історію Вінниці досліджує давно. Наукових робіт з цієї тематики не писав. Втім, детально вичитує будь-яку корисну інформацію, пов\'язану з історією Вінниці, шукає в книжках, документи - в архівах. Але найголовніша його скарбничка - це особисті спогади та вміння робити висновки з побаченого. Він розповів газеті „Місто" про виникнення нової Вінниці.Нове місто на новому місці.
- Якось я з одним зі своїх знайомих з Литви, ще за радянських часів, гуляв по Вінниці, - розповідає Олександр Іванович. - Проходили ми повз острів Кемпа, він раптом перепитав: „Кемпас?" Виявляється, литовською "кемпа" означає кут.
Отже, острів Кемпа буквально - кутовий острів. Будівництво на рукотворному острові - це було новацією наприкінці ХVI століття у замковому будівництві для місцевих жителів, до Кемпи цього ще ніхто не пробував зробити. Півострів видавався глибоко в річку. Головним руслом Південного Бугу тоді була ліва протока. Вже за радянських часів прокопане литовськими інженерами русло річки поглибили - аби ним могли пересуватися баржі. Тепер штучне русло Бугу набагато ширше і глибше за справжнє. До того ж, яка б не була неглибока та повільна стара річка - вона все одно легко вимивала грунт зі штучного острівця. Довелося литовцям посилювати його камінням, аби острів витримав час. Укріплювали береги острову каменем з окраїни міста. Тепер - це територія дитячої поліклініки, неподалік пляжу Кумбари. Так литовці збудували рукотворний острів у Бузі. Звичним для тодішніх вінничан була інша концепція будівництва - як на Старому місті, зведена в класичній руській традиції (саме в руській, а не російській - так називала себе частина тутешніх жителів - русини або роси).
- Тобто, за руською традицією, обиралося місце на пагорбі - чим вище, так, аби навколо нього текли три водних потоки - річки чи джерельця, обносилося дерев\'яним парканом та земельним валом, а навколо такого руського замку поселялися жителі, - розповідає Олександр Іванович. - Щоправда, захисту від ворогів така споруда майже не давала - горів цей Староміський замок кілька разів. Коли Вінниця отримала магдебурзьке право, приїхали з Литви інженери - вони й заклали нову традицію в будівництві. Литовці, зазначає Олександр Кокряцький, вже на той час будували кам\'яні форпости. Зазвичай, посеред боліт. Ідеальною місциною їм видався півострів. Вони одразу його прозвали Кемпа - він кутом видавався в заболочене русло Південного Бугу. До речі, старожили Вінниці ще мають пам\'ятати, як до будівництва дамби затоплювало трамвайні колії і майже всю набережну Замостя.
- Литовці відділили ровом півострів від великої землі, - розповідає Олександр Іванович. - І звели там невеличку фортецю - зовсім невеличку. Яка вона була насправді, зараз вже ніхто не знає, жодних її зображень до нашого часу не дійшло.
Але, припускає Олександр Кокряцький, вірогідно, що в цій фортеці було більше зброї, аніж у Староміській. І укріплена вона була набагато краще - захопити її було майже неможливо: з трьох боків - болото, з четвертого - рів з водою. В той же час литовці будують два мости - аби з\'єднати береги Бугу. За словами Олександра Івановича, стояли ці мости до 1950-го року. Бики та опори видно й досі.
Будівництво фортеці зробило Вінницю містом. До того часу це було просто поселення. Після будівництва у місті з\'являються цегляні заводи і виникають нові професії. З того часу дерев\'яні будинки правили собі тільки православні. Інші ж, включаючи і знать, зводили собі кам\'яні палаци.
- Біля замку, звісно, одразу виникає ринкова площа, - розповідає вінничанин. - А від неї місто ділиться на три частини. Це вулиця Красносельска (теперішня Свердлова), вулиця Шляхетська (Володарського) та Якушинецький узвіз (Першотравнева).
На цих вулицях жили зовсім різні люди. Зокрема, на Красносельській зазвичай будувалися православні. Вуличка була дещо в низині, будинки мали присадибні ділянки - а для православних городництво було звичайною справою. Шляхетська, відповідаючи своїй назві, стала притулком для багатих вінничан. Хороший клімат для знаті - на пагорбі, не так волого, як у низині. А Якушинецький узвіз заселили купці та євреї, розповідає Олександр Іванович. Тут селилися щільно, один біля одного - ближче до ринкової площі, адже євреї найчастіше заробляли собі на життя продажем різноманітного краму та продуктів харчування. Якушинецький узвіз був однією із найголовніших магістралей для торговців, які приїжджали з різних місцин. Пологий довгий схил ніби-то створений спеціально для важко завантажених підвод із конями. На крутій Шляхетській, викладеній бруківкою, віз міг і не проїхати, просто б не видерся нагору. А Якушинецький узвіз - ніяких складнощів для перевезення не створював. Так були сформовані три головні райони міста. В деяких ділянках цих вулиць і досі можна знайти будинки, характерні для часу утворення нового міста.
- От, наприклад, на Володарського і досі стоять деякі будинки з контрафорсами, - розповідає Олександр Іванович. - Це - класичний приклад того, як колись будувалися місцеві магнати. Більшість будинків з контрафорсами - це добудови поверхів на старому фундаменті. Навіть каміння тогочасне!
Щоправда, та старовинна Вінниця була зовсім невеличка. Межа міста проходила по сучасній вулиці Козицького. Вже згодом місцеві збудують тут земляний вал, аби оборонятися від загарбників. На початку нової Вінниці навіть валу тут ще не було. Вулиця Красносельська закінчувалася в полях, лишень Якушинецький узвіз тягнувся далі й далі - в інші села.
- Вінничани, навіть я б сказав подоляни, дали початок багатьом українським родам, - розповідає Олександр Іванович. - Як зазначалося в дослідженні Отамановського, для цієї території були дуже характерні закінчення у прізвищах на -енко та -єнко. Достатньо прослідити скільки українських прізвищ зараз мають такі закінчення, а це все - вихідці з нашої території!
Отже, вважає Олександр Іванович, Вінниця виникала природнім шляхом. Жодних примусів не було. Колишній староміський посел перебрався до нового замку самостійно, обрав для себе найкомфортніші умови для життя, освоїв нові професії та отримав нові знання з-за кордону. Це і створило Вінницю, таку, як ми маємо її сьогодні.