Адмінреформа: досвід Євросоюзу та українські реалії

19.11.12 00:37 3355

Адмінреформа: досвід Євросоюзу та українські реалії

Досвід проведення адміністративно-територіальної реформи у Польщі сприймається в Україні досить некритично. Міжнародні експерти оцінюють певну схожість України та Польщі, що дає можливості впевнено використовувати польський досвід в українських умовах. Водночас, не потрібно сприймати реформу лише як позитивне явище, щоб не припуститися тих помилок, яких припускався польський уряд. Для адекватного використання польського досвіду у проведенні адміністративно-територіальної реформи потрібно розвинути цей досвід, зрозумівши на які питання польська реформа давала відповіді, на які не змогла дати, а які питання певною мірою є унікальними для України.

До 1999 року Польща була поділена на 49 малих воєводств із «роздутим» бюрократичним апаратом. Внаслідок реформи регіони об’єднали у 16 великих, тоді ж створили три рівні територіального самоварядування – воєводства (регіональний), повіти (районний) та гміни - найнижчий місцевий рівень. Так, поляки пройшли через непрості реорганізації, скорочення, укрупнення, закриття «сільрад», до цього доєднались і знайомі нам «до болю» медична та освітня реорганізації.

Але в яких умовах і з якими коштами їхня країна входила в цю реформу? Того ж таки 1999 року Польща вступила до НАТО, а асоційованим членом ЄС стала ще в 1992 році. Тобто, впровадженням адміністративно-територіальної реформи (фактично - приведенням свого законодавства у відповідність до європейських норм, зокрема Європейської хартії про місцеве самоврядування) Польща виконувала одну з необхідних умов на вже розпочатому шляху вступу до Євросоюзу. У свою чергу, асоційоване членство та активний процес повноправного вступу до ЄС давав Польщі доступ до значних «унійних коштів» - грантів та інших видів допомоги від «старих» членів Євросоюзу. І ці кошти спрямовувалися саме на розвиток інфраструктури «на місцях», тобто не лише на «згладжування гострих кутів» реформи, а й на відчутне поліпшення рівня життя, зокрема й якості адміністративних послуг. І тепер в польських селах бачимо стовідсоткове покриття каналізацією та «асфальтизацією», у пришкільних спортзалах не соромно провести загальнопольські змагання, а шкільний автобус після уроків спочатку відвозить додому менших школярів (їм не доводиться чекати старшокласників), пізніше везе старших…

Алгоритм нібито зрозумілий: реформи (адміністративна, податкова, антикорупційна, судова), потім вступ до НАТО та Євросоюзу (саме в такій послідовності це пройшла більшість країн колишнього соцтабору), потім – поліпшення якості життя. У нас же один із кроків цього алгоритму наразі оминається і суспільству пропонується «український велосипед»: нібито реформи вже самі по собі призведуть до «хорошого життя». Та чи зможе Українська держава самотужки втілити те, що Польщі (також Чехії, Словаччині, Угорщині…) допомагала втілювати вся «Стара Європа»? Адже не йдеться поки що про якісь мільйонні євросоюзівські вливання у наші потенційно реформовані громади (сільради, повіти, волості, номи – як би ми їх не назвали). Навпаки, «злі язики» обговорюють нині перспективи санкцій та згортання співпраці.

Хтозна, чи вдасться пролобіювати у Верховній Раді норму законопроекту про об’єднання територіальних громад, у якому було б чітко виписано гарантовані державою матеріальні стимули громадам, які на такий крок зважаться. Чи доплата до бюджету об’єднаних громад буде віддана на відкуп Кабміну: «може дамо, а може й ні, а ви об’єднуйтесь…»

У Франції, наприклад, адміністративно-територіальний поділ є трирівневим – комуна, департамент, регіон – і левова частка коштів (понад 55% усіх надходжень) там концентрується «знизу» - в комунах. Основну частину цих коштів складають податки та збори, а ще позики, спрямовані на залучення нових інвестицій. Проте, не слід вважати, що децентралізація влади (пік цього процесу Франція минула понад 30 років тому) дала можливість Французькій державі «зекономити».

Вагомим джерелом коштів для французьких територіальних утворень були і є державні дотації. Вони визначені законом, нараховуються «автоматично», складають понад третину всіх коштів територіальних утворень, компенсуючи скасування деяких місцевих податків, введення податкових пільг та… зростання видатків, викликаних передачею повноважень «на місця». Так-так, децентралізація (передача значної частини повноважень зверху на місця) у Франції призвела до нових витрат, у нас же дехто вважає, що вона стане одним із засобів заощадження.

– Нині для старту реформ є головне – політична воля, чого ми не мали протягом 20 років незалежності, – зазначає Голова Вінницької обласної ради Сергій Татусяк на шпальтах журналу «Віче» – Президент держави розуміє, яку відповідальність бере на себе, заявляючи про самодостатність та економічну незалежність регіонів. За словами Віктора Януковича, розвиток регіонів повинен мати стратегію й чіткий план її реалізації. Вінниччина вже визначилася з таким планом. Але поки що на місцях змушені пристосовуватися до недосконалої законодавчої бази. Саме через це не вдається розв’язати практично жодної життєво важливої проблеми. За що не візьмися – чи то водопостачання, опалювання, ремонт шкіл, клубів, ФАПів, транспортне забезпечення, – у керівників громад зв’язані руки…

Напрошується питання: чому ж президентські воля та розуміння досі не передались підконтрольній Президенту парламентській більшості Ради минулого скликання, і чому чарівним помахом руки Чечетова «законодавець» ще не ухвалив зміни до «недосконалої законодавчої бази»?

Свіжий приклад адмінреформи «знизу»: на Одещині багато хто вважає, що до складу міста Одеси на вигідних умовах могли б увійти міста-сателіти на кшталт Овідіополя, а також селища Крижанівка, Фонтанка, Чорноморське, Дальник, Хлібодарське, Олександрівка, Авангард тощо. Проте, за словами головного архітектора Одеси Миколи Базана, «процес зміни меж тривалий, і його треба піднімати на рівні Верховної Ради та Кабміну». Справді, розмови про вигідність подібних укрупнень точаться не перший рік, та щось не пригадується, щоб про об’єднання відрапортували хоча б два невеличких села…

Які ж перспективи просування задекларованих реформ політсилами, що пройшли до нового складу Верховної Ради. Усі, окрім комуністів, у передвиборчий період підтримували курс на євроінтеграцію України. Але самих декларацій замало – новообрані законодавці мають нарешті забезпечити реальне виконання тієї славнозвісної Європейської хартії про самоврядування, яку наша держава формально ратифікувала майже півтора десятиліття тому.

"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Галина Сегеда
Система Orphus

Останні новини

Реклама