабусі, я та родичі, друзі теж допомагають.
- Як дружина сприймає таку нелегку ситуацію?
- Звісно, важко, як і всі ми. Це важко і фізично, і морально. Але, окрім лікування і сподівань на одужання іншого виходу немає.
- А звістка про діагноз сина не погіршила стану Тетяни?
- Розумієте, її хвороба циклічна: то загострюється, то перебуває в ремісії. Наразі помалу хвороба загострюється.
- У такій ситуації без допомоги не обійтися, хто вам допомагає?
- Рідні, хресні Петрика, сусіди, друзі.
- А в матеріальному плані?
- Благодійна організації "Путь доброти", причому її волонтери самі на нас вийшли. Тільки-но Петрика поклали до відділення онкогематології, вони одразу принесли телевізор та DVD у палату, адже він цілодобово під крапельницею. Допомагають із ліками. Ми не очікували, але коли люди дізналися про ситуацію, гроші почали збирати і у моєї мами на роботі, у дочки в школі, збирали сусіди та мої друзі. Навіть було таке, що приходили люди до відділення, де лікується Петрик та запитували у персоналу, хто потребує допомоги, їх направляли до нас...
- Скільки ще Петрику треба знаходитися в лікарні?
- 6-8 місяців, після чого лікування ще продовжиться на півтора роки.
- Ви задоволені лікуванням на місцевому рівні, не хотілося б поїхати за кордон?
- Починаючи з 2000 року, лікування із цим діагнозом усюди є однотипним, тому їхати кудись немає потреби.
Не могла не втриматись і не запитати Олега, як він встигає і працювати, і з сином у лікарні лежати, бути гарним батьком та чоловіком. Він каже, що головне це - життя дитини. Тому потрібно встигати все, до того ж, не акцентуючи увагу на важкості діагнозу дружини, мовляв, їй та всім так легше. Старша дочка Поляковських безмежно по-дитячому любить братика, ходить до нього у лікарню, грається з ним та, наскільки може у свої 12 років, допомагає батькам. Поляковські постійно відвідують церкву та вважають, що Бог дає їм стільки випробувань, скільки вони можуть винести. І якщо людина не в змозі нести чужий хрест по життю, вона буде нести свій. У кожного свій шлях, головне - пройти його до кінця...
Про Петрика
Із Петриком Поляковським ми зустрілися в лікарняній палаті. Погляд одразу "зачепився" за зовсім не дитячі очі трирічної дитини. Хвороба змусила його дорослішати швидше, страшно так казати, але хвороба забрала дитинство. Він не має змоги гратися з іншими дітлахами: треба берегтися від можливої інфекції. Хлопчик та крапельниця, немов єдине ціле: вони разом цілодобово. Петрик навчився не здригатися від маніпуляцій персоналу, для того, щоб не заважати дорослим його лікувати. А йому ж пункції роблять без наркозу(!). І він знає, що так треба, адже він обов\'язково одужає. Ще він ненавидить білий колір, адже йому розповіли, що коли в його крові стане менше білих кров\'яних тілець, він видужає.
Чи потребує родина Поляковських допомоги? Звісно, так. Хоча вони про це і не прохають. Але ж разом набагато легше долати хворобу. Скільки таких дітей, як Петрик? І скільки нас, заклопотаних дорослих, які так поспішають жити, але часто виходить, що існують у своїх турботах, забуваючи про те, що є сенсом життя - любові до ближнього свого.
Довідка "Міста":
Згідно зі світовою статистикою, 3,3-4,7 дітей з 100 тисяч захворюють лейкемією у віці до 15 років. Близько 40-46 % випадків доводиться на дітей 2-6 років.
В світі на розсіяний склероз страждає 2,5-3 млн. людей, 500 тисяч з них - у Європі.
Реквізити для надання допомоги у гривнях:
МФО 300863
ЄРДПОУ 21666051
Одержувач: ВАТ "Кредитпромбанк"
Призначення: поповнення карткового рахунку 26258000194561
Поляковський Олег Станіславович
Про лейкоз
Розповідає Валентина Григорівна Фурман, завідувачка онкогематологічним відділенням Вінницької дитячої обласної лікарні:
- Щорічно у нашому відділенні із діагнозом "гострий лімфобластний лейкоз" (так званим, стандартним лейкозом) лікується від 5 до 12 дітей. Лікування відбувається за світовими стандартами, уніфікованими в Україні. Вартість хіміотерапії залежить від розміру дитини, адже дози хіміопрепаратів розраховується на м2. До того ж, треба врахувати всі ускладнення, які є можливими при проведенні хіміотерапії: з боку печінки, нирок, центральної нервової системи, шкіри тощо, які потребують супроводжувальної терапії. Це теж доволі великі витрати. Отже, вартість лікування є суто індивідуальною в кожному конкретному випадку.
