Симптоматичною ознакою вітчизняного політичного життя останніх тижнів стали анонсовані «тотальні» чи «точечні» люстрації, наміри створити спеціалізовану люстраційну комісію, яка здійснюватиме масштабні заходи на загальнодержавному рівні.

На жаль, вітчизняний політикум і суспільство в цілому часто-густо оперують термінами, значення яких кожен розуміє по-своєму. До чого це призводить, всі ми бачимо на прикладі «євроінтеграції», яку верхівка колишньої владної команди реалізовувала по-одному, колишня опозиція – бачила по-другому, а пересічні українці щиро прагнули її по-третьому.

Аби не накоїти непоправних помилок, слід розібратися з практикою люстраційних заходів та адаптувати їх до українських реалій.

Варто розпочати з аналізу самого терміну. Люстрація (від лат. lustratio — очищення через жертвопринесення) — це заборона діячам високого рангу, які скомпрометували себе, впродовж певного часу або пожиттєво працювати на державній службі. Термін зазвичай вживається щодо процесів у посткомуністичних державах Східної Європи з кінця 80-их років XX століття, де люстрація застосовується до високопосадовців комуністичного режиму, колишніх агентів таємної поліції, іноді — до всіх членів комуністичних партій. Зокрема, люстрація була проведена в Чехії, Польщі, Німеччині, Угорщині, Румунії, Грузії, Литві, Латвії, Естонії та інших державах.

Як проходила люстрація в інших країнах

Чехія

Основні обмеження, пов\'язані з люстрацією, вводилися з 1991 р. так званими Люстраційними законами, прийнятими Федеральними зборами Чехословаччини - законом № 451/1991 («великий») та № 279/1992 («малий»). У 1993 р. був прийнятий «Закон про незаконність комуністичного режиму», в якому, зокрема, йшлося: «Комуністична партія Чехословаччини, її керівництво та члени несуть відповідальність за методи здійснення влади в період 1948-1989 рр., а саме за програмне знищення традиційних цінностей європейської цивілізації, за свідоме порушення прав і свобод людини, за моральний і економічний спад, який супроводжувався судовими злочинами і терором проти носіїв інших поглядів, за підміну існуючої економіки директивним управлінням, знищення традиційного права на власність, зловживання вихованням, освітою, наукою і культурою заради політичних і ідеологічних цілей, безжальне знищення природи... Комуністична партія Чехословаччини була організацією злочинною і гідною осуду, так само як і інші організації, засновані на її ідеології, діяльність яких була спрямована на позбавлення людей їх прав і на придушення демократії».

Під дію закону потрапили 140 тис осіб, які співпрацювали з комуністичним режимом в 1948-1989 рр. Кадрові співробітники і таємні агенти спецслужб, співробітники партійного апарату КПЧ, які «політично керували» держбезпекою, позбавлялися на 5 років права займати відповідальні посади в державних органах, якщо спеціальна комісія могла довести їх провину. За законом на перевірку відводилося два місяці, але іноді перевірка затягувалася надовго. Викритих у небажаних контактах негайно звільняли з держструктур. У 1996 р. громадяни Чехії отримали право знайомитися з досьє спецслужб, заведеними на них.

Водночас питання проходження люстрації стали активно використовуватися в політичній боротьбі за певні державні посади. Знайшли навіть матеріали допиту Вацлава Гавела, в результаті якого співробітник держбезпеки зробив висновок, що Гавела можна розглядати як «можливого кандидата на співпрацю». Вацлав Гавел намагався накласти вето на продовження Закону про декомунізацію до 2000 р. (його дія закінчувалося в 1996 р.), але парламент подолав вето, і тепер він став безстроковим.

Словаччина

У Словаччині керівництво країни спочатку негативно поставилося до подібних «чисток». Навіть якщо суд визнавав наявність вини, то покарання визначалося мінімальне.

Німеччина

За Законом про документацію Міністерства державної безпеки НДР, прийнятому в 1991 р., всі громадяни Східної Німеччини отримали доступ до своїх досьє. Одночасно в договір про об\'єднання Німеччини був включений пункт про те, що службовці державних установ і судді повинні повторно подати заяви про прийом на роботу. Всі архіви були передані так званій комісії Гаука - по імені пастора з Ростока, колишнього дисидента, якому довірили керувати доступом до документів (нагадаємо, наразі Йоахим Гаук є президентом Німеччини). Його відомство налічувало кілька тисяч співробітників, причому спочатку цю роботу доручали лише західним німцям. Державні органи отримали право запитувати з архіву інформацію про кожному новому претендентові на місце. Якщо знаходилася інформація, що претендент на посаду співпрацював з секретною службою, його звільняли. Хоча передбачалося, що за архівами вестиметься суворий нагляд, деякі списки агентів все ж з\'явилися в пресі - а в наші дні - в Інтернеті, що призвело до звільнень з приватних компаній і публічного цькування. Влада ФРН використовували архіви «Штазі» для дискредитації східнонімецьких політиків - наприклад, лідера Партії демократичного соціалізму (колишньої СЄПН ) Грегора Гізі.

