Димчука
Вулиця Димчука (Серафімовича, 2-й провулок) - Староміський район, Царина
Димчук Дмитро Семенович (1928-1943) – учасник підпілля у м. Вінниці. Учень міської школи №6.
З грудня 1942 року по грудень 1943 року входив до молодіжної підпільної групи. Заарештований і розстріляний гестапо.
Всього декілька речень вмістили долю хлопчика, який віддав своє життя за нас із вами. Переглянувши архівні матеріали, рішення міської ради про перейменування вулиці, каталог вулиць міста, відвідавши школу №8, яка під час Великої Вітчизняної війни була №6, зустрічаючись із старожилами, завітавши до РАКСУ, з жахом зрозуміла, що в місті майже нічого не знають про Дмитра, Діму, Дмитрика. Навіть літери «и» та «е» його прізвища у різних джерелах змінювалися. Немає ні куточка пам’яті, ні фото у школі, ні вірного запису прізвища у міській раді (у рішенні міської ради написано: Димчук, а в каталозі – Демчук). Каталог виданий у 2004 році, отже саме він є останньою вірною і законною версією, а як же бути із записом у Книзі Пам’яті України, де юний герой записаний як Димчук Д.С.
Правда, у статті відомого краєзнавця Євдокії Горб, думка якої для мене має велике значення, в журналі «Пам’ятники України» наводяться архівні рядки: «У 1942—1943 роках на Замості діяла підпільно-молодіжна група під керівництвом слюсаря заводу імені Горького Олександра Васильовича Ткаченка. До неї входили Володимир Жеребцов, Терентій Полубуткін, Дмитро Демчук, Микола Чорнолуцький, Дмитро Михайловський, ...ще кілька імен та прізвищ невідомі».
Групу підлітків віком від 11 до 14 років (їх керівникові було 20) ніхто не залишав в тимчасово окупованому місті, ніхто не давав завдань, не вчив обережності, повсякденної уважності. У важкі для країни дні вчорашні школярі, ризикуючи життям, викрадали з ворожих автомашин зброю і переправляли її партизанам, розповсюджували листівки, писали крейдою і вугіллям на будинках і тротуарах «Смерть фашистським окупантам!», «Червона Армія переможе!».
Підпільна діяльність юних патріотів продовжувалася до осені 1943 року. За доносом провокаторів всі вони були заарештовані і 23 грудня страчені.
Димчук Дмитро Семенович (1928-1943) – учасник підпілля у м. Вінниці. Учень міської школи №6.
З грудня 1942 року по грудень 1943 року входив до молодіжної підпільної групи. Заарештований і розстріляний гестапо.
Всього декілька речень вмістили долю хлопчика, який віддав своє життя за нас із вами. Переглянувши архівні матеріали, рішення міської ради про перейменування вулиці, каталог вулиць міста, відвідавши школу №8, яка під час Великої Вітчизняної війни була №6, зустрічаючись із старожилами, завітавши до РАКСУ, з жахом зрозуміла, що в місті майже нічого не знають про Дмитра, Діму, Дмитрика. Навіть літери «и» та «е» його прізвища у різних джерелах змінювалися. Немає ні куточка пам’яті, ні фото у школі, ні вірного запису прізвища у міській раді (у рішенні міської ради написано: Димчук, а в каталозі – Демчук). Каталог виданий у 2004 році, отже саме він є останньою вірною і законною версією, а як же бути із записом у Книзі Пам’яті України, де юний герой записаний як Димчук Д.С.
Правда, у статті відомого краєзнавця Євдокії Горб, думка якої для мене має велике значення, в журналі «Пам’ятники України» наводяться архівні рядки: «У 1942—1943 роках на Замості діяла підпільно-молодіжна група під керівництвом слюсаря заводу імені Горького Олександра Васильовича Ткаченка. До неї входили Володимир Жеребцов, Терентій Полубуткін, Дмитро Демчук, Микола Чорнолуцький, Дмитро Михайловський, ...ще кілька імен та прізвищ невідомі».
Групу підлітків віком від 11 до 14 років (їх керівникові було 20) ніхто не залишав в тимчасово окупованому місті, ніхто не давав завдань, не вчив обережності, повсякденної уважності. У важкі для країни дні вчорашні школярі, ризикуючи життям, викрадали з ворожих автомашин зброю і переправляли її партизанам, розповсюджували листівки, писали крейдою і вугіллям на будинках і тротуарах «Смерть фашистським окупантам!», «Червона Армія переможе!».
Підпільна діяльність юних патріотів продовжувалася до осені 1943 року. За доносом провокаторів всі вони були заарештовані і 23 грудня страчені.
