«Йшов під кулями і жодна в мене не влучила – мене берегла якась невидима сила» розповів прикордонник-оборонець Бахмута. Його історію опублікував Могилів-Подільський прикордонний загін.
Цинічна і підступна російська агресія вирвала Олександра з мирного життя, як і тисячі інших українців.
Чоловік родом з Вінниччини, у своєму житті він опанував різні професії та навички. Впродовж 7 років він підкорював моря й океани, був матросом на торговому судні. Згодом став далекобійником та подолав тисячі кілометрів доріг Європи. До повномасштабного вторгнення повернувся додому і вже тут будував плани на майбутнє. Та розв’язана росією війна внесла корективи у життя чоловіка. Олександр став на захист Батьківщини, взяв зброю до рук заради захисту родини, заради кращого майбутнього рідної України.
За деякий час підрозділ, в якому проходив службу Олександр, вибув на Чернігівщину, а згодом на Донеччину.
«Ми потрапили в самісіньке пекло, де бої тривали цілодобово», – каже військовий. Бойовий підрозділ тримав оборону в районі Бахмута.
«Там було дуже важко. Ми витримували танкові атаки, обстріли з артилерії та авіації, удари ракет. На жаль, позиції переходили з одних рук до інших. Але ми не здавалися, стримували позиції до останнього патрону»,- згадує Олександр.
Згодом їх групу перекинули під Соледар. Там воїн отримав важке поранення.
Олександр важко згадує той день. Разом з побратимами спочатку допомагали евакуйовувати поранених, а потім необхідно було доставити боєкомплект на позиції. У цей час ворог почав нещадно гатити по ним, хлопці давали гідну відсіч. Під час бою, перезаряджаючи автомат, він відчув нестерпний біль у плечі, зрозумів – його поранено, потім удар по голові.
«Я не одразу усвідомив, що куля пройшла скрізь каску. На деякий час я втратив свідомість. Коли прийшов до тями почав звати хлопців, але, на жаль, ніхто не відзивався, я їх не бачив. Ворог продовжував накривати нас»,- розповідає Олександр.
Поранений, втрачаючи свідомість чоловік скрізь шквал вогню вирішив пробиватися до своїх позицій, аби викликати допомогу, та витягнути хлопців.
«Вже добравшись до побратимів, я зрозумів, що мене берегла якась невидима сила. Адже я був у них просто як на долоні, йшов під кулями і жодна з них в мене не влучила. На той час ворог підійшов до позицій з двох сторін. На жаль, до хлопців не вдалося дістатись. На сьогодні їх доля не відома – вони вважаються безвісти відсутніми», - з сумом розповідає військовий.
Чоловік отримав наскрізне поранення плеча, поранення голови та контузію. Сьогодні Олександр, пройшовши лікування, знову у строю.
«Я хочу перемоги й миру. Ми воюємо за свою країну, за свою землю, за свою родину та друзів, за своє майбутнє»,- додає прикордонник.