Прибалтика

У Прибалтиці питання про люстрацію вперше було поставлене в 1990 р. у зверенні Конгресу незаконно репресованих Естонії, Латвії та Литви до Верховним Радам цих республік. В Естонії був прийнятий Закон про позасудові масові репресії в Радянській Естонії в 1940-1950-і рр., за яким прокуратурі Естонської РСР було доручено розглянути питання про порушення кримінальних справ та притягнення до кримінальної відповідальності осіб, винних у масових вбивствах, інших злочинах проти людяності.

Латвійський Закон про вибори від 1992 р. вимагав від усіх кандидатів в депутати парламенту письмову заяву про наявність або відсутність у них зв\'язків з радянськими або іншими секретними службами. Закон про вибори Сейму з 1995 р. забороняє обрання осіб, які діяли в компартії і ряді дружніх їй організацій після 13 січня 1991 р., а також працівників та агентів КДБ. Аналогічні заборони введені на натуралізацію Законом про громадянство в 1994 р.

У Литві був прийнятий Закон про перевірку мандатів депутатів, підозрюваних у свідомій співпраці зі спеціальними службами СРСР або інших держав. Згідно з цим Законом, для перевірки та розслідування фактів свідомого співробітництва депутата зі спеціальними службами СРСР або інших держав, які отримали розголос, повинна була створюватися спеціальна депутатська комісія відповідної Ради, яка у разі потреби залучала посадових осіб прокуратури, внутрішніх справ і служби національної безпеки.

Грузія

У жовтні 2010 р. парламент Грузії ухвалив закон, що забороняє займати високі посади в державі особам, які служили в КДБ або перебували на керівних посадах в КПРС. Комісія з люстрації, створена відповідно до цього закону, займається питаннями викорінення в Грузії комуністичної символіки, в тому числі в назвах вулиць і площ, а також ліквідує монументи, що вихваляють тоталітарне минуле. 1 червня 2011 р. Парламент Грузії одноголосно прийняв закон про люстрацію, а також про заборону фашистської і комуністичної символіки. Цим законом встановлені посадові обмеження для колишніх співробітників спецслужб Радянського Союзу, а також колишніх посадових осіб Компартії та комсомолу. Ці люди не зможуть працювати в органах виконавчої влади, і в судових органах. Крім того, зазначені громадяни не зможуть займати посади керівників вищих навчальних закладів. Особи, які потрапляють під люстрацію, мають піти у відставку протягом місяця після набуття законом чинності. «Хартія свободи» включає в себе заборону радянської та фашистської символіки на території країни, забороняє також зайняття керівних посад колишніми партійними і комсомольськими функціонерами та співробітниками радянських спецслужб, не допускає використання в географічних назвах імен радянських і комуністичних діячів .Грузія - перша з неєвропейських країн, яка провела у себе десовєтізацію. Цікаво, що закон про люстрацію підписав президент Грузії Михайло Саакашвілі, в молодості служив в радянських прикордонних військах, що перебували тоді у складі КДБ СРСР.

Польський досвід: з перших вуст

Про польський довід люстрації вінницькій газеті «Місто» розповіла координатор місії спостерігачів та волонтерів з боку фонду «Відкритий діалог» Аґнєшка Пясецька. Представники «Відкритого діалогу» з грудня минулого року працюють спостерігачами в Україні.

- Пані Агнєшко, коли в Польщі була проведена люстрація? Чи була зроблена люстрація одноразово, чи проходила в кілька етапів чи, власне, люстрацій було кілька?

- Ідея люстрації була включена до порядку денного руху «Солідарності» й існувала у вигляді негласної вимоги з тих пір, як опозиція режиму була утворена в Польщі. Ідея  передбачає процес перевірки та виявлення фактів неофіційної співпраці або роботи в Службі безпеки Міністерства внутрішніх справ (Sluzba Bezpieczenstwa) між 1944-1990 роками. Державне управління та урядовці і кандидати, які висунуть свою кандидатуру на такі посади підлягатимуть цьому процесу. У Польщі відбулись дві різні люстрації. Перша спроба реалізувати концепцію люстрації в правовій системі була проведена в 1992 році під час правління Яна Ольшевського. Пізніше люстрація поверталась до порядку денного парламенту кілька разів, до тих пір поки не була остаточно сформованою - як Закон про Люстрацію в 1997 році.