- Наскільки відділення сьогодні забезпечене необхідними медикаментами для лікування хворих на лейкоз?
- Зазвичай, досить добре, за рахунок централізованих поставок. Але в цьому році мало, що отримали, через затримки проведення тендерів. Та ми не страждаємо: по-перше, є запас, по-друге, лікарня закуповує хіміопрепарати за рахунок бюджетних коштів, та, нарешті, допомагає благодійна організація "Шлях доброти".
- А хто більше потребує психологічної допомоги: діти, чи батьки?
- Як діти, так і батьки. Маючі певний стаж роботи в цьому відділенні, наші лікарі стають психологами. Знають, як повідомити батькам про діагноз, як заспокоїти, дати надію на одужання, скорегувати на позитив.
За словами Валентини Григорівни, показник одужання від лейкозу у західних країнах сягає більше 73%, в Україні - до 60%. Вінницька область не відстає від республіканських показників.
Про розсіяний склероз
Щодо розсіяного склерозу, на який хворіє мама Петрика, природу цього захворювання сьогодні так і не досліджено до кінця. Зазвичай діагноз встановлюють у людей від 20 до 40 років, більшість хворих - жінки. Цю недугу лікарі охрестили "хворобою -хамелеоном". Можна десять років лікувати остеохондроз чи ревматизм, до того, як встановлять істиний діагноз.
Майже рік на базі Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка функціонує центр множинних склерозів, головна мета якого допомагати пацієнтам із таким діагнозом не тільки медичним, а й соціальним та психологічним супроводом. Розповідає лікар центру Андрій Костюченко:
- Розсіяний склероз, внаслідок своєї невиліковності, визначає спосіб життя людини. Наша головна задача - допомагати хворим оминати ускладнення хвороби, проводити соціальну підтримку - від допомоги при рухових ускладненнях до оформлення статусу інвалідності.
Нині у центрі на обліку перебуває близько 830 хворих, щороку реєструється до 50 нових випадків. Цікава "географія" хвороби: на північ від 48 паралелі реєструється 100 випадків на 10 тисяч, південніше - 50. Вінниця знаходиться на 48 паралелі...
Завдяки державній програмі, маємо змогу профілактувати ускладнення цієї хвороби, отримавши за рахунок держави спеціальний набір медикаментів. Ним щороку ми можемо забезпечити 40 хворих.
- Але ж їх може бути більше? Або отримують ті, хто найбільше потребує?
- Парадокс, але ті, хто більше потребує цих медикаментів, відмовляються від них, зазвичай внаслідок їх побічної дії (висока температура, "грипозні" симптоми).А це спрацьовує на психіку людини, як варіант обмеження, - у жінки можуть бути плани на найближче майбутнє народити дитину.
Фахівці центру не тільки встановлюють діагноз "розсіяний склероз", а й іноді знімають його, чим іноді несказанно тішать, або ж бентежать пацієнтів. Тут лікарям допомагає спеціальний контраст для МРТ-обстеження, за допомогою якого видно не тільки самі вогнища захворювання, а й їх активність. Тобто, можна встановити. чи потребує на даний момент лікування пацієнт, або ж вогнище - справа минулих років. З контрастом теж допомогла держава, і він є безкоштовним для пацієнтів, хоча його вартість сягає 550 грн.
Про Поляковських
Про родину Поляковських сьогодні знають чимало вінничан. Їх історію люди переповідають один одному, як приклад згуртованості, любові до ближнього, натхнення до життя чи наснаги до добрих вчинків. От, і я про них дізналася за допомогою "сарафанного" FM, і, чесно кажучи, зовсім не очікувала, що хтось із родини погодиться на інтерв\'ю. До того ж, копирсатися в чужій біді, питати про наболіле, - погодьтеся, сторонній людині важко. Та батько сімейства Олег Поляковський не відмовився розповісти свою історію:
- 17 років тому моїй дружині Тетяні, лікарі поставили діагноз "розсіяний склероз". Ця хвороба вважається невиліковною, тому ми одразу збагнули, що з цим потрібно жити, що це повинно стати способом нашого життя. Жінка - інвалід І групи. Спочатку консультувалися в обласній психоневрологічний лікарні ім. Ющенка, згодом - у клініці в Санкт-Петербурзі. А тепер щороку їздимо до спеціалізованої клініки у Москві. Так і тримаємося. Маємо двох чудових дітей: дочці - 12 років, та сину Петру - 3 рочки. Жінка народжувала їх, вже будучі хворою.
