З баяном — по Швейцарії, або Пригоди вінницького музиканта, який заробляв у Цюриху і довколишніх селах

19.03.08 00:00 2989

Вінничанин Анатолій Безтелесний не від доброго життя подався до Швейцарії.

З баяном — по Швейцарії, або Пригоди вінницького музиканта, який заробляв у Цюриху і довколишніх селах

Віртуоз баяна, за плечима — Вінницьке музучилище та Уральська консерваторія, а на той час ходив без роботи і в боргах як у шовках. А тут знайомий трубач повернувся з-за кордону, де працював у цюріхському цирку-шапіто. Сказав, що може порекомендувати замість себе Анатолія.

Через півроку після гастролей по містах і селах багатої Швейцарії наш баяніст скаже, що «заробити на музиці» у капіталістів можна хіба що тоді, коли будеш грати для англійської королеви.

Гармошка під подушкою

— Колись бабуся казала: «Що вмієш, за плечима не носиш». — Ці слова я згадував дорогою до Цюриха. Як же помилилася моя бабця Степанида Софронівна. Баян, бувало, до ран натирав плечі, коли волочив його за собою по Швейцарії.

У три роки бабця подарувала онукові маленьку дворядну гармошку. «Я навіть коли спати лягав, клав її поруч, ховав під подушку, щоб батьки не сварили. І тато віддав мене до музичної школи».

Перший справжній баян батьки купили, коли став студентом Вінницького музучилища. Довго збирали гроші. Баян «Ясна Поляна» коштував — як половина автомобіля «Жигулі». Заплатили за нього більш як дві тисячі радянських рублів.

На музично-педагогічний факультет Вінницького педінституту талановитий випускник музучилища вступив легко. Але через рік зрозумів: це не те, чого він прагне добитися в житті. «Я хотів стати виконавцем, а не вчителем музики і співів».

Після першого курсу поїхав до Ленінградської консерваторії. Там — десять абітурієнтів на одне місце... Подався у Свердловськ. «Я був останнім студентом з України, хто безкоштовно навчався в Уральській консерваторії. Коли Союз розпався, перестали навчати безкоштовно іноземців».

Якби верблюд не покусав директора...

Цюріхський цирк-шапіто гастролював по невеликих містах і селах Швейцарії. Безтелесний, як випадала вільна хвилина, виходив з інструментом у людне місце.

— Глядачі у них такі, як і в нас, — каже Анатолій. — Одні уважні і вдячні: якщо зупиняться, обов’язково щось кинуть у капелюх. Інші й голову не повертають до тебе. Є такі, що стоять, слухають, а не зрозумієш, подобається їм чи ні?

Баяніст сподівався зачарувати вибагливих капіталістів класикою.

— Твори Баха, Моцарта, інших видатних композиторів на баяні звучать навіть краще, ніж на акордеоні, — ділиться він думками. — А вони, бачу, більше нашорошують вуха на нашу українську музику. Може, тому, що вона для них незнайома.

У подорожах минуло майже п’ять місяців. Хтозна, скільки ще мандрував би вінничанин чисто виметеними містечками і селами, якби в цирку не сталася незвичайна пригода. Якось верблюд покусав директора. Того поклали в лікарню, а цирк пішов у відпустку. Безтелесний повернувся до Цюриха. Спробував гастролювати сам, аж поки не потрапив на очі місцевим поліцейським. «Виявляється, грати в Цюриху на вулиці можна не більш як 20 хвилин, і то не скрізь,— розповів музикант. — Дозвіл треба брати. Цей папірець видають у поліції. Коштує він 20 франків на день. Стільки в капелюх глядачі не вкинуть.

— Їхні поліцейські — ангели порівняно з нашими стражами порядку, — усміхається Анатолій. Якось він присів на лавочці і задрімав, стомлений. Сон порушили два поліцейські. Наш земляк пояснив по-німецьки, що працює в цирку. Але його повели в поліцейське авто. «Думав, що доведеться довідатися, яка в Цюриху в’язниця і чи справді там такі гарні умови, як про це пишуть».

Поліцейські були дуже ввічливі. З усмішкою відчинили двері автівки, запропонували сідати. Машина поїхала. Як же здивувався Анатолій, коли побачив, що водій вирулює прямісінько до цирку. «Бітте!» — відчинив двері полісмен і віддав честь.

Платити за ніч в готелі сто франків вінничанину було шкода. Теплими вечорами він вибирав десь лавочку на березі Рейну, застеляв газетою, замість подушки під голову клав піджак. Спав неспокійно. Боявся, що обкрадуть. Але на вінничанина ніхто навіть криво не подивився.

На баяні швейцарці не грають

Найбільшою втіхою для вінницького баяніста у Цюриху ставали хвилини, коли він заходив у магазин музінструментів. «Баянів у Цюриху нема, та й у Європі на них не грають, — уточнює музикант. — Там — кнопкові акордеони. Зовні схожі, але ноти розташовані зовсім інакше. Хоча призвичаїтися можна. Треба лише потренуватися трохи. Я сам у цьому переконався».

У швейцарських магазинах випробовувати інструмент можна стільки, скільки душа забажає. Там наш земляк відводив душу. Грав на інструментах, які коштують 40 тисяч американських доларів. Саме така ціна гарного концертного акордеону, уточнює співрозмовник.

— Я звернув увагу, — каже Анатолій, — що їхні кнопкові акордеони мають кращий тембр звучання. А ще мелодія ллється з «розливом», тобто звук коливається. У баяні цього немає. Але класика сприймається краще. Хоча вальси приємніше слухати на баяні. Утім, це моя суб’єктивна думка.

Зароблених грошей (за 20 хвилин на день) вистачало, щоб не померти з голоду. Лікування покусаного верблюдом директора затягнулося. Коли цирк відновить роботу, ніхто не знав. І музикант повернувся додому.

Для довідки:
Вінницький музикант Анатолій Безтелесний — лауреат Всеукраїнського конкурсу баяністів (ІІ місце) у Рівному (1989), дипломант Всесоюзного конкурсу баяністів у Чебоксарах (1989), на цьому конкурсі його визнали кращим концертмейстером СРСР. З 2000 року працює у фольклорному колективі «Щедрик» Вінницького педуніверситету, одночасно — концертмейстером у Військово-музичному центрі Повітряних сил України.
"Моя Вінниця"За iнформацiєю:Голос України
Система Orphus

Останні новини

Реклама

Загрузка...
Загрузка...
Афіша кінотеатра Мультіплекс (Караван)