- Яку кінцеву мету ставили у Польщі як результат люстрації? І чи вдалося цієї мети досягнути?

- Мета полягала у тому, щоб обмежити вплив співробітників колишньої служби безпеки на нову політичну та економічну реальність в Польщі. Її було частково досягнуто.

- Чи ухвалювався відповідний закон або якийсь інший законодавчий акт, де було чітко прописано: хто має пройти люстрацію і яка процедура люстрації? Бо сьогодні в Україні готові люстрували чиновників просто на майданах народним судом. 

- Так, після кількох спроб щодо втілення люстрації в реальність вона була створена як правова ініціатива з докладним кодексом поведінки і декількох інституційних засобів для підтримання процесу. Перша резолюція люстрації була прийнята парламентом 28 травня 1992 і він зобов\'язав міністра внутрішніх справ до оприлюднення імен депутатів парламенту, сенаторів, міністрів, воєвод, суддів і прокурорів, які брали участь у таємній співпраці зі Службою безпеки з 1945-го по 1990 рік. Резолюція не стосувалась військовослужбовців. Кілька днів по тому Антоніо Мацеревіч надав список секретних співробітників Служби безпеки в ході публічних парламентських слухань. Конституційний трибунал поставив під сумнів рішення і ухвалив, що це не було узгоджено з Конституцією. Уряд Яна Ольшевського був звільнений за рішенням президента. Основна проблема, пов’язана з першою люстрацією, у тому, що служба безпеки створила багато дифамаційних матеріалів для власних оперативних цілей. Не завжди було ясно, хто дійсно співпрацював, а  хто був тільки жертвою оперативної гри. Для цього, власне, і мав бути створений дослідницький інститут з кваліфікованими істориками та іншими фахівцями.

Тема люстрації поверталась до порядку денного парламенту кілька разів. П’ять різних пропозицій було видано і передано спікеру парламенту, які мали бути розглянутими. Зрештою, вони були розглянуті одночасно позачерговим парламентським  комітетом з Пропозицій люстрації, утвореним у 1996 році. Нарешті Закон про люстрацію був визнаний 11 квітня 1997 - 216 голосами, 162 було проти, 16 депутатів утрималось  від голосування. Сенат не визнав будь-яку свою провину. Пізніше він був змінений, в 2006 році.

- Чи була можливість відмовитися від проходження люстрації?

- Так. Люстрація була дуже спірною темою у Польщі. Однак Закон про Люстрацію, який  зобов\'язує академічне співтовариство до проходження процедури люстрації, в дійсності  не був реалізований через величезну негативну реакцію багатьох ректорів і вчених.

 - З інформації, яка існує, в разі не проходження люстрації інформацію про такого відмовника друкували в газетах. І такі викриття були шоком для багатьох у країні. Наскільки це відповідає дійсності?

- У разі відмови від люстрації інформація про рішення повинна бути опублікована в газетах. На підставі Закону про люстрацію і Закону про Інститут національної пам\'яті журналісти та історики мають право на перегляд вибраних документів в архівах, зібраних Інститутом Національної Пам’яті, який накопичував доступні архіви колишньої служби безпеки. Були випадки коли до громадянської люстрації залучалися журналісти. В одному з таких випадків справа стосувалася кандидата на архієпископа Варшави, яким був Станіслав Віельгус. Згідно з опублікованим документoм, він співпрацював із Службою Безпеки Польської Нородної Республіки. Хоча і установи Католицької Церкви не підлягають в Польщі обов\'язкової люстрації. Результати таких публікацій залежали від конкретного моменту і від актуальної ситуації у публічних дебатах в Польщі. Однак зазвичай, такі теми піднімаються менш популярними медіами.

- Хто, власне, проводив люстрацію? Чи створювався для цього якийсь окремий комітет або організація,  чи люстрацію проводили уже існуючі органи? Як писав класик: а судді хто?

- Судді, які люстрували, не мали бути пов’язаними з якою-небудь партійною приналежністю, і мусили також мати гарну репутацією і суспільну довіру. Склад Люстративного Суду добирався через Державну Раду Судочинства і Речника Публічної Справи, якого запрошувала Перша Голова верховного Суду. Після поправки закону в 2006 році люстративними справами займаються звичайні суди при співробітництві з Люстративним Офісом Інституту Національної Пам\'яті, який на вимогу суду верифікує архіви і постачає документи.