- Як зважилися народити двох дітей із таким діагнозом у дружини?
- Абсолютно свідомо. Причому на облік у консультації із Петриком жінка стала не одразу, хотіли оминути побоювання лікарів та розмови про можливі негативні наслідки пологів на її стан.
- Олеже, Петрику в цьому році поставили діагноз "гострий лімфобластний лейкоз"...
- Усе почалося у січні, коли дитина захворіла ніби на ГРЗ: піднялася висока температура, різко впав гемоглобін. Лікувалися в дитячій обласній лікарні, зробили переливання крові, виписалися додому. В кінці березня у Петрика після побутової травми сталося запалення ліктьового суглоба. Спочатку думали, що перелом чи вивих. Знову здали кров. Лягли до відділення онкогематології в дитячій обласній, зробили пункцію і встановили "гострий лімфобластний лейкоз" (рак крові). У Києві діагноз підтвердили, і ми відразу почали лікування.
Ми віримо у найсприятливіші прогнози, адже 70-80% дітей після адекватного лікування одужують повністю. Наразі лікуємося за першим протоколом, пройшли вже близько 20 блоків хіміотерапії.
- А хто з дитиною лежить у лікарні?
- Дружина та бабусі, я та родичі, друзі теж допомагають.
- Як дружина сприймає таку нелегку ситуацію?
- Звісно, важко, як і всі ми. Це важко і фізично, і морально. Але, окрім лікування і сподівань на одужання іншого виходу немає.
- А звістка про діагноз сина не погіршила стану Тетяни?
- Розумієте, її хвороба циклічна: то загострюється, то перебуває в ремісії. Наразі помалу хвороба загострюється.
- У такій ситуації без допомоги не обійтися, хто вам допомагає?
- Рідні, хресні Петрика, сусіди, друзі.
- А в матеріальному плані?
- Благодійна організації "Путь доброти", причому її волонтери самі на нас вийшли. Тільки-но Петрика поклали до відділення онкогематології, вони одразу принесли телевізор та DVD у палату, адже він цілодобово під крапельницею. Допомагають із ліками. Ми не очікували, але коли люди дізналися про ситуацію, гроші почали збирати і у моєї мами на роботі, у дочки в школі, збирали сусіди та мої друзі. Навіть було таке, що приходили люди до відділення, де лікується Петрик та запитували у персоналу, хто потребує допомоги, їх направляли до нас...
- Скільки ще Петрику треба знаходитися в лікарні?
- 6-8 місяців, після чого лікування ще продовжиться на півтора роки.
- Ви задоволені лікуванням на місцевому рівні, не хотілося б поїхати за кордон?
- Починаючи з 2000 року, лікування із цим діагнозом усюди є однотипним, тому їхати кудись немає потреби.
Не могла не втриматись і не запитати Олега, як він встигає і працювати, і з сином у лікарні лежати, бути гарним батьком та чоловіком. Він каже, що головне це - життя дитини. Тому потрібно встигати все, до того ж, не акцентуючи увагу на важкості діагнозу дружини, мовляв, їй та всім так легше. Старша дочка Поляковських безмежно по-дитячому любить братика, ходить до нього у лікарню, грається з ним та, наскільки може у свої 12 років, допомагає батькам. Поляковські постійно відвідують церкву та вважають, що Бог дає їм стільки випробувань, скільки вони можуть винести. І якщо людина не в змозі нести чужий хрест по життю, вона буде нести свій. У кожного свій шлях, головне - пройти його до кінця...
Про Петрика
Із Петриком Поляковським ми зустрілися в лікарняній палаті. Погляд одразу "зачепився" за зовсім не дитячі очі трирічної дитини. Хвороба змусила його дорослішати швидше, страшно так казати, але хвороба забрала дитинство. Він не має змоги гратися з іншими дітлахами: треба берегтися від можливої інфекції. Хлопчик та крапельниця, немов єдине ціле: вони разом цілодобово. Петрик навчився не здригатися від маніпуляцій персоналу, для того, щоб не заважати дорослим його лікувати. А йому ж пункції роблять без наркозу(!). І він знає, що так треба, адже він обов\'язково одужає. Ще він ненавидить білий колір, адже йому розповіли, що коли в його крові стане менше білих кров\'яних тілець, він видужає.
Чи потребує родина Поляковських допомоги? Звісно, так. Хоча вони про це і не прохають. Але ж разом набагато легше долати хворобу. Скільки таких дітей, як Петрик? І скільки нас, заклопотаних дорослих, які так поспішають жити, але часто виходить, що існують у своїх турботах, забуваючи про те, що є сенсом життя - любові до ближнього свого.
