38-річний Олександр Білан має конеферму. У селі Степанівна, поблизу Вінниці, викупив колгоспний хлів. Зробив ремонт, встановив пластикові вікна. Нині тримає 24 породистих коня. В обласному центрі Білан має фірму. Виготовляє автозапчастини з іржостійкої сталі.
— Поки що вкладаю гроші. А прибуток від коней буде за два-три роки. На нього планую побудувати у Вінниці іподром. Поки що навіть кінного клубу немає.
Першого верхового коня породи весфаль-тракен Олександр купив торік. Віддав 40 тис. грн. У Києві знайшов рисака великопольської породи. Цей обійшовся у 100 тис. Має ”арабів” — українську верхову й ваговозів.
— Для порівняння скажу: простий домашній кінь коштує 10–15 тисяч гривень, — уточнює Олександр.
Доглядають коней троє працівників. Білан платить їм по 2 тис. грн.
— Работаєм, як коні, щоб коні жили, як люди, — сміється.
Недалеко від стайні Олександр засіяв люцерною 60 га землі. Має свіжу пашу. Інакше б доводилося купувати по 1,2 тис. грн за тонну. Ячмінь та овес купує — від 1 тис. Коневі на рік треба не менше 3 т. Щоб шерсть блищала, рисакам дають варений льон.
Цьогоріч Олександр Білан відкрив школу верхової їзди. Найняв двох тренерів. Щотижня на заняття приходять до 30 вінничан. За годинний урок платять 100 грн. Досвідчені вершники — вдвоє менше.
— Це недорого, до того ж клієнт сам виїжджає за межі ферми й катається досхочу, — продовжує коняр. — У Києві година верхи обійдеться не менше як у 180 гривень. А дітей із церебральним паралічем катаємо безплатно. Знімаємо сідло. Верхи на коні діти розслабляються, поліпшується координація. Вважають, що іпотерапія — лікування кіньми — сприяє одужанню.
Узимку заняття проводять у критому манежі.
— Поки що вкладаю гроші. А прибуток від коней буде за два-три роки. На нього планую побудувати у Вінниці іподром. Поки що навіть кінного клубу немає.
Першого верхового коня породи весфаль-тракен Олександр купив торік. Віддав 40 тис. грн. У Києві знайшов рисака великопольської породи. Цей обійшовся у 100 тис. Має ”арабів” — українську верхову й ваговозів.
— Для порівняння скажу: простий домашній кінь коштує 10–15 тисяч гривень, — уточнює Олександр.
Доглядають коней троє працівників. Білан платить їм по 2 тис. грн.
— Работаєм, як коні, щоб коні жили, як люди, — сміється.
Недалеко від стайні Олександр засіяв люцерною 60 га землі. Має свіжу пашу. Інакше б доводилося купувати по 1,2 тис. грн за тонну. Ячмінь та овес купує — від 1 тис. Коневі на рік треба не менше 3 т. Щоб шерсть блищала, рисакам дають варений льон.
Цьогоріч Олександр Білан відкрив школу верхової їзди. Найняв двох тренерів. Щотижня на заняття приходять до 30 вінничан. За годинний урок платять 100 грн. Досвідчені вершники — вдвоє менше.
— Це недорого, до того ж клієнт сам виїжджає за межі ферми й катається досхочу, — продовжує коняр. — У Києві година верхи обійдеться не менше як у 180 гривень. А дітей із церебральним паралічем катаємо безплатно. Знімаємо сідло. Верхи на коні діти розслабляються, поліпшується координація. Вважають, що іпотерапія — лікування кіньми — сприяє одужанню.
Узимку заняття проводять у критому манежі.