- Звідки була впевненість, що люди, які проводили люстрацію, самі мають чисту репутацію і не мають сумнівного минулого?

- Ніколи не має стовідсоткової гарантії чого-небудь. Репутація і біографія вирішувала суспільну довіру. З самого початку Інститут Національної Пам\'яті працевлаштовує молоде покоління експертів, що також обмежує ризик недобросовісної поведінки.

- Чи проходили через люстрацію ваші друзі, родичі чи знайомі?

- Ні, ніхто з моєї сім\'ї, ні з друзів не був підданий люстрації. Хоча загалом серед антикомуністичної опозиції була неписана угода про те, що в разі спроби втягування особи до співробітництва треба було про цей факт негайно поінформувати сім\'ю та друзів.

Деякі особи шантажували, коли вони мали неприємні факти у свій біографії і бажали не розголошувати факт співробітництва. Більшість співпрацювала для заробітку, чи то фінансового, чи обіцянки полегшення просування у  кар\'єрі, швидшого надання квартири таке інше.

- При проведенні люстрації, яка саме інформація перевірялася, з яких джерел брався цей «компромат» на громадян?

- Як я згадала вище, архіви Служби Безпеки зберігаються і опрацьовувані науковим експертом Інституту Національної Пам\'яті. Частина архівів була навмисно знищена в 1989- 1992 роках, тобто архіви не повні. Крім того ІНП веде історичні охоплюючі дослідження останніх 100 років, а також освітні проекти, направлені до молоді та студентів.

- Чи були випадки, коли людей обмовляли несправедливо? Як можна було захистити свою честь і гідність у такому разі?

- У разі публічного обвинувачення у співпраці з колишніми службами безпеки можна звернутися до суду для приватного процесу люстрації. Третій етап - судового розгляду, можливо, не зовсім ідеальний, але є оптимальним рішенням, щоб люди, які відчувають, що їх репутація була зіпсована через звинувачення у здійсненні таких вчинків, мали змогу звернутися до судової системи за допомогою. Тоді NRI допомагає у перевірці того, чи є докази співпраці зі службами, чи ні.

- У разі не проходження людиною люстрації - які посади і у яких галузях для неї були закриті? А де можна було знайти роботу?

- Завжди можливо отримати роботу в приватному секторі для ректорів та інших, які працювали на керівних посадах, в приватних університетах та інших осіб з вищою освітою (принаймні теоретично). Людина, яка не пройшла люстрацію, не має права претендувати на будь-яку посаду згадану в Законі про люстрацію 1997 року і з поправками в 2006 році  загалом строком на 10 років.

- Чи відрізняється люстрація, яка була проведена у Польщі, від люстрацій, які пройшли в інших країнах Східної Європи?

- Так. У Чехії процес люстрації почався з повної ліквідації колишньої секретної служби та інших установ внутрішньої безпеки та повної ліквідації колишньої служби розвідки. Це обмежує вплив колишніх членів Служби безпеки Чехії на новий склад команди, але повністю не вирішує проблему. За словами Яна Холінскі з Чеського Інституту досліджень тоталітарних режимів, за законопроекти про люстрацію проголосували на початку 1990-х років, але їх не ефективно реалізовували до 2002 року, коли вперше правова система люстрації почала функціонувати. У Чехії це поєднувалось з судовими розглядами стосовно злочинів проти чеського народу чиновниками попередньої політичної системи до 1990 року. З 2002 року 104 особи були піддані розгляду, 40 зіткнулися з фактичними звинуваченнями і 10 були засуджені до позбавлення волі . У Польщі Комітет розслідування злочинів проти польського народу співпрацює з Інститутом Національної Пам’яті в підготовці судових справ. У Німеччині (раніше розділеній на Захід і на Схід) у Гаукському Інституті зробили аналогічні дослідження, і в даний час офіційно закриті і заборонені державні архіви ФРН. У кожній з цих країн були подібні проблеми, що стосуються процесу люстрації: довіра до архівів, величезний неформальний тиск для того, щоб зупинити розслідування і забути про  проблему, низьке зацікавлення засобами масової інформації та загалом  потреба забуття  старої ери і спрямування погляду в майбутнє .

- В Україні побутує думка, що коли б у 1991-му році у нас все ж була проведена люстрація, то сьогодні наша держава не була б такому жалюгідному стані і ми мали б такий самий прорив, як у Польщі. Яка Ваша думка?