Довідка "Міста":
Згідно зі світовою статистикою, 3,3-4,7 дітей з 100 тисяч захворюють лейкемією у віці до 15 років. Близько 40-46 % випадків доводиться на дітей 2-6 років.
В світі на розсіяний склероз страждає 2,5-3 млн. людей, 500 тисяч з них - у Європі.
Реквізити для надання допомоги у гривнях:
МФО 300863
ЄРДПОУ 21666051
Одержувач: ВАТ "Кредитпромбанк"
Призначення: поповнення карткового рахунку 26258000194561
Поляковський Олег Станіславович
Про лейкоз
Розповідає Валентина Григорівна Фурман, завідувачка онкогематологічним відділенням Вінницької дитячої обласної лікарні:
- Щорічно у нашому відділенні із діагнозом "гострий лімфобластний лейкоз" (так званим, стандартним лейкозом) лікується від 5 до 12 дітей. Лікування відбувається за світовими стандартами, уніфікованими в Україні. Вартість хіміотерапії залежить від розміру дитини, адже дози хіміопрепаратів розраховується на м2. До того ж, треба врахувати всі ускладнення, які є можливими при проведенні хіміотерапії: з боку печінки, нирок, центральної нервової системи, шкіри тощо, які потребують супроводжувальної терапії. Це теж доволі великі витрати. Отже, вартість лікування є суто індивідуальною в кожному конкретному випадку.
- Наскільки відділення сьогодні забезпечене необхідними медикаментами для лікування хворих на лейкоз?
- Зазвичай, досить добре, за рахунок централізованих поставок. Але в цьому році мало, що отримали, через затримки проведення тендерів. Та ми не страждаємо: по-перше, є запас, по-друге, лікарня закуповує хіміопрепарати за рахунок бюджетних коштів, та, нарешті, допомагає благодійна організація "Шлях доброти".
- А хто більше потребує психологічної допомоги: діти, чи батьки?
- Як діти, так і батьки. Маючі певний стаж роботи в цьому відділенні, наші лікарі стають психологами. Знають, як повідомити батькам про діагноз, як заспокоїти, дати надію на одужання, скорегувати на позитив.
За словами Валентини Григорівни, показник одужання від лейкозу у західних країнах сягає більше 73%, в Україні - до 60%. Вінницька область не відстає від республіканських показників.
Про розсіяний склероз
Щодо розсіяного склерозу, на який хворіє мама Петрика, природу цього захворювання сьогодні так і не досліджено до кінця. Зазвичай діагноз встановлюють у людей від 20 до 40 років, більшість хворих - жінки. Цю недугу лікарі охрестили "хворобою -хамелеоном". Можна десять років лікувати остеохондроз чи ревматизм, до того, як встановлять істиний діагноз.
Майже рік на базі Вінницької обласної клінічної психоневрологічної лікарні ім. Ющенка функціонує центр множинних склерозів, головна мета якого допомагати пацієнтам із таким діагнозом не тільки медичним, а й соціальним та психологічним супроводом. Розповідає лікар центру Андрій Костюченко:
- Розсіяний склероз, внаслідок своєї невиліковності, визначає спосіб життя людини. Наша головна задача - допомагати хворим оминати ускладнення хвороби, проводити соціальну підтримку - від допомоги при рухових ускладненнях до оформлення статусу інвалідності.
Нині у центрі на обліку перебуває близько 830 хворих, щороку реєструється до 50 нових випадків. Цікава "географія" хвороби: на північ від 48 паралелі реєструється 100 випадків на 10 тисяч, південніше - 50. Вінниця знаходиться на 48 паралелі...
Завдяки державній програмі, маємо змогу профілактувати ускладнення цієї хвороби, отримавши за рахунок держави спеціальний набір медикаментів. Ним щороку ми можемо забезпечити 40 хворих.
- Але ж їх може бути більше? Або отримують ті, хто найбільше потребує?
- Парадокс, але ті, хто більше потребує цих медикаментів, відмовляються від них, зазвичай внаслідок їх побічної дії (висока температура, "грипозні" симптоми).А це спрацьовує на психіку людини, як варіант обмеження, - у жінки можуть бути плани на найближче майбутнє народити дитину.
Фахівці центру не тільки встановлюють діагноз "розсіяний склероз", а й іноді знімають його, чим іноді несказанно тішать, або ж бентежать пацієнтів. Тут лікарям допомагає спеціальний контраст для МРТ-обстеження, за допомогою якого видно не тільки самі вогнища захворювання, а й їх активність. Тобто, можна встановити. чи потребує на даний момент лікування пацієнт, або ж вогнище - справа минулих років. З контрастом теж допомогла держава, і він є безкоштовним для пацієнтів, хоча його вартість сягає 550 грн.