Село повільно прокидалося після зимової ночі, а Володимир і його товариш Анатолій неспішно поверталися додому. Аж раптом: «Стій! Стрілятиму!» Голос гримнув із-за кущів. Далі постріл, потім ще один. Володимир важко упав на спину. Гаряча кров почала пропалювати холодний лід.
Володимира Гунявого через декілька днів ховали всім селом. На обличчях людей німе запитання – за що вбили батька двох дітей? Виявляється – за рибу, точніше за одну рибину. Звечора чоловіки закинули сітку в сусідній ставок.
Не встигли рибалки зійти з криги на землю, як на них вискочив чоловік із рушницею в руках. То був добрий знайомий покійного, а ще орендатор сільського ставка Олег Сташенко. Вже декілька годин він сидів у засідці і чекав на браконьєрів. Власник риби лютував. У сварку вступив Володимир. Доводив, що прийшов не красти, а просто забрати своє.
Втрата батька стала болючим ударом для рідних. Однак сподіватися на справедливу розплату не доводиться, нарікає сім’я. У міліції порушили кримінальну справу. Проте стрільця звинувачують лише у ненавмисному вбивстві.
Нині триває слідство й Олег Сташенко перебуває під вартою у СІЗО. Принаймні, в цьому були впевнені мешканці села. Та знімальній групі несподівано стало відомо справжнє місце перебування затриманого. Наступного ранку ми вирушили до Вінницької психіатричної лікарні. Дізнавшись про візит журналістів, до медзакладу одразу приїхали родичі чоловіка та його адвокат.
Ці люди переконують, їхній Олег ні в чому не винен. Те, що сталося, не більше ніж нещасний випадок. Тим паче спровокований самим загиблим.
Розведення риби з метою подальшого продажу – такий собі невеличкий бізнес молодої родини. Бувало, доводилося ламати вудки та виганяти непроханих рибалок. Так само й того разу. Орендатор отримав інформацію про браконьєрів і вирішив зловити гостей на гарячому.
Смерті можна було уникнути, якби загиблий сам її не накликав – переконана адвокат Олега Сташенка.
Почути пояснення з вуст самого Олега Сташенка нам не вдалося. Щойно медики зрозуміли, що серед відвідувачів є журналіст – попросили всіх до виходу. Мовляв, психіатрична лікарня – установа з особливим режимом.
Розслідування вбивства лише на етапі проведення експертиз, тож говорити про остаточне звинувачення ще рано, кажуть у міліції. Єдиний, кого не цікавлять висновки та експертизи – чотирнадцятирічний син загиблого Віталій. Хлопець втратив не лише батьківську підтримку, він зостався без справжнього друга. Колись усе робив разом із татом. Тепер сам: попоратися в господарстві, готуватися до уроків, а вночі лягти спати лише з однією думкою…
Хотів чи ні вбивати людину затриманий? Чи має це значення для покійного Володимира, для його дітей-сиріт чи для дружини-вдови? Питання в іншому: беручи до рук заряджену зброю, чи має людина право на таку жахливу помилку?
У селі, де сталася трагедія, аж п’ять ставків. Але рибалити там не можна: або плати, або суши вудочки. Після інциденту люди на гарматний постріл не підходять до води. Говорять, тепер це джерело прибутку охороняють зі зброєю в руках. Не забувайте, жодні гроші не варті життя.