- Це думка самовиправдання. Однак процес люстрації в інших державах Східної Європи не був вільний від помилок і був дуже повільним. Він розчистив простір для нових поколінь, для  роботи в кращому і більш чесному середовищі, тому що це також позначилося на трансформації менталітету та обмеженні корупційної практики.

- На Вашу думку, що сьогодні Україні потрібно обов’язково врахувати для проведення успішної люстрації і чого не слід робити в жодному разі?

- Процес люстрації повинен бути достатньо швидким і ефективним разом з формуванням подібних інститутів як NRI (Інститут Національної Пам’яті) у Польщі чи інститут Гаука в Німеччині або Чеського еквіваленту. У всіх цих країнах засоби масової інформації та наукових кіл були люстровані  і це позначилося на ставленні до процесу люстрації в суспільстві. Так, існує моральна проблема, хто є жертвою наклепу, а хто ні. Але такі питання не можуть зупинити весь процес, так як він дуже потрібний.

Крім того, для України пріоритетним питанням є поліпшення системи правосуддя (справедливості). Звернення до незалежних судів, як інстанції, яка виносить вирок, має сенс тільки тоді, коли вони в змозі діяти чесно. Враховуючи нинішній стан корупції, можливо гарним рішенням були б цивільні (громадські) суди (трибунали), членами яких були б як юристи, як і представники громадськості.

Ще однією проблемою є правильний збір архівів перш ніж вони зникнуть, даючи відповідь на питання про тимчасові рамки процесу люстрації. В очах багатьох українців термін цей  є саме  2014 рік, котрий, напевно,  включатиме всі попередні уряди України.

Люстрація в Україні не буде легким процесом, можливі помилки, але це знаменує собою нову еру для українських громадян.

Українські уроки

З усього вищенаведеного випливає, що у масовій свідомості українського суспільства розуміння терміну «люстрація» суттєво відрізняється від східноєвропейського чи пострадянського змісту цього терміну. Якщо «класична» модель люстрації передбачає усунення від владних повноважень (говорячи радянською термінологією 1930-1950-х рр. – «поразку в правах») фактично лише негласних інформаторів спецслужб прокомуністичних режимів, то українці під люстрацією воліють розуміти усунення з керівних посад всіх причетних до корупційних схем та інших протиправних дій, здійснених у 2010-2014 рр., позбавлення незаконно отриманих ними статків. В українських умовах суспільство очікує на вітчизняну версію «денацифікації», здійсненої в Німеччині та Автрії після повалення нацизму. Тоді мова йшла про відсторонення від політичного, економічного, соціального та культурного адміністрування всіх, хто займав більш-менш відповідальні посади в гітлерівському державному та партійному апараті.

Саме через масштабність розуміння люстрації в українському суспільстві підхід до створення її правової бази і, особливо, реалізації передбачених нею заходів, має бути вкрай відповідальним.

Неможливо обмежитися просто створенням ще одного державного органу, укомплектованого громадськими активістами (якими б патріотичними вони не були), і внести його до переліку структур, наділених повноваженнями складати адміністративні протоколи про корупцію. Для багатьох причетних до злочинів минулого режиму це було б просто подарунком – адже сплативши символічний штраф та втративши право обіймати керівні посади, вони б уникнули необхідності відповідати за свої протиправні дії в рамках кримінального права, яке передбачає й конфіскацію незаконно отриманих статків. Залишається цілком незрозумілим, як проходитиме люстрація в економічній сфері – адже всі розуміють, що чимало формально позапартійних «бізнесменів» отримали за рахунок участі в корупційних схемах чималі матеріальні преференції, не обіймаючи жодних керівних посад у державному апараті. Як бути з ними? Карати тих, хто в період 2010-2013 рр. вказав у своїх податкових деклараціях збільшення доходів у 10, 100, 1000 разів? Як бути з партійними активістами тих політичних сил, чиї керівники скористалися доступом до вищої влади для власного збагачення? Ставити на особливий облік – як членів НСДАП, СА і СС в Австрії 50-х років?

Очевидно, що не можна і створювати позасудовий орган з повноваженням відправляти правосуддя – це прямо заборонено Конституцією України. Тобто, формат «революційних народних трибуналів» нам явно не підходить – масштабна і дієва люстрація можлива лише через використання існуючої судової системи, яка й сама потребує ретельної люстрації.

Пошук оптимального механізму люстрації в Україні буде довгим і болісним – іншого шляху немає. Якщо ж люстрація проводитиметься поспіхом, то вона буде недолугою, незграбною, неефективною, недоречною і небезпечною – як гуртожитковий вахтер, озброєний батареєю «коктейлів Молотова».



Переглядів: 6307
Поширень: 0